Новини
Ракурс
Політичні партії в Україні. Ілюстрація: valeriy osipov / Flickr

Партійні списки: гаманець чи харизма

Минулого разу ми розповідали про те, як запросто можна прибрати неефективного депутата місцевої ради: процедуру відкликання сьогодні максимально спрощено. Однак спроби знайти у відкритих джерелах відповідну статистику — скільки депутатів місцевих рад було відкликано, скажімо, минулого року — не увінчалися успіхом. Навіть на сайті ЦВК цих даних немає.

Експерти пояснюють це тим, що спрощена процедура прописувалась під місцеві вибори 2015 року та реально почала працювати тільки з кінця 2016-го. За два з чимось роки Україною дійсно пройшла хвиля відкликань депутатів місцевих рад, але про статистику говорити поки зарано, адже багато цих відкликань зараз активно оскаржуються в судах. Отже, і жодних достовірних цифр наразі немає.

Можливість так легко замінити політичні фігури змушує політичні партії докорінно переглянути свою кадрову політику, а люди з політичними амбіціями тепер повинні уважно вибирати, до якого табору прибитися.

Кінець франшизи?

На регіональних виборах 2015 року ще на повну силу діяв принцип франшизи: осередки політичних партій на місцях в останню чергу думали про якусь там «партійну програму» — тим більше що програми ці часто являють собою таку, що ні до чого не зобов'язує, тріскотню про «простий народ» і «світле майбутнє». Обратися від партії (практично будь-якої!) і потрапити до місцевої ради — ось яку мету ставили перед собою амбітні люди.

А партійні каси, між іншим, активно поповнювалися завдяки тому, що брали непогані гроші з місцевих підприємців, які мріяли пробитися у владу. Тобто партії ганялися за такими собі «гаманцями», а ті у свою чергу не надто переймалися питанням, під чиї прапори встати.

Що ж змінилося у зв'язку зі спрощенням процедури відкликання народних обранців? Партія, звичайно, сама не має права відкликати свого представника — це можуть зробити виключно виборці. Але технічно організувати відкликання депутата, обраного за партійними списками, руками виборців — легше легкого.

«Доволі багато відкликань депутатів сьогодні фактично ініційовано партіями, — розповідає політконсультант, фахівець з питань децентралізації Валентина Ситник. — І це плюс, я вважаю. Тепер люди, які прагнуть у політику, почнуть замислюватися: а чи варто зв'язуватися з партією, громадянську позицію якої ти не підтримуєш? Працюючи у штабі однієї з політичних партій, я чула чимало історій про те, як люди приходили у владу за її списками, а потім на місцевому рівні коїли казна-що».

Московський тортик

На перший погляд це може здатися несправедливим: партія організовує відкликання свого депутата, а раптом він, припустимо, хороша людина? І яка така «політична програма» може бути у цих партій на місцях?

Щодо цього Валентина Ситник навела одну нещодавню (трапилася вона навесні минулого року) історію про екс-депутата Ірпінської міської ради Наталію Лободу, мати тієї самої співачки, яка так полюбляє їздити на заробітки в одну сусідню державу.

Так ось експерт каже, що Наталія Лобода була одним з найкращих депутатів місцевої ради: у неї регулярно проводився прийом, вона справді опікувалася проблемами своїх виборців. На місцевому рівні депутат працювала прекрасно, і якби хтось вирішив організувати процедуру відкликання, виборці її округу навряд чи б цьому зраділи.

Але одного разу Наталія Лобода поїхала зі своєю дочкою до Москви. На телешоу Малахова співачка розповіла, як її ображають в Україні, засуджують за заробітки в Росії. Одразу ж з'явився її колега Басков, обняв бідолаху, пролепетав щось про те, що ми один народ і «не можна посварити нас і укра́їнців». І апофеоз — перед камерами з'являється депутат Ірпінської ради з тортиком: «Мир, дружба, жуйка».

Наталія Лобода з донькою в Росії на телешоу Малахова

Слід сказати, що в цій історії до процедури відкликання не дійшло: депутат Лобода сама склала з себе повноваження.

У парламент — за відкритими списками?

У Верховній Раді зараз готується до другого читання проект нового Виборчого кодексу України, в якому передбачені вибори в парламент і до обласних рад за відкритими партійними списками. Відкриті списки вже діяли на регіональних виборах 2015-го, і на практиці підтвердилося, що ідея ця чудова.

Нагадаємо, що таке відкриті списки. У списку, з яким партія йде на вибори, за кожним її членом (крім першої особи) не закріплені певні номери. Якщо партія подолала виборчий бар'єр, її №1 однозначно потрапляє в орган влади. Але партії надається ще кілька місць, пропорційно тому, скільки голосів вона набрала. Так ось, до органу влади потрапляють не «номера два, три і чотири», а ті кандидати з партійного списку, які набрали більшу кількість голосів.

Доти, доки діють закриті списки, у верхівку потраплятимуть виключно багаті Буратіно, які готові викласти кругленьку суму за прохідне місце. Якщо до осінніх виборів буде остаточно ухвалено новий кодекс (в листопаді 2017-го його було ухвалено в першому читанні), за перші місця в партійних списках боротимуться не гаманцями, а голосами, харизмою, популярністю, довірою виборців.

На місцевому рівні запровадження відкритих списків вже дуже вплинуло на політику різних партій: партійні осередки дійсно шукають не «гаманці», а харизматичних, яскравих людей, місцевих активістів, яким довіряють виборці.

Побудова вертикалі «від парламенту до місцевої ради»

В принципі, наразі програми політичних партій дійсно є дуже розпливчастими. Ось спробуйте для себе швидко сформулювати програму тієї чи іншої політсили, особливо якщо вона не «важковаговик» великої політики, а так, регіональний проект, створений головним чином для того, щоб дехто з місцевих пройшов у владу. Ну, там напевно буде якесь «почую кожного», «добробут народу» і ще про те, як хтось там «нічого не крав», — словом, пустопорожні словеса.

Досі партії множилися, тому що «важковаговики», загалом, дивилися на місцеві вибори як на непоганий спосіб поповнити партійну казну. Зараз завдяки децентралізації та розширенню повноважень місцевих органів влади розподіл сил на місцях значно сильніше впливатиме на вибори до парламенту. Тому що найкраща передвиборча агітація за політичну силу — це не білборди і рекламні листівки, а порядок на вулицях і в будинках виборців.

Сьогодні ця партійна вертикаль активно формується. Звісно, не за рік-два, але ми зрештою прийдемо до європейської системи, де за владу борються не півсотні, а дві, три, чотири політичні сили з чіткою і зрозумілою ідеологічною платформою.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter