Суддівська незалежність: жодного слова про головне і плутанина з рішенням Євросуду

Вища рада правосуддя оприлюднила звіт про стан суддівської незалежності. Підсумки вийшли місцями доволі смішні, певною мірою несподівані і за змістом, і за формою. Нескінченні, подекуди цілком зайві викладки нормативної бази надали документу ваги — лише в буквальному сенсі, але не змісту.

Про головні ризики суддівської незалежності, про те, що і як насправді робили із судовою владою останні кілька років на найвищому політичному рівні, — жодного слова. Сам «стан незалежності», будьмо відвертими, доволі плачевний з ряду об’єктивних і суб’єктивних причин, деякі з яких якщо і згадуються в доповіді, то делікатно до невпізнанності. І це вже не евфемізми заради пристойності, а відверте викривлення дійсності.

Хто заважає суддям жити

Доповідь про стан незалежності судової влади складається з частин, переважно присвячених категоріям населення, що найбільше заважають суддям жити насиченим і щасливим професійним життям, втілюючи настанови дочки Урана і Геї. Це адвокати, звичайні громадяни і громадські активісти, правоохоронці, ну і, ясна річ, — кляті ЗМІ.

Окремий епічний розділ присвячений суддівській точці зору на яскраву сучасну «батрахоміомахію» («Війна жаб з мишами», старогрецька пародія на героїчний епос) суддів з правоохоронцями, передусім — з прокуратурою.

На тлі того, на що здатні всі перелічені категорії громадян, аби отримати потрібне рішення суду, красномовні перли з доповіді свідчать також про те, наскільки дикунські уявлення про «замах на незалежність суду» мають самі служителі Феміди. Часом навіть не знаєш, що вражає більше.

Так, напевне, є чимало випадків, де чесний фаховий суддя намагається винести законне рішення, а йому всіляко встромляють палиці в колеса. Але невмирущим трендом лишаються традиційні для багатьох служителів Феміди пиха і зверхність, що і обумовлюють неадекватне сприйняття певних реалій.

Як випливає з доповіді, далеко не в кожному випадку ВРП беззастережно кидається на захист судді, якому здалося, що його скривдили чи хотіли скривдити. А серед них є несподівано багато переляканих, що мимоволі думаєш, як вони взагалі могли обрати собі таку неспокійну професію.

Отже, які тренди в царині замахів громадян на незалежність судової влади і випадків, які тільки самим суддям видаються замахами?

Замахи реальні і вдавані

Про народних депутатів годі й говорити, це порода особлива. Один яскравий приклад. Слідчий суддя Оболонського райсуду столиці розглядав клопотання про обрання запобіжного заходу. Серед кількох десятків людей в залі був і депутат від Радикальної партії.

Присутні заважали судді оголошувати ухвалу, погрожували застосувати насильство, поводилися вкрай зухвало. Дійшло навіть до того, що судді не давали вийти із зали суду. Втім, обмеження права на вільне пересування служителя Феміди померкло перед тим, що народний депутат України тут же плюнув йому в обличчя, а ще і того ж дня поширив в інтернет-виданні інформацію про хабар, нібито отриманий суддею.

ВРП «дійшла висновку, що дії народного депутата України є такими, що не відповідають вимогам Конституції та законам України», — так цілком серйозно і стверджується у звіті. Брав суддя хабар чи ні — залишилося за лаштунками.

Звичайні громадяни не пасуть задніх

Звичайні громадяни не пасуть задніх, добиваючись справедливості в судах, або і просто бажаних рішень, без огляду на реальні обставини справи і закон.

Сила-силенна повідомлень про блокування роботи суду, розміщення публікацій у ЗМІ, які судді вважають провокативними і брехливими, висловлення погроз, образ тощо. Найбільша кількість повідомлень про втручання, що надходять до ВРП, стосується неправомірних, на думку суддів, дій громадян і їх об’єднань.

Воно і зрозуміло, звичайних громадян он скільки, і вони відчутно менш захищені, аніж депутати, прокурори і решта люду, що об’єктивно мають більше можливостей постояти за себе. Тож коли доходить до суду, звичайні громадяни пручаються як можуть. Виходить воно по-всякому, коли наївно, а коли — і жорстко, що тільки підсилює фантасмагоричний портрет сучасної української Феміди на повний зріст.

Так от, результатами перевірки повідомлень суддів, сполоханих і розгніваних нелюбов’ю представників сторін і співчуваючих, Вища рада правосуддя у більшості випадків не встановлює обставин, що свідчать про реальне втручання громадян та їх об’єднань у здійснення правосуддя. Така прикрість.

Розглядаючи кожен конкретний випадок, ВРП, як стверджується у звіті, ретельно аналізує, чи створюють повідомлені суддею факти реальні ризики для незалежності судді під час здійснення правосуддя. Чи може суддя в конкретній ситуації залишатися неупередженим, чи справді існує загроза ухваленню суддею справедливого і безстороннього рішення. І зрештою — чи не має суддя в цьому конкретному випадку сам навести лад в залі судових засідань, а не з кожного найменшого приводу кидатися писати листа на ВРП.

Забудькуваті судді

До речі, буває, що, звернувшись до ВРП, суддя чомусь забуває поставити до відома про прикрий випадок, який він вважає тиском, Генеральну прокуратуру, хоча має обов’язок так чинити в разі спроб сторін у справі звернутися до нього в не процесуальний спосіб. Тобто чи з причини власної низької фаховості, або ж через усвідомлення штучності приводу для скарги «забуває» повідомити про протиправні дії правоохоронний орган.

ВРП наголошує, що термін «втручання в діяльність суду щодо здійснення правосуддя» є ситуативно оціночним, а кожен повідомлений суддею випадок — індивідуальним. Слід сказати, що напрочуд… індивідуальною є також реакція суддів. Часом складається враження, що ішли вони працювати в молодшу групу дитсадочка, а опинилися в темному лісі, і їм дуже страшно.

Наприклад, суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області забив на сполох у зв’язку з тим, що перед початком судового засідання у справі вільний слухач підійшов до головуючого і поклав на стіл перед суддею репродукцію картини «Суд Камбіса». Картина справді малоприємна, надто — для суддів, на яких вона, ясна річ, справляє ще більш сильне враження. Але виявилося, що в подібних випадках слід не волати до ВРП, а самотужки забезпечувати належний порядок у засіданні.

Звіт містить низку прикладів, коли судді, не вживши жодних передбачених законом заходів щодо наведення порядку в залі судових засідань або звернення до уповноважених органів, обмежувалися епістолярним жанром і лишень натхненно строчили заяви до Вищої ради правосуддя. Як і у випадку з послідовним закарпатським дядечком, який, вирішивши, що суддя Ужгородського міськрайонного суду відмовила йому у скасуванні адмінстягнення незаконно, раз по раз, як на роботу, являвся їй перед очі з вимогою дати йому 425 грн для сплати того самого штрафу.

ВРП послідовно вважає, що вирішувати подібні ситуації — справа самих суддів.

Образливі витівки громадян

Як виявилося, поширеним трендом серед наших громадян є і така забавка: прийти до суду і прискіпуватися до судді у стилі «ти хто такий», вимагаючи посвідчення, довідки, а ще і підтвердження повноважень суду як державного органу. Особливо буйні чи креативні викликають поліцію: мовляв, суд несправжній.

Судді апеляційного суду Черкаської області повідомили про вчинення на них тиску під час розгляду цивільної справи. Так вони розцінили отримане колективне звернення за підписом 18 представників громадських організацій до голови суду. Лист містив попередження про те, що в разі задоволення судом позову одіозного чиновника про поновлення на роботу підписанти вдадуться до перекриття доріг, облаштування наметових містечок та інших засобів спротиву.

Втім, на відміну від суддів, цей ефектний анонс не справив відповідного враження на ВРП. Вердикт її був таким: зі змісту звернення не вбачається обставин, які вказували б на втручання у здійснення правосуддя апеляційним судом Черкаської області, вплив на суддів цього суду чи прояв неповаги до них.

Суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області заявила про втручання в її діяльність громадянина, який «зателефонував з проханням щодо об’єктивного розгляду справи». ВРП також не побачила порушень у такому хорошому по своїй суті побажанні, хоч і висловленому в позапроцесуальний спосіб.

Суддя Верховного суду повідомив, що вельми креативним адвокатом було подано заяву про відвід колегії, бо на рахунок одного із суддів перераховано суму «за позитивне вирішення спору на користь позивача». Справді, на картку судді від невідомої особи надійшла, погодьмося, принизлива, як для судді такого рівня, сума в 5000 грн. Особу «жертвувателя» ідентифікувати не вдалося. Ця образлива провокація була закономірно розцінена колегією суддів як втручання і дістала належну оцінку ВРП, яка звернулася з приводу того «хабара» до Генпрокуратури.

Очевидна неочевидність

Тобто судді часто-густо самі не знають, що може і повинно бути розцінене як спроба тиску, а що — ні. В підсумку дехто з них ладен мало не будь-який контекст виставити як замах, що виглядає безпорадно, кумедно і гірко…

В частині визначення, що є втручанням, а що ні, дуже красномовним є п. 20 висновків: «Звернення учасника судового провадження до Вищої ради правосуддя з дисциплінарною скаргою на дії судді до закінчення розгляду справи Рада не розцінює як втручання в його діяльність щодо здійснення правосуддя, крім випадків, коли такі звернення мають очевидні ознаки тиску на суддю з метою перешкодити виконанню професійних обов’язків або схилити до винесення неправосудного рішення».

За цю «очевидну неочевидність» автори звіту перепросили раніше, зазначивши: «Більшість правових категорій, які застосовує Рада, є оціночними, тому не може бути повністю уніфікованих підходів до вирішення питань щодо наявності чи відсутності втручання в професійну діяльність судді. Крім того, оскільки в багатьох випадках повідомлювані суддями факти перебувають на межі різних правових понять, їх юридична оцінка не може бути однозначною».

Підступні ЗМІ

З огляду на наведені красномовні приклади, не такою вражаючою є оприлюднена в звіті статистика: третина суддів стверджує, нібито приймала рішення «під тиском фактичних або очікуваних дій з боку ЗМІ». Формулювання «очікуваних дій» залишимо без коментарів. Мало в кого які фобії. Втім, доволі дивною виглядає ще одна цифра: кожен п’ятий з опитаних суддів зазначив про публікації конкретно щодо них критичних матеріалів у ЗМІ у зв’язку з професійною діяльністю. Якось дуже багато, але нехай ця статистика лишається на совісті опитаних.

Так само, як і патріотичний егоцентризм авторів доповіді, які, розлого цитуючи хрестоматійну справу «Гандисайд проти Великої Британії» від 7 грудня 1976 року, про першоджерело не згадали, вказавши тільки, що цю позицію ЄСПЛ висловив у справі проти України, датованій 2005 роком. Можливо, це просто копі-паст із більш раннього твору голови ВРП пана Бенедисюка, який припустився такого ж «цитування», а можливо — химерний відгомін не менш дивної, але запеклої суперечки про те, чи придатні для вживання в Україні рішення ЄСПЛ, винесені щодо інших держав…