Впровадження системи парамедиків — найяскравіше непорозуміння реформи

Скаржитися немає сенсу. Та й кому? Віце-прем'єри відповідати на мої запити бояться, сам Володимир Борисович перечити верховному начальству не сміє. Втім, я і в молоді свої роки не скаржився, писав жорсткі заяви в ЦК КПРС, КДБ і т. д. і т. п. Скарга — не наш, не політичних в'язнів жанр. Сьогодні пишу в мас-медіа.

З жахом і огидою спостерігаю за Міністерством охорони здоров'я, що догорає у вогні псевдореформи. Де молода поросль псевдоспеціалістів натхненно вбиває здоровий глузд. Уже й не так важливо, чи залишиться в кріслі Уляна Супрун. Справу зроблено. Погану, страшну справу руйнування системи. Реформа системи охорони здоров'я не відбулася, це вже очевидно. Але ж вона була така необхідна!

Радісно повискують вічні номенклатурні начальники. Їм вже не страшно, ніхто з них не постраждав. Боротьба з корупцією у пані Супрун також не вдалася. Втім, чи були у неї справді такі наміри?

А катастрофа наближається. І це дедалі виразніше бачать експерти, зокрема й ті, хто працює в системі української охорони здоров'я. Почну з того, що будь-які плани змін у цій системі мають спиратися на об'єктивні демографічні дані. А їх у нас, об'єктивних і доказових, просто не існує. Наведу цифри. У 2013 році нас було в країні 45 млн 372 тис. 700 осіб (так нам повідомляли батьки нації), а зараз, у 2017 році — 42 млн 414 тис. 900 осіб. Це — за офіційними джерелами. Насправді, згідно з розрахунками компетентних експертів, нас сьогодні 32 млн. Дехто з експертів пропонують ще менші цифри.

Слідування брехливій офіційній статистиці дозволяє отримувати міфічні цифри, які свідчать про наш із вами добробут, і будувати впевнені прогнози про прийдешнє щастя. Отже, показники нашого з вами здоров'я в інтерпретації пані Супрун виглядають так: у 2013 році показник народжуваності був 11,1 на тисячу осіб, а у 2016 році — 10,3 на тисячу осіб. Смертність у 2013 році була 14,6 на тисячу осіб, а у 2016 році — 14,7 на тисячу осіб.

На жаль, якби ми розраховували всі ці показники, спираючись на демографічні реалії, показник смертності у нас був би, напевно, найвищим в Європі. Ще один показник — тривалість життя. Державна статистика переконує нас, що у 2013 році вона була 71,37 року, а у 2016 році — 71,68 року. Суцільний добробут із позитивними тенденціями, що наростають... Насправді все виглядало б набагато сумніше, якби ми чесно розрахували показник смертності.

Уряд України досі живе у світі пострадянської міфології. Зі зрозумілих причин не бажаючи проводити давно необхідний перепис населення. Диктатор і вбивця Сталін теж не хотів досліджувати демографічні реалії в СРСР і репресував вчених-демографів. З одним із них — Корчак-Чепурківським і його сім'єю — я в юності був близько знайомий.

Саме тому Міністерство охорони здоров'я може собі дозволити творити «реформу» не роздумуючи, не маючи попереднього бачення і покроково прописаної стратегії.

Але пані Супрун такими «дрібницями» не цікавиться. Маючи «під рукою» тільки два закони (про автономізацію медичних закладів і про фінансування) і милостиво погодившись взяти до дії вельми дивний закон про впровадження телемедицини в сільській місцевості, запропонований Адміністрацією президента, вона, не напрацювавши інструменти виконання цих законів, тобто детально прописані підзаконні акти, інструкції, коментарі, почала впроваджувати в життя свої геніальні перетворення. Зараз ми спостерігаємо два революційні перетворення: в так званій первинці й системі екстреної медичної допомоги. Без продуманої стратегії, без необхідних економічних обґрунтувань.

Найяскравіше непорозуміння, настільки дороге серцю пані Супрун, — впровадження в Україні системи парамедиків. Причому американської, а не європейської моделі. Хоча ми з вами начебто збираємося зближуватися з Європою. Навіть маємо відповідного віце-прем'єра. Парамедик — це сертифікований фахівець, що вміє зберігати життя важкопораненому пацієнтові, який вмирає, з функцією його транспортування до готової прийняти його лікарні з усіма необхідними реанімаційними та лікувальними можливостями. Як у популярних американських серіалах! Для цього потрібні: хороша дорога, пристосований автомобіль, апаратура в автомобілі (або вертольоті), що підтримує життя, готовий до порятунку пацієнта персонал лікарні, що має для цього всі засоби, зокрема й медикаменти. Ех, мрії, мрії...

Процес створення у нас служби парамедиків вже починався. Наше мудре МОЗ зробило перший, найголовніший крок: з номенклатурного списку спеціальностей було видалено посаду фельдшера. Тепер він, колишній фельдшер, мав горде ім'я — парамедик. Як все просто, виявляється! Головне — назвати! Назвали... А потім завдяки тиску громадськості й тверезому розумінню можливих наслідків наш перший віце-прем'єр Степан Кубів скасував небезпечне і несвоєчасне рішення пані Супрун. Фельдшери у нас знову «в законі». Це — характерна для Уляни Супрун поведінка, назва якій — спонтанність і безвідповідальність.

І все-таки, якби Степан Кубів не втрутився... Продовжую своє суто лінгвістичне запитання: в Україні в системі екстреної медицини було 70% фельдшерських бригад. Ну, перейменували. Як міста і вулиці... Але ж підготовка такої, що реально працює, системи парамедиків потребує тривалого часу (роки), величезних коштів, реальної модернізації лікарень, автомобілів із сучасною, дуже дорогою апаратурою і... доріг, доріг, доріг. І медичних вертольотів з відповідними майданчиками біля лікарень.

Чи розуміє це пані Супрун? Розуміє, без жодних сумнівів, розуміє. Але вона вміє перекладати важку ношу на чужі плечі. Час минає, міністри змінюються. Як і президенти, і прем'єр-міністри. У вузькому колі так званих однодумців (дехто з них уже готовий стрибнути з корабля, що тоне) вона завжди казала про свою тверду волю провести реформу. Думаю, це не тверда воля, а щось інше: тверда та сліпа впертість. Два ухвалених закони з третім президентським — реформою аж ніяк не є. Навіть теоретично. Знаю, для пані Супрун все це — пустопорожні дрібниці. А кандидатові на президентське крісло у 2019 році — Петру Олексійовичу — ох як часто доведеться згадувати те, що відбувається сьогодні. На той час вже все стане очевидним.

Розумію, створений за допомогою дорогого піару флер патріотизму навколо пані Супрун все ще утримує в полоні ілюзій багатьох наших довірливих громадян. Можу сказати щодо цього єдине: маленькі діти, коли лякаються, закривають очі і повіками, і долоньками. Але ж ми — дорослі!