Новини
Ракурс
Україна наближається до чергових президентських виборів

Семен Глузман: Дисидентом бути необов’язково, достатньо бути громадянином

Я не народився дисидентом. Я жив у країні, де майже всі громадяни знали про брехливість її ідеології. Мабуть, з огляду на сімейне виховання я виявився більш чутливим до присутності брехні та зла, ніж більшість моїх співгромадян.

На щастя чи на жаль (не мені судити), я залишився колишнім. Я і сьогодні кажу вголос те, про що думаю. Не через якусь фізіологічно зумовлену нестриманість, а через розуміння того, що більшість моїх співгромадян заслуговують на більш комфортабельні умови життя. А отже, на іншу владу. Це для всіх нас, українців, дуже серйозна проблема.

Ми наближаємося до чергових президентських виборів. Дедалі частіше й активніше ми обговорюємо в колі сім'ї, в колі товаришів по службі питання: за кого голосувати? Кому віддати свій голос?

 

Мої молоді друзі разом зі мною намагаються закликати людей голосувати за людину, підтримувану демократичними суспільними й партійними об'єднаннями. Сьогодні ми не знаємо її ім’я. Ба більше, ті, хто претендує на звання моральних авторитетів, ними не є. Був у нас один моральний авторитет, Гузар, але й він пішов... Єдина втіха полягає в тому, що щирі люди, які живуть за моральними принципами, чинними політиками бути не можуть. Ані Альберт Швейцер, ані Андрій Сахаров, якби вони жили сьогодні з нами в одній країні, не стали б її президентами.

То чи так вже й важливо, за кого голосувати під час виборів? Хто переможе? Як і раніше, нас змушують голосувати за менше зло. Але... Поки цього меншого зла реально не існує, попереду впевнено нагромаджується Велике Зло.

Повторюю: мої молоді друзі, які зважилися проголосити об'єднання всіх здорових сил у демократичний пул, зовсім не наївні. Вони не шукають ідеальних політиків, не шукають соціальних сходів для себе. Вони тверезо розуміють: серйозні зміни необхідні в усіх владних структурах. Вони знають, що в Україні дуже багато людей, які готові брати участь у цих змінах. Як стверджують соціологи, для зміни ситуації в країні — в будь-якій країні — потрібно від 10 до 20 відсотків її населення. Ці люди — тверезі, розумні й активні — у нас є! Гадаю, їх у нас більш як 20%.

Демократія — це завжди результат. Але не результат одних лише чесно проведених виборів. Навіть найкращий обранець, який не озирається після виборів на своїх громадян, неминуче виродиться в авторитарного, самовпевненого брехуна. Ми бачимо це сьогодні.

І не так уже й важливо, яке прізвище буде в нашого обранця. Головне в іншому — у контролі за владою. Щоденному, пильному, публічному. Саме тому ми хочемо вже сьогодні, а не після виборів, запросити до об'єднання всіх демократично орієнтованих активістів, як громадських, так і партійних. Після виборів об'єднуватися буде важче. Саме сьогодні, не чекаючи, що в президентське крісло сяде моральний авторитет, що з'явився нізвідки, — український Ґанді, Швейцер чи Сахаров.

Я певен: ми приречені жити в демократично орієнтованій державі. Де президент буде послідовним гарантом Конституції, де припиниться правове беззаконня, ініційоване Адміністрацією президента. Де міністерські пости займатимуть адекватні, освічені громадяни України, а не прийшлі, безвідповідальні нікчеми.

Але сама по собі демократія — справжня демократія — не з'явиться. Вона з'явиться як наслідок нашої спільної соціальної активності, спокійної і розумної. Я впевнений, ми можемо жити інакше. Краще, вільніше. Але для цього нам слід вчитися взаємодії, солідарності.

Сьогодні в Україні немає потреби бути дисидентом. Треба бути громадянином — цього достатньо.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter




Загрузка...