Медреформа: під новорічну ялинку українцям можуть покласти грузинські граблі

Поки що президент так і не підписав головний медичний законопроект №6327, який припадає пилом у нього на столі понад місяць. Нагадаємо, що 19 жовтня став знаменним днем: депутати проголосували за ключовий проект закону про медреформу. Цей документ має непросту долю. У першому читанні після тривалих суперечок і трьох підходів до голосування його було натужно ухвалено ще в червні. Тоді експерти в унісон вказували на безліч білих плям у документі. За майже чотири місяці «пластичні хірурги» змінили «кота в мішку» до невпізнання, внесли чимало поправок, і до другого читання до Верховної Ради він прийшов з оновленою назвою «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення».

В ЄС доволі оптимістично оцінюють прогрес України у реформуванні медичної галузі. Напевно, здалеку все, що відбувається в нашій країні, здається протистоянням темряви корупції, «совка» і світла від нинішньої команди МОЗ. Але тут, зсередини, ми лише чуємо гуркіт, відчуваємо дим, але не бачимо паровоза реформи.

У країні, де головні її фігуранти — медики — у своїй більшості не розуміють і часто-густо не підтримують те, що назвали реформою, будь-які зміни з самого початку приречені на провал. Як можна успішно втілити в життя реформу в країні, де, як і прогнозував заступник міністра охорони здоров'я Павло Ковтонюк, деякі лікарі дійсно забули слово «зарплата»? І не тому, що вони почали оперувати, згідно з обіцянками чиновника, словом «дохід» — вони просто місяцями не отримують кровно зароблені.

Наприклад, співробітникам спеціалізованої медико-санітарної частини №14 у Смілі Черкаської області 11 місяців не виплачували зароблені гроші. І тільки після того, як Ірина Сисоєнко, заступник голови Комітету ВР з питань охорони здоров'я, напевно, вичерпавши всі інші методи, заночувала в будівлі під куполом, кошти було знайдено і цей пролом заткнули. Тиждень тому заявили про страйк лікарі Коломиї, які востаннє бачили свої зарплати ще влітку. Кілька днів тому доведені до відчаю медики центральної районної лікарні м. Самбір (Львівщина) зібралися в центрі міста і перекрили дорогу. За їхніми словами, вони отримували зарплату у вересні.

Щоб розрахуватися з людьми в білих халатах до Нового року, МОЗ обіцяло виділити 300 млн грн. Уточнивши, що це останні кошти. Напевно, всі гроші з казни пішли на підвищення зарплат депутатам. Та ще й заднім числом. З 1 жовтня 2017 року базова зарплата депутата становить 17,6 тис. грн, крім того, будуть виплачуватися ще й міністерські надбавки.

А ось у медиків у 2018 році ситуація навряд чи поліпшиться. «Медичну реформу проголосовано, але фінансово не забезпечено, — каже Ірина Сисоєнко. — 4 млрд грн виділено на будівництво амбулаторій, закупівлю обладнання. В результаті вони стоятимуть порожніми. У них не буде кому працювати! Основним фінансуванням медичної реформи має бути підвищення зарплат медикам. Зі збільшенням мінімальної зарплати у 2018 році до 3723 грн медичні тарифні розряди знову не підвищують, знову буде «зрівнялівка», коли і лікар, і прибиральниця, і сторож отримуватимуть мінімальну зарплату. Уряд нехтує тими, від кого фізично залежить життя українців».

У 2017 році українські медики почали масово залишати країну. Їдуть цілими відділеннями. Якщо у 2006-му в Україні налічувалося 200 тис. лікарів, то сьогодні цифра знизилася до 160 тис. Якщо десять років тому в медичній галузі загалом було зайнято 1 млн 270 тис. осіб (це не лише лікарі, а й середній медичний персонал, санітарно-епідеміологічна служба тощо), то в наші дні ця кількість скоротилася до 800 тис.

Професія лікаря важка, характерна високим вигоранням, напружена емоційно. Не дивно, що в усьому світі існує висока потреба в медичному персоналі. Багаті країни перетягують кадри на себе. Оголюється ринок праці у сфері охорони здоров'я в Польщі, Словаччині, Словенії, Чехії... Звідки вони беруть кадри? Правильно, у нас.

Україна, напевно, єдина країна в світі, яка вважає, що у неї медпрацівників багато і втратити частину з них не так страшно. Якщо зіставити обіцянки уряду підвищити зарплати медикам у кілька разів і сьогоднішнє фінансування охорони здоров'я, то висновок напрошується сам собою: щоби підвищити зарплату одному, треба скоротити трьох.

Зазвичай працювати за межами батьківщини наважуються найкращі фахівці. «Дуже багато лікарів їдуть до інших держав. Навіть з дуже успішної клініки — Інституту серця — за минулий рік виїхало семеро людей (провідних фахівців). В Америку, Португалію, Німеччину, Польщу... Я не зміг їх нічим утримати. Держава про них не дбає, та ще й оголошує корупціонерами», — каже Борис Тодуров, директор Інституту серця.

Сьогоднішня ситуація — проблема не лише медиків. Коли Україна втрачає висококваліфікованих медичних працівників — це вже стає проблемою кожного з нас.

Багато експертів стверджують, що ми йдемо грузинським шляхом. За словами Тодурова, внаслідок того, що в Грузії практично всі медустанови стали приватними, зруйнувалася базова система підготовки кадрів. Тому з Сакартвело в Україну на післядипломне навчання приїжджають дві або три сотні лікарів на рік. Поки ми не наступили на ті ж самі граблі.

З директором Інституту серця згоден Костянтин Надутий, член правління Всеукраїнського лікарського товариства:

«Схожа ситуація сьогодні в Грузії. Там свого часу було проведено реформу подібного формату. На сьогодні не більш як 40% населення мають доступ до вторинної допомоги — стаціонару. Грузія зараз почала вирішувати цю ситуацію і повертається до державного регулювання, адже ринок не тільки не врятував медичну галузь, навпаки, породив безліч проблем.

Медицина не ринок з двох причин. По-перше, пацієнт не розуміє, що купує. Коли людина переступає поріг лікарні, вона стає некомпетентним споживачем. Лікар завжди знає більше і може, на жаль, обдурити (якщо керується тільки економічними міркуваннями). Тому держава має втручатися в цей процес. По-друге, медицина — це вимушене споживання. Ми всі маємо потребу в медицині, але не у всіх сьогодні є гроші, щоб купити цю послугу на ринку.

Всі держави працюють над тим, щоби збільшити доступ населення до необхідних медичних послуг. Те, що пропонує наш уряд, — це перехід на ринкове регулювання. У першому варіанті законопроекту №6327 було чесне формулювання: гарантуємо лише первинну медичну допомогу, екстрену та паліативну допомогу. Під тиском популістів цю норму прибрали, прописали, що гарантуємо абсолютно все, але список гарантованих державою безкоштовних послуг напишемо й оголосимо аж у 2020 році. Нещодавно Супрун проговорилася, що гарантовано буде тільки те, що безпосередньо загрожує життю людини. Але хіба таку реформу хотіли українці?».

Попереду свята. У Новий рік особливо хочеться дива. Безумовно, медична галузь потребує змін, реформа просто необхідна. І вона може бути успішною, якщо політичні еліти, нарешті, зрозуміють, що погода буває нельотною, а іноді можна не встигнути долетіти до клінік Швейцарії, Ізраїлю або Німеччини. І усвідомлять, що медицина — це соціальна сфера, а не ринок продажів медичних послуг.