Існує реальна загроза появи на вулицях тяжкохворих людей, які скоїли насильницькі злочини

Нестримна пані Супрун продовжує свою кавалерійську атаку на настільки ненависну їй українську психіатричну систему. Нерозважливо і безкарно. За два тижні вона має намір закрити психіатричну лікарню суворого спостереження в Дніпрі. А там, в цій лікарні нинішнього Дніпра (міста, а не річки!), понад 700 наших з вами співгромадян, які вчинили серйозні насильницькі злочини у стані божевілля. Такі лікарні існують і в інших країнах, навіть у дуже й дуже правовій державі Великій Британії. А у нас — не буде! Легким рухом міністерської руки — не буде.

Зовсім нещодавно один з членів молодої команди пані Супрун — не заступник керівника міністра, не який-небудь інший високий чиновник міністерства, а просто «член молодої команди», як у вікопомного Черновецького, — розіслав у всі регіони України вельми цікавого за структурою і змістом листа, що підтверджує: в країні існує реальна загроза появи на вулицях тяжкохворих людей, які вже скоїли насильницькі злочини! Тому що звичайні регіональні психіатричні лікарні з огляду на об'єктивні причини утримувати в себе цих людей не зможуть. Необхідно спочатку фінансувати в них посилення системи безпеки тощо. А у пана Гройсмана на це грошей явно немає.

Влітку нинішнього року, перебуваючи зовсім не в службовому відрядженні в місті Луцьку на молодіжному музичному фестивалі, Уляна Супрун промовила жахливі слова: «Ані я, ані моя команда слова «ні» не знаємо». Взагалі за ці півтора року революційно-руйнівної діяльності вона вимовила безліч дуже цікавих слів і зробила чимало незвичайних для українського міністра вчинків, але наші нечисленні журналісти-розслідувачі уникають вивчення таких нудних тем, що не мають гострого політичного підґрунтя.

Щиро шкода і цих людей, які страждають на серйозні психічні захворювання, і їхніх потенційних жертв. За що нам ця кара небесна у вигляді міністра, яка ніколи не сумнівається і сліпо руйнує систему, що й без того догорає? За те, що обрали своїм президентом Петра Олексійовича? За те, що терпимо безвідповідальну й цинічну Верховну Раду? За те, що волею батьків народилися ми в цій країні, яка отримала несподіване Диво незалежності й демократії, але категорично не бажає скористатися всіма можливостями цього Дива?

Для мене, не приховую, смертельний поєдинок колишніх друзів Порошенка і Саакашвілі є другорядним. Якось розберуться між собою, в будь-якому разі, результати цієї розборки явно не поліпшать наше життя — в цьому я впевнений. А ось помирати на вулиці від ножа або каменю психічно хворої людини, яка марить, дуже не хочеться.

Твердо знаю одне: якщо ми — держава, яка дійсно вмирає в муках, яка не встигла відбутися, то пані Супрун — зовсім не ефективний реаніматор.