Як оцінювали суддів: підсумки і наслідки

Доброчесність суддів: як її розуміти та оцінювати?

Можна констатувати, що поняття «доброчесність» не має свого однозначного розуміння, тлумачення та визначення (дефініції) в літературних джерелах і словниках. Автори, які торкались цієї проблематики — від Аристотеля, Платона і Канта до сучасних філософів-дослідників, — єдині лише в тому, що це поняття слід розглядати як суто філософсько-релігійно-етичне, яке віддзеркалює якісну характеристику поведінки людини з погляду вимог і принципів релігійної та суспільної моралі.

Часто-густо доброчесність тлумачиться через споріднені, синонімічні морально-етичні категорії, такі як: честь, гідність, справедливість, порядність. Базовими критеріями оцінки доброчесності людини практично всі автори називають правдивість, достовірність та однозначність характеристики чеснот людини та її соціальної поведінки.

За століття свого існування категорія «доброчесність» із суто філософсько-релігійної трансформувалась у категорію і критерій корпоративної культури. А останніми роками — в категорію оцінювання корупціогенності поведінки людини або спільноти (особливо — професійної).

Автори і законодавці ідеї введення у правове поле морально-психологічної категорії «доброчесність» припустилися ґрунтовної помилки, не визначивши в глосаріях законодавчих актів самого поняття «доброчесність» та критеріїв його наповнення. Аналіз змісту законодавчих та нормативно-правових актів, що так чи інакше торкаються проблеми доброчесності судді (кандидата на посаду судді), не розв’язує існуючої проблеми в розумінні й тлумаченні критеріїв цієї категорії. Навпаки — багато в чому її ускладнюють і навіть заплутують.

Автор цих рядків мав надію, що до цієї проблематики повернуться після аналізу першого етапу реформування судової гілки влади. Але цього «чомусь» так і не сталося.

Ні ВККС (якій законодавцем були надані широкі дискреційні повноваження щодо наповнення таких критеріїв кваліфоцінювання, як «професійна етика» і «доброчесність»), ні Громадська рада доброчесності не спромоглися детально і прозоро опрацювати складові цих критеріїв, спираючись на такий ґрунтовний міжнародний акт, як Бангалорський кодекс поведінки суддів. Водночас їх розуміння та оцінювання на практиці виявилось невдалим і неповним з багатьма методичними помилками та навіть ігноруванням з боку ВККС нею ж встановлених правил оцінювання цих критеріїв.

Декларація доброчесності, форма якої була розроблена ВККС, на мій погляд, не виконала своєї функції. Адже її зміст зведено лише до самооцінки особи з точки зору «правдивості/неправдивості», тобто «чесності» відповідей декларанта на запропоновані 23 запитання. А вони далеко не повною мірою розкривають сутність доброчесності взагалі і доброчесності судді зокрема.

Проведений мною за власною ініціативою аналіз методики оцінювання критеріїв професійної етики і доброчесності засвідчує, що це оцінювання багато в чому є не до кінця зрозумілим, прозорим і релевантним.

Автори положення «Про порядок і методологію кваліфікаційного оцінювання...» максимально формалізували кількісними оцінками майже всі показники критеріїв кваліфікаційного оцінювання судді/кандидата на посаду судді й запровадили систему з максимально можливою сумою балів — 1000. Вважаю таку ініціативу абсолютно слушною і необхідною для максимальної можливості підвищити об’єктивність підбиття підсумків результатів відбору. Саме бальна система оцінювання конкурсних змагань визнана і широко застосовується у світі.

1000 максимально можливих балів були розподілені поміж трьох законодавчо встановлених критеріїв таким чином:

1. Критерії компетентності = 500 балів. Залишу поза увагою аналіз оцінювання критеріїв компетентності, а зосереджусь на двох інших, тісно пов’язаних поміж собою, критеріях.

2. Критерій професійної етики = 250 балів. При цьому він має дві визначені складові з розподілом балів між ними. Незрозумілим в цих складових є сутнісний зміст «морально-психологічних якостей», якому віддано 100 балів. І ще менш зрозумілою є складова «інші показники», якій чомусь віддано 150 балів.

3. Критерій доброчесності = 250 балів. Він має також дві визначені складові з розподілом балів між ними. Перший — «інтегративність» — має 100 балів, а другий — «інші показники» — має 150 балів.

У главі VI «Визначення результатів кваліфікаційного оцінювання» привертає увагу низка положень.

Встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їхнім внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Так на підставі чого — внутрішнього переконання чи результатів оцінювання? Занадто заплутано і непрозоро! Навмисно чи просто непрофесійно так сформульовано?

Показники відповідності... досліджуються окремо один від одного та у сукупності. А як вони оцінюються: також окремо та у сукупності? Незрозуміло.

Усі статистичні дані є допоміжними показниками у процесі кваліфікаційного оцінювання та мають бути досліджені у сукупності з якісними показниками. А як вони мають бути оцінені ?І які з них є первинними (основними), а які — допоміжними?

ВККСУ, порушуючи власне положення, взагалі не встановила і не оприлюднила мінімально допустимі бали за два інших критерії, передбачені законом. Це професійна етика і доброчесність, що мали бути оцінені з максимальної суми балів 250 — кожний. При цьому кожен з цих критеріїв мав по дві складові:

1) критерій «професійна етика» — 250 балів = «морально-психологічні якості» — 100 балів + «інші показники» — 150 балів;

2) критерій «доброчесність» — 250 балів = «інтегративність» має 100 балів + «інші показники» — 150 балів.

Ще більш складними для однозначного розуміння є приписи цього положення щодо «застосування інших засобів встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання», викладені у главі 5. Категорія «інші» є наскрізною практично для всього положення! При цьому зазначається, що ці — «інші засоби» — є лише додатковими джерелами й можуть застосовуватись (а можуть і не застосовуватись?) або ВККСУ як органом в цілому; або членом ВККС, який готує доповідь (?); або інспектором ВККСУ (?).

Це — абсолютно незрозуміла і невиправдана альтернативність та дискреція в повноваженнях органу державної судової влади, який має діяти лише в межах і в спосіб, визначений Конституцією і законами України. Водночас базовий закон надав ВККС необґрунтовані повноваження щодо такої методики оцінювання кандидатів на посаду судді та суддів.

Якою є функція і роль ВККС і ГРД в оцінюванні доброчесності кандидата на посаду судді та судді?

Відповідь на це запитання міститься в Законі України «Про судоустрій і статус суддів». Основним оцінювачем цього критерію, безумовно, є ВККС. Певною контрольною функцією щодо оцінювання кандидатів на посаду судді наділена ВРП, яка й ухвалює остаточне рішення про призначення/непризначення особи на суддівську посаду.

ГРД відповідно до цього закону — допоміжна консультативна інституція в діяльності ВККС і ВРП щодо оцінювання доброчесності кандидатів на посаду судді та чинних суддів, яка повинна уособлювати думку і роль громадськості у формуванні нового суддівського корпусу держави. «Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання».

Виходячи з процедури формування ГРД та її організаційно-правового статусу, не можу погодитися з оцінкою ролі ГРД в цьому процесі як органу, наділеного владними повноваженнями стосовно формування суддівського корпусу. Така оцінка надана в судових рішеннях окремих адміністративних судів України. Певне, зайве надавати додаткові пояснення та обґрунтування щодо тлумачення поняття та ознак «орган владних повноважень».

Остаточні рішення в кваліфікаційному оцінюванні кандидатів на посаду судді та чинних суддів ухвалює де-юре і де-факто ВККС, і висновки ГРД стосовно конкретного кандидата чи судді не створюють для особи жодних юридичних (як позитивних, так і негативних) наслідків. Юридичні наслідки створюються лише рішеннями ВККС.

Водночас слід констатувати протиріччя, закладені як в законі, так і практикою формування ВС, пов’язані з тим, що не рекомендація чинного судді на посаду новоствореного ВС за критеріями «професійної етики і доброчесності» не має наслідком його звільнення з посади судді, яку він обіймав і обіймає дотепер.

Крім того, уже виникають проблеми із зарахуванням результатів кваліфікаційного оцінювання чинних суддів, які були кандидатами до ВС і не набрали прохідні бали й таким чином «не здатні здійснювати правосуддя у ВС», але, виявляється, здатні його здійснювати у судах нижчих інстанцій? У нас існують різні рівні правосуддя?

Реальної співпраці ГРД і ВККС, спрямованої на виконання важливого завдання — підвищення якісного рівня оцінювання ступеню професійної етики і доброчесності кандидатів на посаду судді та чинних суддів, — не відбулось.

Вважаю, що державний орган і орган громадського контролю — ГРД — не виконали повною мірою спільного завдання, а саме не розробили чітких показників для оцінювання зазначених критеріїв та не визначили кількість балів по кожному такому показнику, що надавало б можливість пересвідчитись будь-кому в об’єктивності та прозорості оцінювання кандидата на посаду судді й чинного судді. ВККС у свою чергу не надала жодної повної публічної інформації щодо формування складових рейтингових балів, а також не пояснила мотивів відхилення чи прийняття висновків ГРД по кожній кандидатурі.

ГРД, наскільки я поінформований, бальною системою оцінювання цих двох критеріїв також не користувалась, хоча за законом і не повинна була користуватись, але — мала право робити це як попередню власну оцінку! Водночас слід наголосити, що остаточне оцінювання кандидатів у балах — це виключна компетенція ВККСУ. Аналіз оприлюднених результатів конкурсу не дозволяє зробити висновок про те, що ця умова конкурсу була виконана прозоро і публічно.

На жаль, ВРП у своїй нещодавно презентованій щорічній доповіді «Про стан незалежності суддів в Україні» ухилилась від власного аналізу й оцінки діяльності ГРД та її співпраці з ВККС у процесі оцінювання кандидатів на посаду судді ВС. Послалися лише на окремі висновки міжнародних експертів та єдиний вітчизняний аналіз діяльності ГРД, виконаний експертами АПУ. Але виявлені помилки й недоречності не піддані порівняльному аналізу щодо діяльності ГРД в контексті загального обсягу виконаної нею роботи.

Таким чином, є підстави зробити висновок, що оцінювання і нарахування балів за три основні критерії кваліфікаційного оцінювання здійснювались ВККСУ недостатньо прозоро і недостатньо публічно. Результати оцінювання двох критеріїв — професійної етики і доброчесності — взагалі нікому не відомі.

Залишаються незрозумілими запропоновані ВККС відмінності в рейтинговому оцінюванні кандидатів на посаду судді в різних касаційних судах ВС, які апріорі — і де-юре, і де-факто — є суддями з однаковим організаційно-правовим статусом, однаковими повноваженнями та однаковою грошовою винагородою за свою роботу!