Що небезпечніше — дефіцит йоду чи надлишок?

Захворювання щитовидної залози в Україні зустрічаються досить часто, особливо після аварії на Чорнобильській АЕС. На жаль, не лише пацієнти, а навіть медики не звертають на них належної уваги, в іншому шукають причини порушень мозкового кровообігу (хронічної втоми, погіршення пам’яті, нездатності сконцентрувати увагу та ін.), призначають ліки, заганяючи хворобу дедалі глибше. Далеко не кожен лікар пов’язує проблеми жіночого здоров’я із діяльністю щитовидної залози, хоча науково доведено, що від її гормонів великою мірою залежить, чи зможе жінка завагітніти, виносити, народити здорову дитину.

Про те, що ця ендокринна залоза відіграє величезну роль у життєдіяльності людського організму, відомо ще з II ст. до н.е. Її назва походить від грецьких слів «тиреос» — щит, «ідос» — вид, оскільки обриси залози дещо нагадують щит. У науковій літературі частіше зустрічається термін «тиреоїдна залоза», від нього ж походять і назви її захворювань. Багаторічні дослідження, які розкривають взаємозв’язок між діяльністю щитовидної залози і рівнем йоду в організмі, в Україні проводять учені Інституту проблем ендокринної патології ім. В. Данилевського, Інституту гігієни та медичної екології ім. О. Марзєєва, Інституту екогігієни і токсикології ім. Л. Медведя та інших наукових установ.

Науковці наголошують, що йод — єдиний мікроелемент, який бере участь у біосинтезі гормонів щитовидної залози. Кількість йоду в організмі людини зазвичай у межах 20–50 мг, з яких майже 90 % — це гормон щитовидної залози. Важливо, щоб концентрація йоду в крові була стабільною. Якщо його мало, гормональна система дає збій, щитовидна залоза збільшується, хворому ставлять діагноз — базедова хвороба, яку ще називають зобом. Помиляються ті, хто легковажно ставиться до цієї недуги, мовляв, вона несмертельна — з таким діагнозом живуть багато років. Питання — в якості життя. Хвороба, особливо у літньому віці, спричиняє порушення мозкового кровообігу, які з часом набувають незворотного характеру, призводять до втрати інтелектуальних здібностей, рухливості, а відтак, усе закінчується інвалідністю.

Учені застерігають, що збої в роботі щитовидної залози, викликані йододефіцитом, загрожують у будь-якому віці. Діти та підлітки у такому разі страждають від затримки фізичного і статевого розвитку, вони не здатні до навчання — не можуть опанувати шкільної програми, мають низький рівень інтелекту, який може перейти у кретинізм. Старанно пильнувати за дієтою і рівнем спожитого йоду зобов’язані вагітні жінки — дефіцит цього мікроелемента призводить до вроджених вад розвитку дитини, передчасних пологів і мертвонародження. У немовлят уже у ранньому віці діагностують зоб, їх розвиток затримується.

Найкращий варіант — отримувати достатню кількість йоду разом із харчуванням. Але останніми роками продукти тваринництва і городина стали біднішими за складом мікроелементів і вітамінів. Серед причин, які називають учені, не лише природна бідність ґрунтів на йод, а й сучасні агротехнології, які виснажують ґрунти. Однак, на думку науковців, це зовсім не означає, що ситуація критична, і час переходити на стовідсоткове йодування солі на всій території України, як це наполегливо рекомендують зробити експерти ЮНІСЕФ та інших міжнародних організацій (про це писав Ракурс у статті «Йодована сіль — бізнес-проект чи турбота про здоров’я?»).

Чому?

По-перше, Україна має дуже різні регіональні рівні йодного забезпечення. У західних областях — значно виражений йодний дефіцит, у центральних — легкий, а в східних чорноземних регіонах — цілком достатнє йодне забезпечення.

По-друге, перш ніж запроваджувати масове йодування, необхідно провести моніторинг ситуації стосовно йодозалежних захворювань. Усього лише у 0,8 % населення України, за останніми даними, виявлено такий рівень йододефіциту, що потребує невідкладних коригувальних дій, а також нагляду лікарів-ендокринологів. Більшість же українців перебувають поза зоною ризику, екстреної допомоги вони не потребують — достатньо підтримувати існуючий баланс, дотримуватися правил здорового харчування тощо.

По-третє, суцільне йодування солі може призвести до небажаних наслідків у багатьох людей. Бо передозування йоду — це теж небезпека для організму. Український ринок насичений продуктами, збагаченими йодом. Це не лише мінеральна вода, молочні та хлібобулочні вироби, а й дитяче харчування. Якщо до цього всього постійно додавати йодовану сіль, хто зможе визначити, скільки йоду отримала доросла людина чи дитина протягом дня? Місяця?

Науково обґрунтованою вважається така добова потреба в йоді: 50 мкг — для малюків першого року життя, 90–100 мкг — для дітей і літніх людей. У багатьох країнах рекомендовані норми споживання йоду для чоловіків — 150–200 мкг на добу, а для жінок — 120–190 мкг. Учені наголошують, що це з урахуванням усіх видів надходження йоду в організм.

А скільки можна отримати йоду разом із збагаченою сіллю? Згідно з міжнародними рекомендаціями, сіль після збагачення повинна містити 40 мг йоду на 1 кг. Середньодобове споживання кухонної солі — 6–10 г. Щодня ми можемо отримувати до 400 мкг йоду разом із сіллю та плюс той йод, який споживаємо разом із натуральними продуктами харчування, водою та повітрям. Якщо ж до меню потрапить не лише сіль, а й інші продукти, збагачені йодом, людина не відразу помітить, що перетнула токсикологічно небезпечну межу. Це може призвести до такого тяжкого захворювання, як йодіндукований гіпертиреоз.

У науковій літературі є чимало даних, які переконливо свідчать, наскільки небезпечним може бути багаторічне вживання йодованої солі. Вже через 7–15 років після запровадження йодної профілактики серед населення Австралії, Китаю, США, Німеччини, Греції в різних вікових групах було зафіксовано значне — до 10 разів — зростання кількості випадків гіпертиреозу.

Експерти ЮНІСЕФ нагадують, що йодовану сіль споживають у 130 країнах світу. Особливо ж наголошують на тому, що до цього списку входять сусідні з нами країни. При цьому не згадують, як іде реалізація проекту в Росії.

Науковці РАМН вельми стривожені результатами досліджень, які проводилися з йодованою сіллю. Для пересічних споживачів не має значення, що додають у сіль — йодид чи йодат калію. Перший — швидше випаровується, з ним працювати складніше. Щоб полегшити життя виробникам, було дозволено використовувати йодат калію, та ще й у значно більшій кількості — 40 мг на 1 кг солі. (Йодиду калію додавали 10 мг/кг). Експерти спочатку рекомендували використовувати таку сіль у тропічних країнах, де йод швидко випаровується через підвищені температуру і вологість. Потім до списку потрапила і Східна Європа.

Міжнародна рада з контролю за йододефіцитними захворюваннями (ІССІDD) та ЮНІСЕФ без апробації рекомендували як Росії, так і Україні підвищений рівень збагачення кухонної солі йодатом калію.

Науковці перевірили токсичність неорганічних сполук на лабораторних тваринах — одна доза йодату калію вбиває у 10 разів більше мишей і пацюків, ніж така сама кількість йодиду калію.

Виходить, сіль, яка збагачується по-новому, не лише містить учетверо більше йоду, а й несе більші ризики для живого організму. До того ж перевірки, проведені за програмами ЮНІСЕФ і ВООЗ, показали, що при заявлених 40 мг на 1 кг солі насправді показник сягав від 24 до 148 мг/кг. (Одна з причин криється в технології, яка не дає можливості досягти рівномірного розподілу йоду в кухонній солі.)

Чи не це спричинило серйозні негативні наслідки, які були зафіксовані у багатьох країнах світу? За даними австрійських учених, обстеження понад 400 тис. пацієнтів показало, що після збільшення частки йоду в солі достовірно збільшилася кількість захворювань щитовидної залози.

У країнах Східної Європи, крім зростання кількості гіпертиреозів, виявлено ще й збільшення випадків артеріальної гіпертензії, які, на думку дослідників, спровокувало надмірне споживання йодованої солі. Її кількість неможливо контролювати, оскільки її додають у різні продукти харчування та напої.

Окрім того, багаторічні дослідження, проведені в Центральній Європі, показали, що в жодній із цих країн так і не вдалося подолати йодного дефіциту, незважаючи на те, що значна частка солі та інших продуктів збагачувалася сполуками йоду.

Врахувавши напрацювання вітчизняних і зарубіжних науковців, РАМН висловилася проти використання в Росії йодованої солі у боротьбі з йододефіцитом. Фахівці наголошують на необхідності пошуку альтернативи тій програмі, яку пропонують міжнародні експерти.

Про те, який вихід пропонують українські вчені, — читайте у статті «Альтернатива йодованій солі».