Новини
Ракурс
Саме успішна пересадка серця вперше викликала серйозний громадський резонанс. Фото: Ben_Kerckx / pixabay.com

Донор: спаситель чи жертва?

16 гру 2018, 11:35

Донорство в сучасному суспільстві давно є причиною запеклих суперечок, що включають у себе безліч «за» і «проти». І якщо питання переливання крові, яке стало масовою медичною практикою, вже стоїть не так гостро, то трансплантація органів досі викликає дуже багато протиріч. Адже якщо для когось трансплантація — це єдиний шанс на продовження життя, то для тих, хто не стояв біля «останньої межі», вилучення органів, нехай навіть після смерті, нерідко стає черговим приводом для різкої критики.

Спроби пересадки органів, що почалися ще наприкінці XIX століття і мали тоді характер експериментальної хірургії, в середині XX століття перейшли в розряд практичної медицини. Це сталося 1954 року, коли американські медики успішно пересадили нирку. Не залишилися осторонь і вітчизняні хірурги: в СРСР академік А. В. Петровський провів таку ж саму операцію, а вже за рік пересадив нирку, вилучивши її від трупа. У 1967 році кардіохірург Крістіан Бернард став першим, хто успішно провів трансплантацію серця. Його було пересаджено від жінки, яка загинула в автокатастрофі, реципієнтові, який прожив тоді з ним 18 днів, але помер від пневмонії. І все ж цей напрям не залишився без успіхів: з 10 пацієнтів хірурга четверо прожили понад рік, один — 13 років, ще один — 23 роки.

Нинішній рівень розвитку трансплантології дозволив поставити подібні операції «на потік», у значній мірі поліпшивши якість життя реципієнтів у порівнянні з пацієнтами, що перенесли операції з коронарного шунтування, на клапанах серця тощо. Однак саме успішна пересадка серця вперше викликала серйозний громадський резонанс. Адже до серця люди з давніх часів ставилися по-особливому, вважаючи його вмістилищем людської душі. Тоді серйозно обговорювалося, як пересаджене серце може впливати на особистість і психіку людини.

 

Наприкінці XX століття пересадка серця стала цілком звичайним явищем. Поряд із цими операціями було пересаджено печінку, легені, підшлункову залозу та багато інших органів. У XXI столітті трансплантологія, що увібрала в себе весь досвід світової медицини, «озброївшись» новітніми технологіями, дозволила пересаджувати відразу кілька органів і навіть цілі тканинно-органні комплекси, що включають не тільки самі органи, а й безліч нервів і судин.

Однак трансплантологія до цього часу стала причиною критики з боку її противників. І якщо з пересадкою органів від живої людини все більш-менш зрозуміло, то дискусія на тему вилучення органів у трупа зачіпала цілу низку проблем етико-правового характеру.

Презумпція згоди, встановлена законодавством багатьох країн світу, в тому числі Росії та Білорусі, передбачає за замовченням згоду людини на вилучення її органів після смерті. В іншому разі особа має ще за життя заявити про свою незгоду. Зробити це за неї можуть також родичі або законний представник. Отже, за відсутності документа, що підтверджує таке рішення, труп людини автоматично стає матеріалом для вилучення органів. Однак строк їх «придатності» для пересадки досить нетривалий, тому в зв'язку з вилученням органів у мертвої людини виникає проблема констатації її смерті.

Сучасні технології дозволяють підтримувати організм пацієнта вельми тривалий час. У контексті проблем трансплантології встають цілком закономірні питання: як визначити можливість подальшого життя пацієнта і чи не зможуть зацікавлені особи, які керуються, скажімо, меркантильними помислами, констатувати смерть пацієнта перш, ніж вона виявиться дійсно неминучою, визнавши подальші реанімаційні заходи неефективними? Таким чином, до своєрідної «групи ризику» потрапляють всі громадяни Росії і Білорусі, які не заявили про свою незгоду на вилучення органів ще за життя. З огляду на це в більшості країн поняття смерті передбачає смерть мозку, проте проблема залишається до кінця не вирішеною.

Актуальні й такі питання, як дефіцит донорських органів, їх розподіл, проблеми релігійного характеру і, звичайно, найголовніша — комерціалізація трансплантології.

У деяких європейських країнах, наприклад, Австрії, Бельгії, Чехії, Іспанії та Угорщині законодавчо прийнята презумпція згоди громадян на забір органів з метою подальшої трансплантації. Однак чи не заслуговує на більш детальний розгляд досвід багатьох інших країн? Так, у США, Канаді, Німеччині, Франції, Італії діє презумпція незгоди, згідно з якою вилучити органи можна лише за прижиттєвої згоди їхніх власників.

Розв'язанням всіх проблем, що існують у сучасній трансплантології, можуть стати новітні розробки в галузі штучного вирощування органів. Ну а поки що донорство, як і раніше, залишається темою для серйозного обговорення.

Підготувала Ольга ШОКІНА


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter




Загрузка...