Адвокатська монополія і юристи

Оскільки охопити весь обсяг людської дурості, закладеної в законі №2147 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», просто не під силу в рамках однієї статті, будемо розбирати цю брилу по атомах.

Напевно, одне з питань, які найбільше хвилюють всіх юристів, — що буде з адвокатською монополією в цивільних справах?

Питаєте — відповідаємо.

Згідно з ч. 2 ст. 60 ЦПК (нова редакція), адвокатська монополія не поширюється на таку категорію справ: «Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу».

Під незначними справами, згідно з ч. 6 ст. 19 ЦПК (нова редакція) розуміються такі:

«1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб».

Начебто все просто, і навіть можна було б махнути на це рукою. Але не могли автори нового ЦПК не попити крові юристів.

Згідно з ч. 4 ст. 274 ЦПК (нова редакція) встановлено процесуальні «заковики»:

«4. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя;

2) щодо спадкування;

3) щодо приватизації державного житлового фонду;

4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу;

5) в яких ціна позову перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

6) інші вимоги, об’єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1–5 цієї частини».

Отакої! Виходить, що найбанальніші справи про розлучення, якими переповнені всі суди, які становлять величезну частку в суто механічній, нікому не потрібній паперовій тяганині лише тому, що у подружжя є неповнолітні діти й РАЦС не може їх розлучити, — ось для цієї категорії справ потрібен тільки адвокат!

Відкрию військову таємницю: ці справи настільки прості й малоцікаві, що за них не беруться не лише адвокати, а й навіть юристи. Тому що дешевше скласти позовну заяву за кілька сотень гривень і відправити людину в суд саму. Ну не буде ніхто з професіоналів гаяти свій час на протирання штанів на судових лавках заради такої категорії справ.

Спасибі, хоч аліменти та розділ майна кинули юристам — як кістку собаці, щоб зовсім не померли з голоду. Але і тут — спадщину і приватизацію житла — забрали. Це ті категорії справ, з якими здебільшого звертаються найбільш пересічні, малозабезпечені верстви суспільства. Зазвичай з бабусь за тяжбу про приватизацію її хрущовки, суперечки про спадщину і заповіт багато не візьмеш. Це був той підніжний корм, яким харчувалася юридична спільнота, що не купила квиток в адвокатуру.

Але навіть якщо юристи напружаться і оформлять собі адвокатуру, в більшості випадків їм на відкуп залишаться ті ж самі бабусі, квартирні спори, спадщина тощо. Просто об'єктивно наше суспільство в середньому є малозабезпеченим. Люди не мають грошей платити по 500–1000 дол. хорошому адвокатові.

Зрештою все зведеться до встановлення «гібридного» представництва — коли юрист сидітиме в залі суду як вільний слухач, він же суфлер, а сторона в порядку самопредставництва зачитуватиме заздалегідь заготовлений ним текст.

Дивовижне поліпшення правосуддя, скажу я вам!

Це всього лише штрих до закону №2147. А там ще 800 сторінок приблизно таких самих положень...

Просто хочеться по-людськи звернутися до реформаторів з АП: любі друзі, пам'ятайте: революція 1917 року почалася не тому, що старшого брата Леніна стратили. А тому, що Керенського позбавили права на адвокатську діяльність...