Дави їх, «еліто»!

За минулі 25 років не було жодного випадку притягнення до кримінальної відповідальності високопоставлених українців за вбивство співгромадян у ДТП. Що влучно характеризує Україну як державу, а її «еліту» — як людей. Вбивство співгромадян на дорогах титулованими українцями стало таким собі обрядом посвяти в касту «недоторканних», членам якої в Україні можна все: брехати, красти й навіть убивати.

«Димінський, як останнє лайно...»

18 серпня в Яворівському районі Львівщини в ДТП кортеж львівського бізнесмена Петра Димінського вбив Наталю Трілу. Степан Мацевко, брат загиблої, заявив, що львівський бізнесмен Димінський, який у момент ДТП перебував за кермом Mercedes, зник з місця аварії, не надавши загиблій медичної допомоги. Про це Мацевко написав у своєму Facebook.

За його словами, близько 15.00 Наталя виїхала на своєму авто зі Львова в напрямку села Ямельня Яворівського району. У дозволеному місці вона повернула ліворуч. «В цей час Мерседес моделі S-65 AMG (н/з АС0277ВР), яким керував Димінський, в супроводі позашляховика марки Lexus (н/з ВС0222СК), грубо порушивши ПДР, на великій швидкості в населеному пункті здійснив обгін у недозволеному місці. Внаслідок цього сталася страшна ДТП, в якій загинула моя сестра. Після ДТП Петро Димінський, як останнє лайно, не надавши першої медичної допомоги, пересів в позашляховик Lexus (н/з ВС0222СК) і змився у невідомому напрямку. Після чого до авто Димінського підійшов його охоронець і стверджував, що це він був за кермом Мерседеса», — повідомив Мацевко.

Він додав, що зіткнення було дуже сильним, Mercedes вилетів у кювет і врізався в дерево. Мацевко підкреслив, що на охоронцеві Димінського при цьому не було жодної подряпини. За словами брата загиблої, є свідки, які бачили, як Димінський пересідав у позашляховик...

Під постом Мацевка — понад 4000 коментарів, характерний ось такий (мовою оригіналу, орфографія і стилістика збережені): «Klara Foss: Не верю авакяновской милиции,не верю прокуратура кума алкоголика верю в автомат только расстреливали как тварей конченных».

Петро Димінський — один з найбагатших людей Галичини зі складною біографією і високими зв'язками. Знаково, що жодних коментарів з боку Нацполіції не було.

Тим часом уже відомо, що Димінський у момент ДТП порушив усе, що тільки міг: перетнув суцільну осьову й пішов на обгін по зустрічній смузі, при цьому проігнорувавши ще одну заборону — обгону в районі перехрестя та пішохідного переходу поза населеним пунктом; ймовірно, було і перевищення швидкості, оскільки Mercedes S-65 AMG не зміг вчасно загальмувати й уникнути смертельного зіткнення...

Поки слідство Нацполіції (94% кадрів якого успішно склали аваківську «переатестацію») формує офіційну версію події (з цим як завжди в таких випадках будуть максимально тягнути), нагадаємо низку подібних НП за участю володарів гучних прізвищ.

Українець для Петра Порошенка

25 вересня 2005 року кортеж нинішнього президента України, а в той час — секретаря РНБО на смерть збив мешканку райцентру Мена Чернігівської області 26-річну Марину Тюп, яка разом з чоловіком і п'ятирічним сином поверталася додому з села Городище в супроводі родича. Аварія сталася на 48-му кілометрі траси Мена — Чернігів. За однією з версій, Марина Тюп потрапила під колеса машини самого Петра Порошенка в зоні пішохідного переходу, загинувши на очах власної дитини.

За офіційною версією, яку озвучили лише тоді, коли про цю НП стало відомо (10 днів по трагедії про неї дізналися журналісти), нещасну в сутінках нібито збив автомобіль супроводу глави РНБО підрозділу «Кобра», водій якого, мовляв, в сутінках не помітив жінку, яка мало не стрибнула на проїжджу частину.

Сам Порошенко заявив, що не має до ДТП жодного стосунку, дізнався про неї лише від охоронця, якому повідомили про це по рації, — він набагато обігнав машину супроводу. Дізнавшись, повернувся назад, щоб забрати з місця ДТП другого охоронця УДО, який їхав у міліцейській машині...

Свідки з місця події описали зовсім іншу картину: на місці ДТП було два автомобілі. Так, Дмитро Приходько, чоловік загиблої, у своїх свідченнях вказав, що було дві машини, хоча за офіційною версією було тільки авто «Кобри». При цьому він уточнив, що не бачив, хто був у тій машині, яка збила його дружину, бо до неї не підходив.

Цікавими є й свідчення обох сторін ДТП щодо подальшої фінансової допомоги потерпілим. Так, Порошенко заявив, що попри очевидну невинуватість своїх охоронців він допоміг родині загиблої жінки. Цитую слова екс-секретаря РНБО Петра Порошенка: «Наступного дня я витягаю відповідні гроші і даю, щоб передали тій родині».

Але сестра загиблої Ганна Ярина в інтерв'ю одному з журналістів заявила зовсім інше: «Ми близнючки. У мене була сестричка — її вже не буде. Ні копійки нам ніхто не давав». Підтвердив її слова і Приходько, чоловік загиблої: «Нам від Порошенка ніхто нічого не привозив і не заходив до нас. Допомогли сусіди, родичі, друзі. Ніхто нічого не давав».

Традиційно для України, кримінальну справу за фактом загибелі Марини Тюп передали в Генпрокуратуру, і після цього її деталі відразу ж стали таємницею — справу засекретили. Замовкла і прокуратура Менського району, яка до цього і розповсюдила інформацію про причетність до ДТП особисто Петра Порошенка.

Незабаром ГПУ «було встановлено», що наїзд скоїла машина ДАІ, а ДТП сталася не на пішохідному переході, й тому вину за неї було покладено на загиблу...

Паралельно у ЗМІ йшло «затирання» публікацій про цю ДТП, в яких прізвище майбутнього президента України згадувалося як винуватця смертельної аварії. І за плату розміщувалася інформація про те, що нібито жертва кортежу Порошенка була п'яна, а на трасу вискочила внаслідок п'яної сварки з чоловіком — що було брехнею.

Журналістів до матеріалів «розслідування» прокуратури допущено не було. Що само по собі свідчить про його «об'єктивність».

Українець для Володимира Литвина

ДТП за участю Володимира Литвина — ще одне підтвердження того правила, що в Україні у подібних випадках винним в аварії стає виключно простий смертний, а не високопоставлений чиновник.

29 грудня 2001 року джип Toyota Land Cruiser, в якому пасажиром їхав тодішній глава Адміністрації президента Леоніда Кучми, а незабаром — спікер ВР Володимир Литвин, на 19-му км «блатної» траси Обухів — Київ зіткнувся з жигулями, якими керував 61-річний пенсіонер Плюта. Від удару позашляховика останній загинув на місці. Офіційна версія — пенсіонер несподівано виїхав на зустрічну смугу, а водій джипу правил не порушував. Щоправда, в день НП телеканал «1+1» показав у своєму сюжеті свідчення очевидців трагедії, які заявили, що в зіткненні винна тойота Литвина. Однак ця версія в ході офіційного розслідування навіть не розглядалася...

Українець для сім'ї Адама Мартинюка

29 лютого 2004 року в Кончі-Заспі BMW 740 з номерами ВР України, в якому перебувала дочка віце-спікера парламенту Наталія Мартинюк, протаранив автомобіль лідера української збірної зі спортивної гімнастики Олександра Береша. Останній загинув на місці, а гімнаст Сергій Вяльцев потрапив до лікарні. Спікер Володимир Литвин тоді повідомив, що автомобіль, в якому їхала дочка Мартинюка Наталія, рухався в напрямку дачного району Конча-Заспа, а зіткнення сталося нібито через те, що друга машина виїхала на дорогу, «порушивши всі правила руху». При цьому спікер парламенту ніяк не прокоментував, чому службовий автомобіль, закріплений за його заступником, обслуговує дітей віце-спікера. До того ж очевидці трагедії заявляли, що автомобіль Ради рухався з величезною швидкістю — про це свідчила і сила удару: авто спортсмена перетворилося на купу металобрухту.

Справу розслідувало МВС, результати розслідування — невідомі, журналістам у наданні матеріалів розслідування відмовили...

Українці для екс-мерів Києва

А ще були смертельні ДТП за участю автомобілів екс-мерів Києва Леоніда Черновецького (два трупи — збиті пішоходи; квітень та листопад 2003 року) і Олександра Омельченка (теж два трупи й теж збиті пішоходи — в листопаді 2009 року і в лютому 2013 року).

У всіх чотирьох ДТП, попри очевидність провини тих, хто був за кермом, слідство в усьому звинуватило пішоходів.

Тут, щоправда, варто відзначити небувалий для України випадок, коли високий чиновник взяв на себе турботу про сім'ї убитих, хоч і не визнав своєї провини офіційно — цією людиною виявився екс-мер Києва Олександр Омельченко. Цей дивний — в очах української псевдоеліти — вчинок послідовників не знайшов.

Українець для сім'ї Луценка

В ніч з суботи на неділю, з 7 на 8 лютого 2015 року автомобіль під керуванням Олександра Луценка — сина тоді ще керівника парламентської фракції Блоку Петра Порошенка в Раді Юрія Луценка — влаштував смертельне ДТП в Києві. У лобовому зіткненні Volkswagen Touareg під керуванням сина майбутнього генпрокурора України з Daewoo Lanos загинув співробітник міліції — старший сержант міліції Шевченківського РУВС Петро Левчук, 1989 року народження. Міліціонер загинув на місці — сила удару була такою, що Lanos загорівся, перехожі та пожежники його гасили 15 хвилин.

Слідом за пожежниками місце ДТП оточили десятки автомобілів престижних марок з номерами ВР, МВС і Кабміну. За розповідями таксистів, які перебували на місці ДТП, було багато генералів, серед упізнаних — директор департаменту ДАІ Анатолій Сіренко.

Як з'ясувалося, Луценко-молодший, який в цей час начебто перебував в одній з військових частин в зоні АТО, чомусь опинився в Києві й повертався від друзів додому о першій годині ночі. За офіційною версією, в його авто і врізався Петро Левчук, який прямував безлюдною дорогою чомусь по зустрічній смузі...

Розслідування у міліції одразу ж забрала прокуратура м. Києва — за вказівкою з Генпрокуратури. В цьому була логіка: ГПУ очолював ставленик Петра Порошенка, а МВС — «заклятий друг» з конкуруючого «Народного фронту» Арсен Аваков...

Пізніше Юрій Луценко стверджував, що після ДТП його син здав аналізи й пройшов експертизи, які показали, що він був тверезий (у загиблого кров також виявилася чистою), а Volkswagen Touareg під управлінням сина, мовляв, їхав по своїй смузі руху і змушений був ухилятися від зустрічного удару... Проте ані «матеріали з камер спостережень», ані результати експертиз, ані матеріали самого розслідування ніхто так і не оприлюднив. Так зазвичай відбувається, коли хочуть «поховати» правду.

Знаково, що того ж дня військовослужбовець Олександр Луценко відбув у зону АТО, до місця несення служби. Ймовірно, щоби полегшити слідству завдання з «розслідування» вбивства в заданому руслі та «закритися» від журналістів...

Без батька залишився 4-річний син загиблого Петра Левчука. Вдова Оксана пізніше розповіла журналістам, що родина Луценка не робила жодних спроб щось пояснити або вибачитися.

Матеріали розслідування журналістам недоступні. Хоча в теорії, саме генпрокурор більше, ніж хтось інший, зацікавлений, щоб у громадськості не було ані найменших сумнівів у правоті його сина і в тому, щоб розслідування цієї справи не було сфальсифіковано на догоду відомому політику. Але це тільки в теорії...

До речі, про рівень української журналістики: ніхто з допущених на брифінги генпрокурора Юрія Луценка колег так і не поставив йому запитання про ймовірну фальсифікацію розслідування ДТП за участю його сина. У будь-якій цивілізованій країні з цього питання — і аж до з'ясування найменших нюансів події — почався би перший брифінг голови прокуратури.

Українці для мажорів

Дивлячись на безкарність «верхів», їхню скотинячу модель поведінки копіює і молодше покоління «мажорів». Хто сьогодні згадає братів Калиновських, які глумилися над співробітниками ДАІ ще коли Юрій Луценко був міністром внутрішніх справ? (До речі, саме тоді Калиновські вперше відкупилися від міліції — сума хабара в київський главк МВС за закриття кримінальної справи становила, за інформацією ЗМІ, 40 тис. дол.) Сергій Калиновський, який так і залишився безкарним у 2005-му, у 2007-му вбив у ДТП вже двох — і зник у Росії. Звідки періодично навідується в Україну, хоча і числиться в розшуку по лінії Інтерполу.

Але славу Калиновського давно затьмарили «герої» нових часів.

З нещодавніх прикладів. У Києві син народного депутата від «Волі народу» Ігоря Молотка Денис у ДТП розбив авто патрульної поліції і ще один автомобіль, внаслідок чого в лікарні опинилися четверо жертв депутатського чада. Це сталося 6 листопада 2016 року в Києві, коли нетверезий син депутата намагався на шаленій швидкості втекти від поліції на Mercedes GL, д. н. AA5550TC.

Підсумок: в червні 2017 року Солом'янський районний суд Києва виніс рішення, згідно з яким син народного депутата України («Воля народу») Ігоря Молотка Денис є невинуватим у вчиненні опору правоохоронцям під час його затримання після ДТП, внаслідок якого в листопаді 2016 року постраждало четверо людей. На думку суду, Денис Молоток не впорався з керуванням і зіткнувся з двома авто — Daewoo Matiz і патрульною машиною поліції. Через пошкодження свого транспортного засобу він нібито відразу не зміг його зупинити.

«У цей момент він перебував у стані сильного душевного хвилювання внаслідок ДТП. Таким чином, автомобіль не зупинився на місці ДТП і проїхав певну відстань вперед. Після зупинки він, перебуваючи в шоковому стані, вийшов з автомобіля і був поруч з ним, чекаючи на поліцію», — цитуються в судових матеріалах слова Дениса Молотка.

До речі, сам Молоток-молодший проігнорував засідання суду і лише передав туди свої письмові пояснення того, що сталося. Які й лягли в основу рішення «суду», що перетворив злісне хуліганство на нещасний випадок...

Такий ось короткий екскурс в історію «резонансних ДТП».

Висновки? Їх, напевно, два.

1. У нинішній Україні з її традиціями правового нігілізму стати жертвою великого чиновника або члена його сім'ї може кожен. Україна — прекрасна країна, але не дай вам Бог опинитися в лиху годину в лихому місці.

2. Жодної реальної відповідальності за вбивство людини «еліта» не несе, що робить процес вбивства для неї заняттям абсолютно безкарним, хоча й витратним (хабарі тим, хто «відмаже» винного).

Єдина реальна можливість віддати належне винному в убивстві в Україні — це самосуд з боку родичів і друзів жертви. Що лише зміцнить традиції правового нігілізму, що пронизав усі верстви українського суспільства.

Великою мірою, ситуація в країні з відповідальністю за вбивства якнайкраще ілюструє нікчемність міфу про те, що населення України є культурним, освіченим і законослухняним (що взаємопов'язане). Було б культурним і законослухняним — змусило би вбивць або сидіти, відповідно до закону, в тюрмі, або харкати кров'ю за скоєне і небажання жити за законом. На жаль, все якраз навпаки, і саме цим успішно користуються вбивці у владі — чи то на дорогах чи, якщо хочете, майданах.

Замкнуте коло.

І саме тому державі потрібен прецедент, коли винний у ДТП високопоставлений вбивця сяде на повний строк, а вищі особи держави — президент, глава МВС, ГПУ, Мін'юсту — публічно прокоментують цю ситуацію. А при рецидиві — закріплення прецеденту.

Але навіть якщо це чудо і станеться — у що не віриться, — то і це не вирішить питання.

Панацея від безкарних убивств зокрема і безкарності взагалі — тільки одна: виховання та освіта громадян, починаючи з дитячих садів і шкіл. Гроші, глобальний державний ресурс потрібно вкладати саме у зростання знань і культури, закладаючи вже сьогодні добропорядність майбутніх поколінь.

Інвестувати в «орлів Авакова», «дятлів Луценка», «хом'яків Грицака» та іншу наволоч жодного сенсу немає: практика показала, що сотні тисяч поліцейських, прокурорів, СБУшників і суддів України не в змозі не те що захистити пересічного українця, але навіть Батьківщину, що стала для них всього лише годівницею.