Складання заповіту: що можна піддати сумніву, оскаржити чи переписати

Найгарячіші пристрасті киплять навколо двох категорій цивільних справ — сімейних і майнових. Сьогодні поговоримо про майнові справи, точніше, про спадщину, складання заповіту. А ще точніше — про те, наскільки важко, а часом і неможливо оскаржити заповіт, який на перший погляд може видатися сумнівним чи навіть несправедливим.

У романі Дюма-батька «Граф Монте-Крісто» була така сцена: впертий стариган, який не в змозі поворухнутися або сказати хоч слово і може тільки моргати, викликає нотаріуса, на очах у здивованих свідків знаходить з ним спільну мову і змінює умови свого заповіту.

Але це белетристика. А як це відбувається в реальному житті? Як, наприклад, оформити заповіт сільській старенькій, яка не те що не в змозі прийти до сільради — не може руку підняти, щоби поставити підпис під документом?

Чи можна оскаржити заповіт інваліда, нездатного прочитати, почути чи підписати документ, або, припустимо, заповіт старого, якого дехто з його оточення вважає таким, що вижив з розуму? Теоретично можна, але на практиці майже всі подібні спроби закінчуються провалом.

А тепер перейдімо до конкретних прикладів.

Розписатися за бабусю

Ось справа, що пройшла через Верховний суд порівняно нещодавно. Втім, сама історія почалася давненько, ще 2005 року, коли одна бабця з села на Рівненщині склала заповіт, за яким відписала своє майно онукові. Десять років по тому вона померла, і тільки через кілька місяців після її смерті онук дізнався, що незадовго до смерті бабуся склала новий заповіт, за яким все відійшло синові, а не онуку.

Між іншим, це показовий момент: видно, онук, який звик вважати бабусине майно своїм, не надто часто спілкувався з нею, раз дізнався про позбавлення спадщини постфактум. І до речі про спадщину: може, хата в селі й не велике багатство, а от земельний пай... Якщо вірити оголошенням про продаж, то ціна земельного паю в Рівненській області сьогодні коливається від 200 тис. грн до 1,5–2 млн грн. 

І онук пішов до суду. Він вимагав визнати новий заповіт бабусі незаконним, тому що вона не підписувала його власноруч, і до того ж державне мито (85 коп.) було сплачено не в день складання заповіту, а на тиждень пізніше. І взагалі його бабуся була неписьменною, а сам заповіт зробили на швидку руку після її смерті.

Звідки взялися ці доводи? Дійсно, як випливає з матеріалів справи, на момент підписання заповіту старенька була вже дуже погана і практично не вставала з ліжка. Вирішивши, що хоче відписати все синові, а не онуку, вона повідомила про це секретаря сільради. Той склав текст заповіту (писав, зрозуміло, в сільраді, а не в будинку жінки, яка помирала). Потім з текстом і зі свідками він прийшов до неї і прочитав заповіт вголос, після чого підпис під документом поставив один з родичів старенької.

В результаті суди всіх інстанцій визнали вимоги онука неспроможними. Щоб довести, що заповіт було складено за життя бабусі, було навіть проведено експертизу документа, яка підтвердила: відбиток печатки відповідає середині жовтня 2015 року (тобто саме тому часу, коли заповіт і було оформлено).

Попри те, що старенька не могла прийти до сільради і була не в змозі розписатися на документі, законної процедури складання заповіту було дотримано (її по пунктах ми розглянемо трохи пізніше).

Ще про «чужий підпис»

За місяць до цього Верховний суд розглядав схожу справу про заповіт. Там ображені спадкоємці намагалися анулювати останню волю батька, який залишив півбудинку одному зі своїх дітей і, умовно кажучи, показав дулю двом іншим. У заповіті, мовляв, не було паспортних даних батька, а головне — не було його підпису.

Однак посмертна судово-медична експертиза (тобто дослідження медичної картки покійного) показала, що у того був артрит, права рука майже не діяла, і отже, він дійсно міг відмовитися підписати заповіт власноруч через біль у правому зап'ясті. Але текст був прочитаний, підписання заповіту секретарем відбулося у присутності свідків і оформлено честь по честі.

Дійшовши до Верховного суду, двоє обійдених дітей так і залишилися без спадщини.

При здоровому розумі й твердій пам'яті?

Хворі ноги-руки, як і неграмотність, все-таки не привід вважати, що заповідач не в змозі чітко і виразно, будучи при здоровому глузді, донести свою волю до інших і оформити її належним чином. А якщо сумніви виникають саме в розумовому здоров'ї заповідача?

Виявляється, і ця обставина не гарантує того, що заповіт буде успішно оскаржено.

Ось, наприклад, драматична історія, яка почалася десять років тому і тягнулася ще кілька років. Приводом спору був не земельний пай, а квартира в столиці, на Печерську — теж ласий шматок.

Отже, помер старий, хазяїн квартири. Його онук уже вважав житлоплощу в елітному районі своєю, але раптом виявилося, що незадовго до смерті дідусь передумав і заповів квартиру своїй новій дружині.

Онук вирішив оскаржити заповіт у суді. Посилався він на ст. 225 Цивільного кодексу України, згідно з якою правові дії особи, вчинені в той момент, коли вона не усвідомлює їхнє значення, можуть бути визнані судом недійсними за позовом цієї особи, а в разі її смерті — за позовом тих, чиї інтереси порушено. Простіше кажучи, якщо ви в момент підписання заповіту були, вибачте, до нестями п'яні, обкурилися чи обнюхалися, або у вас загострення психозу, галюцинації, або ви просто впали в маразм, то заповіт можуть визнати недійсним.

У старого, який залишив квартиру не онукові, а своїй новій дружині, було ураження мозку (судячи з матеріалів, це були наслідки мозкового крововиливу). І це, скажімо так, відбивалося на його поведінці. Багато з тих, хто мав нещастя доглядати післяінсультних хворих, підтвердять, що у тих часом спостерігаються зміни в характері та мисленні, і, на жаль, не в кращий бік.

Таким чином, головним доказом у спорі були результати посмертної судово-психіатричної експертизи. Подальший розвиток подій показав, що це не найпереконливіший документ.

Суд першої інстанції онукові в позові відмовив. Однак апеляційний суд визнав, що дідусь був не при тямі й розпорядитися майном не міг, і вирішив, що заповіт є недійсним. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив рішення апеляційного суду без змін.

Однак удова старого написала заяву про перегляд рішень Верховним судом України, в якій зазначила, що висновки апеляційного суду ґрунтуються на судово-медичній експертизі, повній розпливчастих формулювань. У ній немає чіткого твердження, що, мовляв, «так, старий однозначно не розумів, що робить, залишаючи квартиру їй». І Верховний суд України... погодився з цими доводами і постановив задовольнити заяву, а початкове рішення районного суду про те, що квартира за заповітом відходить дружині, залишити в силі.

Як оформляти «проблемний» заповіт?

А тепер повернімося до першої справи. У селі деякі нотаріальні дії зараз можуть здійснювати посадові особи органів місцевого самоврядування. Порядок їх здійснення, в тому числі й оформлення заповіту, виписано в наказі Мін'юсту №3306/5.

• Нотаріальні дії вчиняються у приміщенні органу місцевого самоврядування, але в окремих випадках, якщо громадянин не може туди з'явитися, оформляти заповіт можна і за його межами.

• Нотаріус (або представник органів місцевого самоврядування, який має право здійснювати нотаріальну дію) може на прохання особи записати заповіт власноруч або за допомогою технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитано вголос заповідачеві і підписано ним. Якщо заповідач через фізичні особливості не може сам прочитати заповіт, засвідчення документа має відбуватися при свідках.

• Якщо заповідач внаслідок фізичного дефекту чи хвороби не може власноруч підписати заповіт, підпис ставить інша людина. А посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу громадянина, що бере участь у нотаріальній дії, і особу громадянина, що підписався замість нього.

• Якщо заповідач не може сам прочитати заповіт, засвідчення заповіту має відбуватися в присутності щонайменше двох свідків. Зрозуміло, це мають бути люди з повною цивільною дієздатністю.

• Заповідач, навіть якщо він здатен сам прочитати та підписати заповіт, має право засвідчити заповіт при свідках. Вони зачитують його вголос та ставлять підписи, а в текст заповіту заносяться дані щодо осіб свідків.

Те, що заповіт бабусі було написано секретарем сільради заздалегідь, не робить його недійсним — адже його було засвідчено за всіма вимогами законодавства.

До речі, нагадаємо, що за ініціативою Мін'юсту в жовтні 2018 року у Верховній Раді було зареєстровано проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення передумов для захисту економічних і спадкових прав громадян у сільській місцевості». Законопроект №9140 передбачає створення інституту уповноважених осіб органу юстиції, які мають право здійснювати нотаріальні та реєстраційні дії.

...А тепер уявіть гіпотетичну ситуацію: є бабуся, що вмирає, її родичі, сусіди, секретар сільради. І всі вони, знаючи один одного багато років, а може, навіть перебуваючи у родинних стосунках (в селі це звичайна річ), вирішують, що несправедливо віддавати власність онукові, який не відвідує бабусю й не піклується про неї.

Могли б вони... ну, скажімо, посприяти встановленню справедливості? Цілком. Адже всього-на-всього потрібно четверо людей — посадова особа, підписант і двоє свідків. І будь-який суд визнає цей заповіт.

Ви могли б заперечити, що це буде несправедливо щодо онука. Відповім словами одного кіношного героя: «Покарання без провини не буває. Треба бабусь своїх не кидати вмирати на самоті й не пускати таку важливу справу, як оформлення заповіту, на самоплив».