Новини
Ракурс
Фото: whitesession / pixabay.com

Безоплатна медична допомога: нові правила суперечать Конституції

19 кві 2018, 19:57

Серед неоднозначних новацій медичної реформи, на яких наголошують юристи та експерти, є питання обсягу медичної допомоги. Йдеться про гарантований пакет, який є безкоштовним для пацієнта.


.

День старту реформи — 1 січня 2018 року. З цього дня вона запрацювала для первинної ланки медичних працівників. Для пересічних українців це означає, що з 1 січня 2018 року — з моменту оголошення МОЗ так званої приписної кампанії — вони мають знайти собі сімейного лікаря або терапевта чи педіатра для своєї дитини й підписати з ним угоду у вигляді декларації. У разі переїзду чи незадовільної якості медичних послуг людина зможе укласти договір з іншим лікарем — попередня угода при цьому автоматично скасовується.

Відтепер українці можуть звертатися до фахівців там, де їм це зручно: відвідувати лікаря за місцем реєстрації чи проживання більше немає потреби. Послуги будуть безкоштовними, а угоди необхідні для того, щоб визначати компенсацію для лікарів. Міністерство охорони здоров’я зробило відповідні розрахунки — держава платитиме лікарю 370 грн на рік за одного пацієнта без урахування певних коефіцієнтів.

 

Гарантований пакет, якій оплачений державою, а отже, є безкоштовним для пацієнта, складається з такого переліку послуг:

Сімейний лікар:

— спостерігає за станом здоров’я пацієнтів за допомогою різних досліджень, діагностує та лікує найбільш поширені хвороби, травми, отруєння, патологічні, фізіологічні (під час вагітності) стани;

— супроводжує пацієнтів із хронічними захворюваннями;

— надає невідкладну допомогу;

— направляє пацієнта для надання йому вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги;

— проводить профілактику: вакцинацію, огляди та дослідження пацієнтів груп ризику;

— консультує.

Сімейний лікар може спостерігати неускладнену вагітність та спостерігати за здоровою дитиною відповідно до вікових особливостей та потреб. А також надавати окремі послуги паліативної допомоги. Наприклад, оцінити ступінь болю, призначити та виписати рецепт на наркотичні засоби, психотропні речовини для лікування больового синдрому.

В рамках первинної медичної допомоги пацієнти гарантовано і безкоштовно можуть отримати:

— загальний аналіз крові з лейкоцитарною формулою;

— аналіз на глюкозу в крові;

— аналіз на загальний холестерин;

— аналізи сечі;

— загальний аналіз сечі;

— електрокардіограму у стані спокою;

— мікроскопію мокротиння;

— швидкі тести на ВІЛ, вірусний гепатит, сифіліс.

Сімейний лікар призначає ліки та виписує рецепти, за якими, зокрема, можна отримати препарати за програмою відшкодування вартості ліків, що поступово включатиме дедалі більше захворювань та препаратів, а також оформлює довідки, лікарняні листки.

Фото: rawpixel / pixabay.com

Водночас не слід забувати про норми чинного законодавства. Так, згідно зі ст. 22 і 49 Конституції України, будь-яка медична допомоги в державних і комунальних закладах охорони здоров'я має надаватися безкоштовно і в повному обсязі, і скорочувати в майбутньому такі гарантії не можна. За порушення цих конституційних гарантій, а саме за вимогу оплатити медичну допомогу в державному або комунальному лікувальному закладі, встановлена кримінальна відповідальність (ст. 184 КК України).

Було формально розведено медичну допомогу і медичну послугу, за яку можна брати оплату в разі наявності затверджених тарифів. Але медична допомога визначена як недоторканна «священна корова». Законом України «Про Державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» визначено, що медичні послуги надаватимуться тільки в межах Програми медичних гарантій. Водночас незрозуміло, куди тепер подіти норму ст. 49 Конституції України і що робити зі ст. 184 КК України.

У ст. 35-1 закону «Основи законодавства України про охорону здоров’я» міститься таке визначення: «Первинна медична допомога — це медична допомога, що передбачає надання консультації, проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (у період вагітності) станів, здійснення профілактичних заходів; направлення відповідно до медичних показань пацієнта, який не потребує екстреної медичної допомоги, для надання йому вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги; надання невідкладної медичної допомоги у разі розладу фізичного чи психічного здоров’я пацієнта, який не потребує екстреної, вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги». Про жодні обмеження обсягів, переліку послуг чи щось подібне в законі не йдеться.

Не треба забувати і про рішення Конституційного суду у справі за поданням 53 народних депутатів від 29 травня 2002 року щодо офіційного тлумачення положення ч. 3 ст. 49 Конституції України «у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно».

КСУ вирішив: «Положення ч. 3 ст. 49 Конституції України (254к/96-ВР) «у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно» треба розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги».

У мотивувальній частині цього рішення КСУ також наголосив на такому: «Конституційний суд України вважає неприйнятними з позицій припису ч. 3 ст. 49 Конституції України, що тлумачиться, пропозиції окремих державних органів щодо необхідності встановлення якихось меж безоплатної медичної допомоги у вигляді її гарантованого рівня, надання такої допомоги лише неспроможним верствам населення чи «у рамках, визначених законом» тощо. Це суперечить положенням ст. 3, ч. 3 ст. 22 та низки інших статей Конституції України. Безоплатна медична допомога, передбачена Конституцією України, повинна надаватись всім громадянам у повному обсязі, тобто задовольняти потреби людини у збереженні або відновленні здоров'я».

Однак за запропонованими правилами все, що не охоплено Програмою, має бути оплачено пацієнтом самостійно, що суперечить положенням ст. 49 Конституції України, і за вимогу оплатити медичну допомогу лікар може бути притягнутий до кримінальної відповідальності.

Виходячи з норм чинного законодавства маємо таке: на первинному рівні лікар зобов'язаний самостійно провести консультування, діагностику та лікування найбільш розповсюджених хвороб, травм і отруєнь. Крім того, лікар на первинному рівні зобов'язаний самостійно супроводжувати неускладнену вагітність. А на вторинному рівні не надають медичної допомоги, яка повинна бути надана на первинному. Але як встановити ступінь розповсюдженості хвороби, за якими критеріями лікар первинки має це визначати? Такого переліку на сьогодні не існує.

А ще — питання поширеності в межах регіону, країни, континенту. Поширеність за частотою діагностування, ореолом розповсюдження чи іншим критерієм? Без такого розуміння лікар первинки в принципі не може почати надавати медичну допомогу.

Отже, питання обсягу надання первинної медичної допомоги та гарантованого пакету залишаються відкритими.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter