Хто головний у нашім домі?

Зовсім нещодавно генеральний прокурор України Юрій Луценко звернувся до керівництва МОЗ із вимогою припинити тиск на шість регіональних психіатричних лікарень і скасувати горезвісний наказ №992 про створення в них спеціальних умов для утримання там психічно хворих людей, які вчинили тяжкі насильницькі злочини.

І ось відповідь: наказ МОЗ №1267 від 5 липня 2018 року. Де до колишніх шести лікарень додано ще вісім! І знову — ані слова про необхідне для цього фінансування, підготовку персоналу, капітальний ремонт будівель і створення умов безпеки. І, як завжди, ані слова про долю звичайних українських громадян, які страждають на психічні захворювання та НЕ вчинили злочинів. Їх куди, на вулицю?

Пам'ятаєте у Ільфа і Петрова: «Це наша відповідь Чемберлену!». Розумію, пані Супрун цю книжку в своїй Америці не читала. Але явно йде слідами радянських класиків. Одна відмінність: замість Чемберлена в неї Юрій Луценко. Вона, Супрун, у нашій державі Головна. Її тихо ненавидить (знаю про це достеменно) наш жалюгідний президент, їй зі своїх особистих інтересів підіграє прем'єр-міністр. Її не може повернути до курсу здорового глузду генеральний прокурор. Вона — Найголовніша!

А депутати, які є нашою верховною владою, безсилі. Оскільки ця «верховна влада» страждає на імпотенцію. Спінальну, тобто невиліковну. Так і живемо, любі мої співвітчизники. За Францем Кафкою. Як казали неголосно інтелігентні люди в СРСР, «мы рождены, чтоб Кафку сделать былью». Давно вже немає Радянського Союзу, а ми продовжуємо виконувати його заповіти.