Закручування гайок під виглядом боротьби з аліментниками

Наше суспільство влаштоване парадоксальним чином. Що більше влада готує народові нових знущань, то більше наш народ затягує паски й свято вірить, що черговий великий китайський похід чи то в комунізм, чи то в Європу принесе невеличкі послаблення.

А оскільки влада нездатна дати народові ані більше хліба, ані нових видовищ, то правлячий клан вирішив піти перевіреним шляхом: дати народу більше покарань. Суворіше з людьми треба, суворіше! Зовсім розбовталися, ніякої дисципліни! У світлому європейському майбутньому сумніваються. Гаранта не поважають. Телевізору не вірять...

Знову ж таки — аліменти не платять.

Як пам'ятає багато людей старшого покоління, всі адміністративні гидоти й перегини зазвичай починалися «на численні прохання трудящих». Після чого диктор у телеящику зачитував з похмурим обличчям тамади на поминках чергову постанову, що починалася звичними словами: «Про посилення боротьби з...»

Триває постійний незримий бій, і боротьбу слід посилювати весь час. Погано те, що об'єктів боротьби, які об'єднували би нас, все менше і менше. Добре було би посилити боротьбу з пияцтвом і алкоголізмом. Але не всі цьому будуть однаково раді. У країні, де абсолютна більшість людей свято впевнена в тому, що деякі публічні керівники постійно бухають, такі заклики набудуть антиурядового характеру.

Добре було би посилити боротьбу з валютними спекулянтами. Але несвоєчасно: це раніше за валюту — розстріл, тепер — це найкращі, найшанованіші люди країни. Тепер вони в президіях засідають...

Добре було би посилити боротьбу з хуліганством. Але тоді піднімуть ґвалт професійні активісти. Якщо посилювати боротьбу з розбоєм і бандитизмом — проти будуть «патріоти» й різні самозвані «герої»...

Коротше, залишається улюблена страва — боротьба з проклятим минулим. Це найчудовіша, найцікавіша, а головне — постійна робота! Все в ній добре. Але є один невеличкий недолік: боротьба з Леніним-Сталіним має віртуальний характер і не дає змоги посилювати репресивні інструменти нашого партійно-урядового апарату.

Тому було знайдено вихід — боротьба з неплатниками аліментів! От гади, не допомагають дітям, жирують собі... Ці люди гірші за сепарів, а значить, сміливо можна оголошувати їх поза законом і позбавляти цивільних прав. Те, що при цьому під роздачу потраплять усі інші, — так і задумано...

Допомога дітям завжди об'єднувала. Напевне, найбільш красномовним був Остап Бендер: «Життя диктує свої закони, свої жорстокі закони. Я не казатиму вам про мету нашого зібрання — вона вам відома. Мета свята. Звідусіль ми чуємо стогони. З усіх кінців нашої великої країни волають про допомогу. Ми повинні протягнути руку допомоги, і ми її протягнемо. Одні з вас служать і їдять хліб з маслом, інші займаються відхожим промислом і їдять бутерброди з ікрою. І ті й інші сплять у своїх ліжках і вкриваються теплими ковдрами. Одні лише маленькі діти, безпритульні діти, залишаються без догляду. Ці квіти вулиці, або, як висловлюються пролетарі розумової праці, квіти на асфальті, заслуговують на кращу долю. Ми, панове присяжні засідателі, мусимо їм допомогти. І ми, панове присяжні засідателі, їм допоможемо».

Дивно,  що цю цитату не включили до пояснювальної записки до законопроекту №7277 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів».

Цю нормативно-правову гидоту встигли навіть ухвалити 16 листопада 2017 року в першому читанні. Ви тільки назві законопроекту не дивуйтеся — цей зашморг на шиї боржників не має до сплати аліментів ані найменшого стосунку. Просто це такий прийом — «пустити сльозу». Депутати однаково законів не читають, голосують серцем або, вірніше сказати, тильною стороною тулуба. А потім бідкаються: як же ж так, Верховна Рада знову дала в штангу!

Прикро те, що Головне науково-експертне управління цього разу пропустило у своєму висновку законодавчий підступ, заради якого закрутили весь цей сир-бор. Згідно з текстом проекту №7277 передбачено таке:

«10. У Законі України «Про виконавче провадження» (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., №30, ст. 542 із наступними змінами):

1) у статті 18:

в абзаці другому пункту 14 частини третьої слова «має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу» замінити словами «виносить постанову про його привід через органи Національної поліції»;

у пункті 19 частини третьої слова та знаки «у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження» замінити словами «встановлювати тимчасове обмеження».

Як любить казати чоловік співавтора законопроекту, цимес тут у тому, що не лише державному, але й навіть приватному (!) виконавцеві дали право без жодної санкції суду, по-перше, виносити постанову про примусовий привід боржника органами поліції, по-друге, позбавляти його цивільних прав — на виїзд за кордон, на водіння автомобіля тощо.

Те, що цей арсенал репресивних заходів не має ексклюзивного ставлення до неплатників аліментів, підтверджується просто. Якби це було так, то у вказаних поправках була би приписка: у випадках, передбачених законом. Але оскільки такого застереження немає, то слыд розуміти так, що виконавець має право в усіх випадках за будь-який копійчаний борг у кілька сотень гривень вимагати доставки йому боржника в кайданах, в автозаку, під конвоєм поліції!

Додатковим доказом таких підозр служать поправки до Цивільного процесуального кодексу в цьому ж законопроекті. Пропонується виключити з ЦПК статтю 377-1 «Вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України». Крім того, з тексту ст. 375 ЦПК «Вирішення питання про оголошення розшуку боржника або дитини, привід боржника» пропонується виключити слова «привід боржника».

Ми з вами люди дорослі й розуміємо, що перераховані вище норми ЦПК, які забезпечували судовий контроль за застосуванням заходів, що мають характер тимчасового позбавлення права переміщення або навіть свободи, були універсальними й застосовувалися незалежно від підстав виникнення боргу. Грубо кажучи, неважливо, чи був це борг за аліменти, штраф за порушення правил дорожнього руху, банківський кредит або комуналка — порядок один для всіх.

Оскільки вже скасовується порядок звернення до суду для отримання санкції на заборону виїзду і примусовий привід під конвоєм поліції — то він скасовується для всіх! Це чіткий сигнал про те, що виконавці можуть більше до суду не звертатися, а позбавляти громадянина його конституційних прав своїм розчерком пера.

Тепер дивіться на парадокс, який створюється цим законопроектом. Для того щоби здійснити привід обвинуваченого у кримінальній справі, слідчий має звернутися до суду з клопотанням у порядку ст. 141–142 КПК. І суд ще думатиме, задовольнити його чи ні, адже йдеться про короткочасне позбавлення волі поки що ні в чому не винної особи.

Згідно з ч. 1 ст. 140 КПК, «привід полягає у примусовому супроводженні особи, до якої він застосовується, особою, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, до місця її виклику в зазначений в ухвалі час».

Якщо ми кажемо про кримінальну справу, то тут хоча би зрозуміло, що це не жарти і що йдеться про захист правопорядку в країні, безпеки громадян. І то, слідчий та/або прокурор мають іти до суду, випрошувати санкцію, пояснювати мотиви... Натомість виконавець тепер набуває диктаторських повноважень.

Хто сказав, що позбавляти водійських прав або виїзду за кордон можна тільки за аліменти? Це в тому числі за аліменти, але й в усіх інших випадках також! Законопроект не містить обмежень, чому б за комунальні борги не можна було застосовувати аналогічні заходи.

Хай ще права та виїзд. Але позбавляти волі? Доставляти в наручниках у виконавчу службу заради бесіди з виконавцем? Це пряме і грубе порушення Конституції.

Згідно з ч. 2 ст. 29 Конституції, «ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом».

Примусовий привід органами поліції — це і є короткочасне утримання під вартою, бо особа не може ухилитися від виконання дій конвою, який у разі спроби втечі матиме право застосувати всі передбачені в таких випадках заходи.

Наприклад, згідно з ч. 3 ст. 143 КПК, «у випадку невиконання особою, що підлягає приводу, законних вимог щодо виконання ухвали про здійснення приводу, до неї можуть бути застосовані заходи фізичного впливу, які дозволяють здійснити її супроводження до місця виклику. Застосуванню заходів фізичного впливу повинно передувати попередження про намір їх застосування. У разі неможливості уникнути застосування заходів фізичного впливу вони не повинні перевищувати міри, необхідної для виконання ухвали про здійснення приводу, і мають зводитися до мінімального впливу на особу. Забороняється застосування заходів впливу, які можуть завдати шкоди здоров’ю особи, а також примушення особи перебувати в умовах, що перешкоджають її вільному пересуванню, протягом часу більшого, ніж необхідно для негайного доставлення особи до місця виклику. Перевищення повноважень щодо застосування заходів фізичного впливу тягне за собою відповідальність, встановлену законом».

Хочеться вірити, що хоча б у спину не стрілятимуть...

Спеціально для тих, хто вимагав «винести козла», роз'яснюю, що позбавляти людину свободи, брати під конвой, можна лише у виняткових випадках.

Згідно з ч. 3 ст. 29 Конституції, «у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою».

Я так зрозумів, що деякі парламентарі настільки розперезалися, що вирішили зазіхнути на наш конституційний лад, на невід'ємні права громадян на особисту свободу? Тепер уявіть собі, як це виглядатиме практично.

У ч. 1 ст. 28 закону «Про виконавче провадження» записано таке: «Копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі — документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур’єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі».

На практиці ця норма застосовується в один спосіб: виконавець, можливо, надсилає документи виконавчого провадження простим листом. А можливо, і ні, адже лист не замовний — довести, був він чи ні, неможливо. Виконавець вважає, що він відправив. А те, що він не відправив, — це ваші проблеми. Це ви лист отримали й викинули. Чим доведете, що це не так?

Тому цей порядок відкриває грандіозні можливості для зловживань. Уявіть собі, що ви живете в Дніпрі, але випадково дізнаєтесь, що проти вас відкрито виконавче провадження, припустімо, в Києві за борг за комунальні послуги. При цьому адреса у виконавчому документі може бути зазначена будь-яка — спробуй розберися, звідки вона взялася і хто її туди вписав. Ви не знаєте про ситуацію, але коли приходите до нотаріуса, то з'ясовується, що ваше майно під арештом, а ви ні сном ні духом!

Тепер же до цих дрібних неприємностей пропонуються нові: вас зупиняє патрульна поліція і відбирає права на шість місяців за ст. 126 КУпАП, тому що ви керували автомобілем, не знаючи про те, що проти вас якийсь задрипаний виконавець відкрив виконавче провадження за борг у 300 грн за світло, газ і воду. При цьому навіть якщо ви погасите борги — права вам не повернуть!

Тут виникає фундаментальна розбіжність між доктриною верховенства права і доктриною «винеси козла»: згідно з ч. 2 ст. 68 Конституції, «незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності».

Але закони підлягають опублікуванню. Нам же пропонується встановити за ст. 126 КУпАП адміністративну відповідальність за незнання про постанову виконавця, який обмежив ваше право на керування транспортним засобом. Причому для складу правопорушення неважливо, чи було доведено цю постанову до вашого відома чи ні.

Навіть якщо ви подасте в суд на виконавця, це нічого не змінює, бо позбавлення водійських прав — це інший процес, про адміністративні правопорушення. Вам треба спочатку виграти суд у виконавця, на що підуть місяці. За цей час ви програєте суд з оскарження позбавлення водійських прав, і вам доведеться благати суд застосувати аналогію права, не передбачену КУпАП, та переглянути постанову суду за нововиявленими обставинами. З 1000 осіб заледве один-два зможуть здолати цей шлях. Решта підуть пішки...

Але й це ще не все. Оскільки виконавець дуже хоче дізнатися для матеріалів справи ваш склад сім'ї, джерела доходів, місця проживання та роботи тощо — він може постановити про ваш примусовий привід до нього. Він у Києві, ви — в Дніпропетровській області. Щоби здійснити привід, потрібно взяти боржника під конвой, в автозаку доставити на вокзал і відвести в «телячому» вагоні до Києва, де знову взяти під конвой і доставити до виконавця, у якого неприймальний день. Але якщо вже вас доставили, то вам забезпечать житло в місцевому ІТТ. І за кілька днів ви таки побачите вашого виконавця, який зустріне вас привітною усмішкою: «Я викликав вас для того, щоб вимагати у вас довідку про доходи, а ви не прийшли!»

Можливо, в такій розповіді буде частка перебільшення, але лише невеличка. По суті, пропонується кинути сили поліції не на розшук злодіїв і вбивць (що з них взяти, вони ж ніде не працюють), а на розшук порядних громадян, у яких є що відібрати.

«Навіщо мені вважатися шпаною і бандитом?» Чи не простіше податися у виконавці, наприклад, приватні, і «бомбити» заможних громадян, позбавляючи їх права на водіння, на виїзд, а якщо не платитимуть «калим» — то брати під конвой і доставляти в кайданках. І так хоч кожного дня, поки не відкупляться...

Невідомо, яким місцем думали народні депутати, порушуючи прямим текстом ст. 29 Конституції, а також міжнародні зобов'язання України у сфері прав людини, коли 16 листопада 2017 року ухвалювали цей законопроект в першому читанні. Наполегливо раджу «слугам народу» міцно замислитися перед голосуванням проекту №7277 у другому читанні й у цілому. Адже є така прикмета: не рий яму іншому, потім сам плакатимеш, коли до неї потрапиш!