Трансплантологія може опинитися поза законом

У травні 2018 року було ухвалено закон про трансплантацію органів («Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я і трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини»), який має набути чинності 1 січня 2019 року. Отже, зовсім скоро всі питання щодо трансплантології мають регулюватися саме цим нормативно-правовим актом.

Хтось вважає цей закон проривом для розвитку трансплантології в Україні, є й багато таких, хто його критикує. Зокрема, новий закон закріплює презумпцію незгоди: за життя кожна повнолітня дієздатна особа має право надати письмову згоду або незгоду на вилучення анатомічних матеріалів з її тіла для трансплантації після визначення її стану як незворотна смерть. Законом також передбачається розвиток трансплант-координації на прикладі іспанської моделі, яка, за визначенням МОЗ, вважається найпрогресивнішою у світі. В Україні планується створення Єдиної інформаційної системи трансплантації, яка в автоматичному режимі визначатиме імунологічну сумісність донора і реципієнта, а також здійснювати розподіл анатомічного матеріалу.

Україна — батьківщина трансплантології, та, на жаль, так сталося, що українці, які потребують пересадок органів, вимушені їхати за кордон. Наша країна багато років годує чужу медицину, не розвиваючи свою. Наскільки новий закон здатний створити умови для розвитку трансплантології в Україні?

Потрібна презумпція згоди — це єдиний шлях для України

Борис Тодуров, кардіохірург, директор Інституту серця МОЗ України:

— В Україні потреба в трансплантації не покривається ні матеріально, ні законодавчо. Разом з тим на голому ентузіазмі багато років ми проводимо трансплантації. Першу пересадку серця зробили ще 2001 року, пацієнт живе досі. Ми довели, що можемо це.

Що сьогодні заважає? Цілий комплекс проблем. Одна з них — законодавча. На моє глибоке переконання, Україна має піти шляхом Білорусі. Потрібно ініціювати і внести поправку до нового закону й ухвалити презумпцію згоди. Це єдиний шлях для такої країни, як наша, щоб отримати достатню кількість донорських органів. Країни, які пішли шляхом незгоди, вкладають величезні гроші в популяризацію донорства. Годі й чекати, що в Україні почнеться потужна хвиля популяризації донорства. Коли обговорювали закон про трансплантацію, я був за те, щоби просто перекласти білоруський закон, що стосується солідних органів — печінки, нирок, серця, легенів... Це було б швидко і якісно. Потрібна презумпція згоди. У всіх інших випадках будуть маленькі точкові перемоги, які не вирішать проблему загалом.

Друга проблема — матеріальна, пов'язана із забезпеченням лікарень, яким дозволено забирати органи, і тих, де дозволено пересаджувати. Це величезний список. Хоча б ключові лікарні з цього списку потрібно забезпечити газоаналізатором, дихальним апаратом, всім необхідним для кондиціонування донора. Донор кондиціонується два-три дні, за цей час іде дуже багато коштів — це і ліки, і обладнання.

Поки не запрацює координаційна рада, яка буде збирати всю інформацію централізовано, все залишатиметься на рівні особистих стосунків. Хтось зателефонував і сказав, що є донор, хтось не повідомив. Добре, що наш інститут розташований поруч з лікарнею швидкої допомоги, і ми знаємо, що там кожного дня помирає кілька людей. Навіть якщо в одному випадку зі 100 ми отримаємо дозвіл на забір органів, то забезпечимо всіх тих, хто сьогодні потребує.

Третя проблема — підготовка кадрів. У нас поки немає кафедри, де готують фахівців. Своїх вчимо, як можемо. Вчити особливо немає на чому. Від безвиході минулого року почали ставити механічні серця. Це дороге задоволення. Одній з наших пацієнток за дев'ять місяців після імплантації механічного серця пересадили донорське в Білорусі. 21 листопада заплановано ще одну імплантацію механічного серця. Але це двоетапне лікування. 120 тис. євро коштує механічне серце, потім ще 120 тис. дол. у Білорусі коштує пересадка серця.

Ментальна проблема — нам потрібно займатися популяризацією трансплантології. Треба розповідати, що це наука не про те, як забираються органи, а про те, як рятують безнадійно хворих людей. На жаль, у нас формується думка про кримінальну трансплантологію — «чорні трансплантологи» тощо. Люди не мають чіткого розуміння, що таке смерть мозку, чому можна взяти серце, що б'ється... Вони не розуміють, що органи, вибачте, не можна зібрати у відро на поле бою і вивезти за кордон, щоби продати. Для того щоби провести трансплантацію, потрібно щонайменше 40 осіб учасників, високоспеціалізованих кадрів. Час життя органу поза організмом — три, максимум чотири години при дуже хорошій консервації. Всі ці моменти потрібно пояснювати.

Треба розповідати нашим можновладцям, що в Україні пересадки органів коштують у п'ять, а то й у 10 разів дешевше, ніж за кордоном. Пересадку серця ми можемо зробити за 10 тис. дол. А платимо 100 тис. дол. у Білорусі, годуємо білоруську й індійську медицину.

Україна не готова прийняти допомогу від Білорусі у галузі трансплантації — керівництво МОЗ неспроможне проводити адекватні реформи

Ольга Богомолець, народний депутат, голова Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров'я:

— Білорусь, яка за останні роки перетворилася на потужний міжнародний медичний центр, готова надати Україні всі свої напрацювання, документи та рекомендації щодо організації ефективної системи трансплантації. Я давно і плідно спілкуюся з білоруськими медиками, і вони обіцяли нам всебічну підтримку і допомогу.

Сьогодні в Білорусі для громадян країни трансплантація нирки безкоштовно проводиться у кожній обласній лікарні. Трансплантація серця, легенів та інших органів — у центрі трансплантації. Всі, хто цього потребує, отримують допомогу в найкоротші строки і безоплатно.

Наш сусід заробляє сотні мільйонів доларів на проведенні платних операцій для іноземних громадян, зокрема й українських. За останні п'ять років ми перевели в Білорусь майже 1 млрд грн, щоб оплатити трансплантацію для наших пацієнтів, яку давно можемо самі робити в Україні.

Добру волю білоруських колег та готовність допомогти нам можна тільки вітати, адже в медичній сфері ми відстали від них на десятиліття. На жаль, ми самі виявилися не готовими прийняти таку допомогу. Так, через зрив МОЗ підготовки реєстрів донорів та реципієнтів ухвалений парламентом закон про трансплантацію запрацює з 1 січня 2019 року в небезпечному для людей режимі, адже саме реєстри донорів і реципієнтів є запобіжником, який унеможливлює «чорну трансплантацію». Профільним міністерством не створено службу трансплант-координаторів, не закуплене необхідне обладнання та медичні засоби для лікарень, не ухвалено необхідні підзаконні акти, не зроблено нічого на виконання закону.

Це означає, що хворі діти та дорослі знову будуть у «чергах смерті» МОЗ на лікування за кордоном, а українські платники податків фінансуватимуть інші країни, які розвивають свою систему трансплантації за наш кошт.

Керівництво МОЗ вкотре розписалося у неспроможності проводити адекватні реформи заради людей. Але ні президент, ні прем'єр-міністр не звертають на це жодної уваги. Може, це комусь вигідно? Соромно і прикро бачити, як брехня у владі перемагає здоровий глузд і можливість зберегти найдорожче, що є у нашої країни — життя людей!

З 1 січня 2019 року трансплантація в Україні може бути поза законом

Олена Бабич, адвокат в медичному праві, член Асоціації адвокатів України:

— В чому проблема з новим законом? Його було ухвалено 17 травня 2018 року, і законодавець давав час привести у відповідність нормативно-правову базу для того, щоб закон з 1 січня запрацював. Для цього треба переглянути всі чинні нормативні акти на предмет відповідності законодавству, ухвалити частину нових підзаконних нормативно-правових актів, зокрема форму згоди, форму відмови, — дуже багато речей, які на сьогодні не прийняті.

Найбільша проблема в тому, що трансплантація за новим законом можлива лише за умови створення та запуску Єдиної державної інформаційної системи трансплантології та приведення підзаконних нормативних актів у відповідність до положень нового закону. Законодавець дав Міністерству охорони здоров'я термін — до 1 жовтня 2018 року інформаційну систему має бути створено. МОЗ тільки 28 жовтня розробило тендер. Шансів на те, що система, яка не запрацювала за 20 років, запрацює за півтора місяця, — дуже мало.

Що робити лікарю, щоб не порушити закон? У статті Кримінального кодексу, яка також у новій редакції діятиме з 1 січня, сказано, що лікар несе кримінальну відповідальність за порушення процедури трансплантації. Лікарю з 1 січня (якщо закон набуде чинності) для того, щоб не порушити закон, не можна проводити трансплантацію. Якщо законодавець схаменеться і за ці півтора місяця прийме рішення про відтермінування дії закону, то трансплантація може продовжуватися принаймні в тому обсязі, який є. Якщо цього не станеться, з 1 січня трансплантація на рівні закону в Україні буде неможлива. Єдиний вихід — внесення змін до перехідних положень нового закону і відтермінування введення його в дію.

За матеріалами конференції «Трансплантологія в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення».

Підготувала Оксана ШКЛЯРСЬКА