Новини
Ракурс
Нафтогаз України проти Кабміну

«Нафтогаз» проти Кабміну: битва шахраїв

З неабияким запізненням Єдиний державний реєстр опублікував рішення Господарського суду Києва від 28 лютого у справі за позовом НАК «Нафтогаз України» до Кабінету міністрів про стягнення 6,6 млрд грн компенсації за виконання покладених на неї спеціальних обов’язків з постачання пільгового газу для потреб житлово-комунального сектора.

Loading...

Навіть поверховий аналіз доказової бази свідчить про те, що обидві сторони були не праві: уряд — тому, що відмовлявся визнати право позивача на компенсацію, а «Нафтогаз» — тому, що заломив явно завищену суму. Проте суддя Вікторія Джарти віртуозно зуміла догодити обом: Кабміну — тим, що все-таки відмовила в задоволенні позову, а «Нафтогазу» — тим, що у своєму рішенні визнала всі доводи позивача правомірними, а заперечення відповідача — необґрунтованими. Тож якщо «Нафтогаз» оскаржить її висновки (а він їх обов’язково оскаржить), суду апеляційної інстанції не доведеться придумувати текст мотивувальної частини — за них його написала суддя Джарти.

Норма закону

Ухвалений у 2015 році Закон України «Про ринок природного газу» декларує вільне конкурентне ціноутворення на цей вид палива, але дозволяє уряду в разі крайньої потреби тимчасово покладати на «Нафтогаз» обов’язок продавати газ за цінами, нижчими за ринкові. Але з неодмінною компенсацією економічно обґрунтованих витрат на придбання газу.

Причому зі ст. 11 згаданого вище закону витікало, що, ухвалюючи постанову про покладання спеціальних обов’язків на котрогось із суб’єктів ринку природного газу, Кабмін повинен у ній щось написати про порядок надання і джерела фінансування компенсацій. Тобто це необов’язково мало відбуватися у вигляді виплати живих грошей — у випадку з «Нафтогазом» це могли бути, наприклад, звільнення від сплати частини податків, зменшення суми дивідендів, що підлягають сплаті державі, або безкоштовне надання ліцензій на користування надрами.

Відтоді Кабінет міністрів ухвалив три постанови про покладання спеціальних обов’язків на «Нафтогаз»: першу — в жовтні 2015 року (№ 758), другу — в березні 2017 року (№187), останню — в жовтні 2018-го (№867). В кожній з них запевнялося, що це тимчасово, але в жодній не було ні слова про компенсацію.

«Нафтогазу» це, звичайно, не сподобалося, і він щоразу подавав позови про визнання протиправною бездіяльності уряду. Два з них уже задоволені Окружним адміністративним судом Києва, і його рішення з цього приводу (від 19 липня 2017 року і від 10 квітня 2018 року) вже набули законної сили. Але відповідач в особі Кабміну не виконав жодного з них і не ухвалив жодного нормативно-правового акту, який би вирішував питання компенсацій.

Нафтогаз України проти Кабміну

У зв’язку з цим «Нафтогаз» звернувся до суду щодо стягнення конкретної суми (6,633 млрд грн) за конкретний період виконання спеціальних обов’язків (IV квартал 2015 року). Причому цього разу вже в суд не адміністративної, а господарської юрисдикції.

Недолуга позиція уряду

Контраргументи, які висунули юристи КМУ, нагадували дитяче лепетання, зовсім недостойне такої поважної установи. Так, один із головних доводів уряду проти задоволення позову полягав у тому, що «Нафтогаз» — це акціонерне товариство, єдиним акціонером якого є держава. А раз так, то, мовляв, його позов про відшкодування збитків, які будуть компенсуватися за кошт держави, суперечить основоположним принципам господарювання. Суддя визнала таке твердження помилковим, оскільки «Нафтогаз» є суб’єктом підприємницької діяльності, який має обов’язок платити державі податки, тож, відповідно, має і право вимагати в судовому порядку відшкодування збитків, завданих органами цієї держави через невиконання ними закону.

Також, на думку судді, непереконливими були твердження Кабміну, в яких він заперечував преюдиційність рішення Окружного адміністративного суду, що мало безпосередній стосунок до предмета розгляду. У зв’язку з цим спроба відповідача змусити позивача доводити вже доведені раніше факти провалилася.

Ну й зовсім смішними були доводи представників КМУ про те, що отримання компенсації є нібито абстрактним правом «Нафтогазу». Спростовуючи їх, суддя написала, що ст. 11 Закону України «Про ринок природного газу» не дає уряду можливості обирати з кількох юридично допустимих рішень. Він, навпаки, зобов’язує його при ухваленні рішення про покладення на «Нафтогаз» спеціальних обов’язків одночасно визначити як джерела фінансування компенсації, так і порядок її надання.

Загальний же підсумок дослідження, проведеного суддею Джарти, полягав у тому, що Кабінет міністрів належних доказів на спростування позиції «Нафтогазу» не надав, як і не надав жодного доказу на підтвердження своїх заперечень. З огляду на це непристойно незрозуміло звучала резолютивна частина ухваленого нею рішення: в задоволенні позову відмовити повністю.

Пояснюючи такий несподіваний поворот, вона написала тільки одне-однісіньке речення: «Суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки порушене імперативне право сторони на отримання матеріальної компенсації не може бути інтерпретоване такою стороною як завдання шкоди». Здоровий глузд підказує, що не варто шукати в цій фразі якийсь глибокий зміст — вона написана виключно для того, щоби потім бути викресленою суддями апеляційної інстанції. Бо якщо забрати це речення, резолютивна частина про задоволення позову «Нафтогазу» цілком гармоніюватиме з мотивувальною частиною рішення.

Завищені амбіції «Нафтогазу»

Отже, право «Нафтогазу» отримати компенсацію, а обов’язок уряду її надати сумнівів не викликають. Але викликає сумнів сума в 6,6 млрд грн. Як уже зазначалося, згідно з законом компенсація становить різницю між коштами, які «Нафтогаз» витратив на придбання газу для потреб житлово-комунального сектора, і коштами, які він отримав за його реалізацію, нехай навіть і за зниженими цінами. Сума, яку позивач витратив на виконання спеціальних обов’язків у IV кварталі 2015 року, відома — 17 млрд грн.

З тексту рішення витікає, що компенсація складається з двох частин. Перша — це 5,6 млрд грн, які «Нафтогаз» заплатив своєму стовідсотково дочірньому акціонерному товариству «Укргазвидобування» за 3,5 млрд кубометра газу. Друга — 11,3 млрд грн, які він заплатив за 2,1 кубометра блакитного палива, придбаного за кордоном. Якщо перемішати власний газ з імпортним, вийде 5,6 млрд кубометра, кожний з яких обійшовся в середньому у 3 грн.

З елементом під назвою «зменшуване» все зрозуміло. А от з величиною «від'ємник», тобто з сумою, яку «Нафтогаз» все-таки одержав за реалізацію цих кубометрів, у тексті рішення чомусь ні слова ні півслова. Вікторія Джарти з властивою їй віртуозністю обійшла цей момент. Це ніяк не можна пояснити лаконічністю викладення матеріалу: для перерахунку номерів і дат п’яти сотень договорів купівлі-продажу й актів приймання-передачі вона не пожаліла ні часу, ні паперу, а в такому ключовому питанні запропонувала публіці повірити їй на слово, що правильність розрахунків позивача підтверджується матеріалами справи.

Однак і без допомоги судді Джарти неважко без особливої точності вирахувати величину від'ємника: якщо напружити пам’ять, то можна пригадати, що в жовтні-грудні 2015 року житлово-комунальний сектор платив за газ по 3,6 грн за кубометр. Тобто за 5,6 кубометра пільгово-соціального газу він заплатив щонайменше 20 млрд грн. Якась частина з цієї суми пішла на послуги транспортування газу і його розподілу по мережах, але й «Нафтогазу» мав дістатися чималий куш. Звідки ж тоді взялася така фантастична різниця у 6,6 млрд грн?

Сподіватимемося, що відповідь на це запитання належним чином дасть Північний апеляційний господарський суд.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter