Валютний борг: справа про чотири центи

Брати гроші в борг — річ неприємна, але ще неприємніше вимагати повернення боргу. Іноді для цього навіть доводиться звертатися до суду, і якщо борг було оформлено честь по честі, у вас на руках розписка, то справа, скоріш за все, вирішиться на вашу користь. Тільки є один нюанс — якщо ви позичали суму у твердій валюті, то в яких грошових одиницях вам повернуть основний борг? А відсотки з нього?

З цією валютою вічно якась плутанина. Цілих десять років після оголошення незалежності і до ухвалення нового Кримінального кодексу у нас пречудово діяла махрова радянська 80-а стаття КК «Спекуляція валютними цінностями». При цьому, зауважте, у «веселих 90-х» практично всі серйозні розрахунки проводилися в доларах, а поміняти вітчизняні хиткі гроші на зелені портрети американських президентів можна було будь-де. Тобто, по суті, все доросле населення було кримінальними злочинцями.

Зараз міняйлам з-під поли світить тільки адміністративна стаття. Але з поверненням боргів досі не все ясно. Тому постанова, яку 16 січня цього року ухвалив Верховний суд і про яку ми хочемо розповісти, цікава тим, що вона ламає усталену за останні роки практику, стверджуючи: «Брав кредит у валюті — повертай у валюті не тільки основну суму, але й відсотки, і пеню».

День «Ч»: коли вираховувати курс?

Сама історія дуже проста. У грудні 2015 року мешканець одного з райцентрів Київської області позичив своєму знайомому 13 тис. дол., які той зобов'язався повернути через півтора місяця, до вказаної дати. Але, як ви розумієте, не повернув.

Майже через рік непотрібних умовлянь кредитор звернувся до суду, вимагаючи повернення своїх 13 тис. плюс 3% річних. Районний суд позов задовольнив, ухваливши стягнути з боржника суму в гривнях, еквівалентну 13 тис. дол. за офіційним курсом на день платежу, і відсотки, теж у перерахунку на гривню. Відсотків набралося майже на 11 тис. грн.

Суд першої інстанції посилається на ст. 625 Цивільного кодексу, в якій сказано, що «боржник... зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом». З точки зору дилетанта, тут немає чіткої вказівки про те, що доларовий борг обов'язково потрібно переводити у гривню.

Однак далі ця історія стає веселішою. Замість того щоби сплатити борг (хоч у гривнях, хоч в доларах), боржник подає заяву до апеляційного суду, стверджуючи, що підпис на розписці не його і взагалі він тут ні до чого. Апеляційний суд залишає без змін рішення суду першої інстанції. Розписка пройшла почеркознавчу і судову технічну експертизу. Сам текст було надруковано, а дати чітку відповідь на те, чий був підпис, експерти не змогли «у зв'язку з простою побудовою і обмеженим графічним матеріалом дослідженого підпису». Темна, звичайно, історія з цією карлючкою...

Але ми зараз не про неї, а про валюту.

Тоді боржник звертається до касаційної інстанції. У скарзі він знову-таки посилається на те, що підпис під борговою розпискою не його, а поставлений ​​від його імені. І ще на те, що сума боргу не визначена у гривнях і не вказано, що курс гривні до долара має розраховуватися на день винесення судового рішення.

Розумна передбачуваність судових рішень

У своїй постанові Верховний суд посилається на висновки, зроблені ВСУ 2 липня 2014 року (справа №6-79цс14) і ВС від 25 липня 2018 року (справа №308/3824/16-ц), в яких, коротко кажучи, йдеться про те, що незалежно від того, в якій валюті було взято борг, валютою платежу є національна валюта України. Зрозуміло, якщо сторони не мають ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій (а яка ліцензія може бути у простих життєвих боргових справах?). І таким чином іноземна валюта у спірних правовідносинах може бути виключно валютою боргу, а не валютою платежу.

З іншого боку, ВС згадує цілу низку інших постанов, у яких сума в гривні визначається то за курсом на день подання позовної заяви, то на день винесення судом рішення. А якщо на судове рішення подається апеляційна скарга? А час минає, борг не виплачено, курс скаче?

З урахуванням всього цього Друга судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду дійшла висновку, що сьогодні «існує очевидна необхідність формування єдиної практики у спорах про стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень».

«Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня, — сказано в рішенні. — При цьому Основний Закон не встановлює заборони на можливість використання в Україні грошових одиниць іноземних держав».

В результаті суд погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції про стягнення боргу в іноземній валюті (в рішеннях сказано про «перерахунок на гривню за курсом на момент платежу») і з тим, що 3% вираховуються виходячи з суми боргу. Отже, відсотки мають бути виплачені в сумі 1155 дол. і 4 центи.

Якщо керуватися чисто життєвою логікою, таке рішення видається справедливим. Але ці 4 центи змушують задуматися про ще одну проблему: а якою буде практика стягнення таких боргів?

Відповіла на це запитання наш експерт, керуючий партнер адвокатського об'єднання «Івашкова, Купченко і партнери» Надія Івашкова:

— Практика примусового стягнення боргів, у будь-якій валюті, в Україні така, що наша держава була чемпіоном за кількістю справ у ЄСПЛ, пов'язаних з тривалим невиконанням рішень суду. Так було доти, доки Європейський суд з прав людини не збунтувався і не об'єднав понад 12 тис. скарг українців в одну — «Бурмич проти України» — і десятьма голосами суддів Великої палати ЄСПЛ проти семи не зняв їх з розгляду суду, передавши в комітет міністрів Ради Європи.

Семеро суддів Великої палати ЄСПЛ висловили свою окрему думку щодо цього питання, занепокоївшись, що суд практично залишив 12 143 заявники з України без належного судового захисту, але й позицію більшості суддів, які підписали це рішення без зауважень, теж важко зрозуміти. ЄСПЛ просто втомився від України.

ЄСПЛ втомився від того, що при величезній кількості однотипних справ держава не робить достатніх зусиль, щоб такі справи не виникали в майбутньому, і не робить свою судову систему більш ефективною.

Я навмисно використовую термін «судову систему», а не «систему виконавчої служби», тому що судовий контроль за виконанням рішення є завершальною, невід'ємною частиною судового процесу, про що суди традиційно воліють забувати.

Після ухвалення 12 жовтня 2017 року рішення у справі «Бурмич проти України» в нашій державі нічого кардинально не змінилося, тому мої передбачення щодо виконання цього «валютного» рішення базуватимуться на статистиці фактичного виконання судових рішень взагалі, і вони є дуже простими: або стягувач потрапить до числа 15‒20% (за оцінками різних посадових осіб) «щасливчиків», яким вдалося домогтися виконання судового рішення на свою користь, або — до 80‒85% тих кредиторів, кому це не вдалося.

Можливість обчислення боргу в іноземній валюті сама по собі не є новацією в українському законодавстві, і дії виконавців у такому разі регламентовані ст. 49 закону «Про виконавче провадження».

У разі виявлення у боржника коштів в іноземній валюті державний виконавець зараховує їх на валютний рахунок державної виконавчої служби, а приватний виконавець — на свій валютний рахунок, для подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у валюті України — дає доручення фінансовій установі на купівлю валюти, зазначеної у виконавчому документі, і надалі також переводить її на валютний рахунок. Виконавчий збір зараховується до бюджету виключно у валюті України (за необхідності — попередньо конвертується у валюту України), всі витрати з валютообмінних операцій і операцій з перерахування коштів покладаються на боржника.

Таким чином, стягнення заборгованості за виконавчими документами, вираженими в іноземній валюті, не є якоюсь унікальною правовою проблемою, а є частиною загальної проблеми виконання судових рішень в Україні.