Михайло Саакашвілі та римське право

Юридична освіта являє собою навчання того, як слід спрощувати, схематизувати людську поведінку. Розмаїття вчинків і бажань, правові документи, записані в них процедури та гарантії майбутні юристи вчаться зводити до максимально можливих простих схем. У нашій пострадянській юридичній освіті є одна серйозна особливість, описана майже 200 років тому К. С. Аксаковим. У той час, коли західне, європейське право і його застосування рушили в бік так званої зовнішньої правди, тобто дотримання юридичної справедливості, російський народ зберіг вірність своїй особливій «внутрішній правді». Цитуючи Аксакова, розумію, що в його визначенні російського народу є місце й українській його частині. Ми — звідти ж, на жаль.

І раніше я не був шанувальником політичних талантів колишнього нашого президента Леоніда Даниловича Кучми. До нього є багато претензій. Головним його гріхом, на мій погляд, була спроба втретє продовжити свою президентську кар'єру. Неуспішна спроба, що ледь не поставила країну на межу громадянської війни. Але, водночас, Леонід Кучма не заважав своїм помічникам і радникам будувати правову державу. І будували, як могли — з відскоками, зі спотвореннями. Щось вишикувалося. Місцями убоге, багато в чому — безумовно радянське, часто-густо вимушене через наполегливий тиск Ради Європи.

Те, що відбувається сьогодні в українській системі правозастосування, фактично є відступом від права. Особливо це видно в ситуації з набуттям і втратою українського громадянства колишнім президентом Грузії Михайлом Саакашвілі.

Колись римське право називали ratio scripta — писаний розум. Дигести Юстиніана — правовстановлюючі документи Стародавнього Риму — чітко визначали правоздатність римського громадянина. Так, повна правоздатність передбачала вільне становище, римське громадянство і самостійний стан у сім'ї. Римське громадянство набувалося насамперед фактом народження в законному шлюбі від римських громадян, а також шляхом відпущення на свободу з рабства і дарування римського громадянства іноземцеві. Припинялося — або смертю, або в разі засудження до тяжких кримінальних покарань, або в разі захоплення громадянина ворогом під час військових дій (після повернення на римську територію така людина відновлювалася у своєму громадянстві).

Коментувати тут нічого. Все очевидно. До факту позбавлення Михайла Саакашвілі українського громадянства, напевно, підходить інше положення з Юстиніанових дигест: «Що угодно імператору, то має силу закону» (Д. 1.3.31.). Всю цю давню юридичну мудрість я прочитав вперше у політичній зоні в 70-ті роки минулого століття. Я отримав «Дигести Юстиніана» системою «книга поштою». Там, у зоні, я намагався зрозуміти теорію права тоталітарної держави, яка мене репресувала. Сьогодні я живу в майже демократичній країні з безліччю університетських кафедр, де студентам викладають теорію права. Є у нас навіть Академія правових наук...

Але пишу на цю тему я — лікар, а зовсім не юрист. Для мене проблема аж ніяк не в подальшій долі Саакашвілі. Я дуже добре пам'ятаю, як в ті самі роки, коли я осягав за колючим дротом теорію радянського права, Брежнєв і його соратники позбавляли радянського громадянства людей, які посміли говорити й писати правду про реалії життя в СРСР. Ніде правди діти — тоді я мріяв опинитися на місці будь-якого з них, мріяв залишити свою остогидлу, жорстоку країну. Всі ми, політичні в'язні, не вірили в такий близький кінець імперії. Ніхто з нас не хотів вмирати у в'язниці.

Там же я написав вірш, який мій табірний друг Микола Горбаль поклав на музику. І заспівав його для мене. Там був такий рядок: «Ах, как хочется тихой пристани за спокойствием переправы».

Дуже хочеться і сьогодні, 42 роки по тому.