Так ось ти яка, чорна трансплантологія

Якщо для європейців трансплантація органів стала доволі-таки звичайним явищем і асоціюється із врятуванням життя, то для багатьох українців це словосполучення нерідко пов'язане з розповідями про викрадення людей і продаж органів. Водночас чимало наших громадян готові «поділитися» частинкою себе — стати донором, однак далеко не безоплатно.

«Я хочу поділитися своєю ниркою — вона у мене здорова. Приблизно уявляю, скільки орган коштує на чорному ринку. Чому ви кажете, що продати свій орган — це незаконно і є злочином?» — запитує пані, чия цікавість привела її на один із заходів з питань трансплантології.

Навколо пересадки органів неймовірно багато небилиць, що засіли міцно в нашій свідомості. Тема стала ще гарячішою з ухваленням навесні цього року нового закону про трансплантацію. Одна з поширених страшилок — злочинці вбивають людей і продають їх на органи. Подібні домисли породжує брак елементарних знань в галузі фізіології людини і медицини. Всі органи людини є чутливими до недостатнього надходження крові. Для того щоб органи померлого були придатні для подальшої трансплантації, проводиться спеціальна підготовка (триває вона від чотирьох до восьми годин), донора потрібно підключити до апарату штучної вентиляції легенів. Це забезпечує киснем легені, штучна система кровообігу дозволяє доставляти кисень до кожного органу. Процес підтримки нормальної роботи органів після смерті людини називається кондиціонуванням органного донора. Це непроста процедура, впоратися з якою під силу лише досвідченому персоналу. Одночасно проводиться близько 25 різних аналізів, щоб визначити придатність донора для трансплантації, його імунологічні характеристики. Для цього потрібна сучасна лабораторія, а кондиціонування є неможливим поза добре оснащеної лікарні. Виконати таку процедуру підпільно десь у підвалі просто нереально.

Органи: продати не можна залишити

Про те, що в абсолютній більшості країн світу неможливо заплатити за донорський орган — він вважається безцінним, — як виявилося, також мало хто знає. Сплачується не вартість органу, а операція та пов'язані з нею витрати (сюди входить і зарплата медичного персоналу, витратні матеріали, медичні препарати, перебування пацієнта в реанімації). Платне донорство існує лише в деяких малорозвинених бідних країнах, але його було засуджено світовою спільнотою і спеціальною декларацією ВООЗ (Стамбульська декларація про засудження трансплантаційного туризму і торгівлі органами 2008 року). Платна неспоріднена трансплантація дозволена, наприклад, в Ірані, але заборонена для іноземців.

«Чому ми не повинні дозволяти торгівлю органами? Бо це порушення прав людини з точки зору біоетики та медицини. Честь та гідність людини не повинні порушуватися. Ми не можемо себе продавати. Україна підписала Конвенцію Ради Європи проти торгівлі людськими органами ще минулого року, але поки ще не ратифікувала», — пояснює Олексій Ілляшенко, кандидат юридичних наук, представник України в Комітеті експертів Ради Європи проти торгівлі органами, тканинами та клітинами людини (2012–2013).

Конвенція проти торгівлі людськими органами закликає уряди країн-учасниць договору визнати кримінально караним діянням незаконний відбір органів у живих або померлих донорів, якщо він здійснюється без вільної, інформованої та прямо вираженої згоди донора; якщо у відшкодування відібраного органу живий донор або третя особа отримує фінансову вигоду або порівнянні з нею інші вигоди; у відшкодування відібраного у мертвого донора органу третя особа отримує фінансову вигоду або порівнянні з нею інші вигоди. Конвенція також передбачає заходи щодо захисту жертв і компенсації їм, профілактичні заходи для забезпечення прозорості та рівноправного доступу до операцій із пересадки органів.

Донор чи реципієнт?

У світі відбувається близько 100 тис. трансплантацій органів людини на рік. Найчастіше пересаджують нирку — 65 тис. випадків, 10% з усіх трансплантацій — пересадка печінки, серця — 5 тис. Приблизно 20–30 людей у Європі помирають щороку, не дочекавшись на пересадку органів. Дехто йде на порушення законодавства. Наприклад, незаконна трансплантація становить до 10% усіх пересадок нирок. Кількість людей, що потребують трансплантації нирки, збільшується з кожним роком внаслідок поширення захворюваності на діабет, високого кров'яного тиску, проблем із серцем, забруднення навколишнього середовища.

Що спонукає людей шукати органи? «Це загальносвітова тенденція. Людина не потрапляє до листа очікування у зв'язку зі станом здоров'я. Ще одна причина — довга черга і час очікування органу. Небажання просити родичів про донорство — окреме філософське питання. Відсутність можливості здійснення пересадки у своїй країні», — так відповідає на це запитання Олексій Ілляшенко.

Є попит — буде й пропозиція. Які причини підштовхують людей продавати свої органи? По-перше, це тяжке матеріальне становище (бідні нелегальні мігранти, біженці тощо). Низький рівень освіти — люди не володіють інформацією. Є випадки, коли донорам розповідають, що можна жити і без двох нирок, — і вони вірять. Відсутність базових медичних знань та неусвідомлення можливих наслідків донорства. Люди стають жертвами шахрайства, обману або примушення. Їхньою необізнаністю користуються пройдисвіти. За словами Олексія Ілляшенка, реципієнти можуть платити до 200 тис. дол. за нирку, а торговці органами купують у бідних та незахищених донорів по 5000 дол. Можуть взагалі не заплатити.

Для запобігання торгівлі органами країни світу розділили на дві категорії — донорів та реципієнтів. Фактично людей віднесли до бідних (які гіпотетично можуть вирішити стати донорами) та багатих (які мають можливість купити орган). Типовий донор виглядає так: молодий чоловік 28–29 років, який має біля 500 дол. заробітку на рік. Це може бути, наприклад, філіппінець. Типовий реципієнт також чоловічої статі — віком 50 років із доходом близько 50 тис. дол. на рік (наприклад, американець, канадець чи ізраїльтянин). Форми трансплантаційної мережі торгівлі людськими органами є різні: донор і лікарня можуть бути в одній країні, куди їде також реципієнт; іноді відбувається навпаки — донор їде до країни того, хто готовий заплатити за орган; трапляється, що донор і реципієнт рушають до третьої країни.

Чи існує законна торгівля органами? «Так, існує. Це Іран, — розповідає Олексій Ілляшенко. — У цій країні законом передбачена торгівля органами. Але це не базар з органами — як багато хто може собі уявити. Держава дозволяє особі, яка хоче стати донором, отримувати від спеціального благодійного фонду гроші за те, що вона стала донором. І дозволяє реципієнту, якщо в нього є гроші, заплатити. Офіційна благодійна організація працює при спеціальних лікарнях. Це не надзвичайні суми, максимум близько 2000 дол. як для донора, так і для реципієнта».

Чорна трансплантологія — як розуміють у світі та в Україні

«Коли ми вивчаємо дані з-за кордону, та плітки, що є в Україні, у більшості випадків чорна трансплантологія у нас — це більш морально-психологічне сприйняття проблеми, ніж юридичне поняття (тобто нерозуміння фізіології людини, відсутність інфраструктури та корупція створюють відчуття недовіри у населення до трансплантації), — ділиться досвідом Олексій Ілляшенко. — Чорними трансплантологами юристи всього світу вважають тих, хто безпосередньо примушує людину, зв'язує руки... В Україні під цей термін підпадають порушники порядку трансплантації. Наприклад, в порядку є вимога, що потрібна письмова згода донора. Якщо її не встигли взяти і почали робити операцію, то поліція може відкрити кримінальне провадження за порушення порядку трансплантації. Далі пацієнт прокинувся, згоду підписав заднім числом. Провадження закривається, але лікаря вже оголосили чорним трансплантологом», — наводить приклад експерт.

Інший випадок. Всю процедуру трансплантації органів проведено правильно, єдине порушення — пересадку органів зробили в неліцензованому медзакладі. Це не тяжкий злочин. Таке порушення підпадає під ч. 1 ст. 143 КК («Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини»), карається штрафом або умовним строком до двох років. Коли у ЗМІ пишуть, що було порушено ст. 143 КК, мало хто знає, що там є п'ять частин. Тяжкий злочин — це ч. 5 («Дії, передбачені частинами другою, третьою чи четвертою цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або участь у транснаціональних організаціях, які займаються такою діяльністю»).

Не торгівля, а легалізація

Якщо говорити про Україну, то пересадки від живого донора у нас проводять тільки близьким родичам. І тут, як розповідають експерти, є психологічний аспект. Донор-альтруїст може бути «чистим» або примусовим. Коли у реципієнта є декілька родичів, які йому підходять як донори, але один вирішує запропонувати себе — це чистий альтруїзм. Коли ж альтернативи немає і є єдиний донор, то він ніби загнаний у глухий кут, адже на нього тиснуть суспільство та родичі — треба рятувати життя! Людина стає альтруїстом під психологічним примусом.

Що робити для запобігання незаконній торгівлі органами?

1. Збільшення у правовий спосіб листу очікування (черги пацієнтів, що потребують трансплантації того чи іншого органу). Чим більший лист очікування, тим менше чорного ринку.

2. Розвиток живого донорства нирок (нирка живе 10–15 років від померлого донора, 15–20 — від живого).

3. Посилення роз'яснювальної роботи серед населення. За словами пана Олексія, майже всі люди, які продали свої органи, жалкують про це. Адже є витрати на післяопераційний період, необхідні ліки. Як правило, отримані гроші витрачаються буквально за півроку-рік.

4. Легалізація фінансової компенсації за живе донорство. Не торгівля, а саме легалізація компенсації. Наприклад, в Австралії та Сингапурі, згідно з законодавством, людина, яка стала донором, має можливість півроку не ходити на роботу, зарплатню їй платять повністю. Так заохочується альтруїстичне донорство. Порівняйте: у новому українському законі про трансплантацію передбачено, що донору надається три календарні дні додаткової відпустки. У США у деяких штатах законодавство дозволяє звільняти донорів від оподаткування.

5. Розвиток посмертного донорства. На жаль, тут нам доведеться пройти непростий шлях. Українці не почуваються захищеними з будь-яких питань — не тільки трансплантації органів. У нас немає довіри до держави, тому найближчим часом марно сподіватися на високий відсоток громадян, які активно даватимуть свою згоду стати донорами органів посмертно.

Проблеми трансплантології у світі та Україні обговорювали фахівці в цій галузі на зустрічі «Трансплантація органів. Все, про що ви хотіли б дізнатися».