ГПУ, САП, НАБУ, ДБР, СБУ — професійний правоохоронний оркестр чи аматори?

Нещодавно в Києві відбувся цікавий науково-практичний захід-дискусія — п’ята зустріч Парламентсько-громадської платформи на тему «Правоохоронні органи: компетенції, розмежування повноважень і синергія». Захід був організований партнером України з реформування сектору цивільної безпеки — Консультативною місією Європейського Союзу в Україні.

Слід віддати належне організаторам, які запросили цікавих експертів-спікерів і вельми потужний склад слухачів-експертів. Загальне моє враження від цього заходу змішане: з одного боку — актуальні цікаві теми та спікери, які точно і повно діагностували теперішній стан функціювання наших так званих правоохоронних органів. На жаль, почув діагнози, що не викликають жодного інтелектуального та емоційного задоволення. З іншого — відсутність у дискусіях чітких меседжів щодо шляхів подолання стану «хаосу, неузгодженостей, протистояння і популізму» в діяльності відповідних органів правової системи держави. Крім гучних і правильних гасел щодо необхідності все налагодити, залагодити і протидіяти злочинності в усіх її проявах, особливо — корупції. Знову йшлося про нагальні чергові «системні зміни КПК» та створення Антикорупційного суду, оскільки саме ці проблеми, на думку їхніх авторів, є найбільш загрозливими для ефективної діяльності цих органів...

Дуже негативне враження справили виступи представників СБУ і Національної поліції, які фактично звітували про кількість кримінальних проваджень, затриманих ними осіб і вручених повідомлень про підозру. Тобто задекларовані показники жодним чином не розкривають сутність та існуючі проблеми в діяльності цих органів та не позначають шляхи їх подолання. Більш змістовними були виступи директора Державного бюро розслідувань Романа Труби, представників НАБУ і ГПУ, хоча оптимізму вони не додали.

Найбільш позитивне враження залишили виступи Олександра Віннікова — представника НАТО в Україні, який доволі жорстко, але повно й об’єктивно діагностував стан справ у царині нашої внутрішньої безпекової політики, та Ігоря Смешка, який метафорично влучно порівняв діяльність всіх органів забезпечення правопорядку щодо захисту прав і свобод людини з грою симфонічного оркестру...

Слід зазначити, що переважна частина виступів спікерів стосувалась лише функцій досудового розслідування в частині підслідності кримінальних правопорушень тому чи іншому правоохоронному відомству і значно менше — взаємодії цих відомств. Традиційно кожен з доповідачів намагався показати позитив у діяльності свого відомства і негаразди у колег. Як завжди, найбільше критики дісталось прокурорам і суддям. Більшість експертів з одного боку підтримують міф про всесильність майбутнього Антикорупційного суду, а з іншого — одночасно висловлюють обережні застереження щодо можливості створити реально незалежний судовий орган в умовах сучасної України.

Особливо вразила неприємна інформація від директора Державного бюро розслідувань. За його словами, для діяльності установи, яку він очолює, до цього часу немає належного приміщення. Крім того, він заявив про проблеми конкурсного відбору керівного складу ДБР, хоча роботу відомства збираються запустити вже у вересні цього року. Як може держава протягом кількох років створювати на законодавчому та організаційному рівні новий орган, не підготувавши відповідну матеріально-технічну базу? Повторюється ситуація із запуском НАБУ і НАЗК. Це державницький підхід до протистояння корупції й організованій злочинності?.. Маю обґрунтований сумнів щодо такого підходу!

Продовжуючи тему порівняння взаємодії органів забезпечення правопорядку в країні з грою симфонічного оркестру, про яку сказав спікер Ігор Смешко (до речі, радник президента держави!), зауважу, що якісна гра музикантів залежить від того, наскільки правильно та якісно розписані партії для кожного інструменту, наскільки сумлінно їх виконають артисти, а також від взаємодії оркестрантів з головним диригентом...

Проводячи певну паралель гри учасників правоохоронної системи з симфонічним оркестром в частині розподілу і змісту партій/функціональних ролей, слід зауважити, що зміст тільки Кримінального процесуального кодексу України (не беручи до уваги інші профільні законодавчі акти) щодо розподілу компетенцій (підслідності кримінальних правопорушень) між ГПУ, СБУ, НАБУ, ДБР, НПУ, Фіскальною службою беззаперечно свідчить, що в цій царині в нас усе дуже далеко від гри симфонічного оркестру...

Мій власний аналіз норм КПК щодо організаційно-правового регулювання досудового розслідування кримінальних правопорушень свідчить про низку недолугостей, недоречностей та помилок.

По-перше, майже за шість років (з 2012-го) функціювання КПК в частині досудового розслідування (п'ять статей і п'ять розділів/глав КПК) було внесено 95 змін і доповнень (перші — менш як за рік, уже у 2013-му). При цьому найбільше зміни стосувалися саме ст. 216 (підслідність) — 25 змін і доповнень, та глави 24 (закінчення досудового розслідування) — 23, а також — 16 у розділ «Перехідні положення». За подібного підходу до правового регулювання такої важливої ділянки діяльності держави хіба можна розраховувати на її ефективність?

По-друге, враховуючи, що підслідність (де-факто — компетентність відповідних органів) у нас побудована за п'ятьма критеріями: а) функціональним (НПУ, СБУ, НАБУ, ДБР, ГПУ, ДФС); б) кримінально-правовим (відповідні склади злочинів і в майбутньому — кримінальних проступків); в) суб’єктним (характеристика суб’єкта кримінального правопорушення); г) територіальним (юрисдикція суб’єкта/органу досудового розслідування); д) об’єктним (фізичні об’єкти, на яких було вчинено таке правопорушення), — і всі ці критерії задіяні відносно кожного з вищезазначених органів, то можна впевнено констатувати, що реально є чинним лише один «критерій» — змішаний, коли для кожного органу підслідність визначена з урахуванням всіх п’яти критеріїв... З урахуванням якихось надуманих авторами «особливостей»...

Тобто висновок один: партії виконавців правоохоронного оркестру розписані хаотично і неякісно, головний диригент (ГПУ) не виконує своїх функцій як слід, до нього не всі гравці дослухаються, і цей оркестр часто-густо грає вкрай погано, а іноді — просто раптово замовкає...

Серед причин цього хаосу можна назвати:

— лобіювання кожним відомством/органом власних інтересів, пов’язаних з бажанням особисто впливати на процес досудового розслідування, забуваючи про загальносуспільні та державні інтереси і нехтуючи правами й основоположними свободами людини та громадянина;

— нівелювання процесуальної самостійності і незалежності процесуального керівника досудовим розслідуванням і слідчого, враховуючи жорстку вертикально ієрархічну будову органів прокуратури і досудового слідства. Слідчий є абсолютно залежною особою як від процесуального керівника-прокурора, так і від свого безпосереднього керівника слідчим підрозділом;

— перетинання процесуальних та організаційних функцій та повноважень прокурорів і керівників слідчих органів різних відомств;

— організаційно-процесуальна ускладненість судового контролю за досудовим розслідуванням та невідповідність кількості слідчих суддів кількості слідчих і прокурорів та реальному навантаженню на них, що призводить до різкого зниження якості судового контролю;

— недотримання в законодавчій, нормотворчій та організаційній сферах досудового розслідування кримінальних правопорушень таких складових конституційного принципу верховенства права, як законність і правова визначеність.

Негативними наслідками існування цих та інших причин у протистоянні злочинності взагалі і корупції зокрема є хаос і безлад в організації діяльності існуючих і новостворених структур забезпечення правопорядку, а також численні випадки порушення конституційних прав і свобод людини на всіх етапах і стадіях кримінального процесу.

Хочу підкреслити, що ці висновки ґрунтуються не лише на почутих доповідях і виступах спікерів на вказаному заході, а ще й на трьох науково-практичних дослідженнях, у яких довелось брати участь:

У 2012–2014 роках дослідження у сфері реалізації верховенства права в судових рішеннях судів України, що було здійснено експертами Центру дослідження проблем верховенства права та його втілення в національну практику, що функціює у структурі Національного університету Києво-Могилянська академія. Дослідження було виконано на замовлення і для потреб Національної школи суддів України за технічної підтримки USAID.

У 2014–2015 роках дослідження «Права людини за зачиненими дверима» щодо процесуальних гарантій затриманих осіб (в основному органами поліції у п'яти регіонах України) та у 2016–2017 роках дослідження «Роль прокурора на досудовій стадії кримінального процесу». Обидва дослідження були здійснені за технічної та організаційної підтримки міжнародного фонду «Відродження».

Результати цих досліджень є публічними і були своєчасно доведені до відома керівництва зацікавлених органів державної влади та управління.