Новини
Ракурс
Мати переслідує дочку

Нескінченна історія: співробітниця Адміністрації президента продовжує переслідувати власну дочку

Ця історія триває не один рік. Однак останні звільнення президентом одіозних представників влади вселяють надію, що і клерк з Адміністрації президента нарешті позбудеться найвищої підтримки і дасть спокій власній дочці.

Loading...

«Мені 33 роки, але батьки мають мене за маленьку дитину»

«Ракурс» відстежує безпрецедентну історію про те, як співробітниця Адміністрації президента, в минулому народний депутат України, п'ять років веде війну проти єдиної дочки. Підроблення медичних документів, домашній арешт, викрадення, подання позовів про визнання недієздатною, залякування адвокатів, заяви в поліцію з вимогою оголосити дочку, успішну і благополучну молоду жінку, кандидата юридичних наук, у розшук — всі ці засоби використовувалися у протистоянні.

Нагадаємо коротко: п'ять з половиною років тому високопоставлені батьки, незадоволені вибором дорослої доньки, замкнули її на місяць у квартирі і через знайомого психіатра спробували «повісити» на молоду жінку психіатричний діагноз. Її чоловік (тоді ще — майбутній) змушений був звільняти її за допомогою правоохоронців і телебачення.

Вирвавшись з-під домашнього арешту, героїня цієї історії Діана Самойлик вийшла заміж за свого обранця, але незабаром... її викрали і намагалися вивезти за кордон люди, які, за словами жертви, були найняті її батьками. Тим часом батько з матір'ю подавали і продовжують подавати судові позови про те, що її дочка зникла, її вбито... Нарешті, про те, що вона несповна розуму.

А тепер про персоналії.

Мати — співробітниця Адміністрації президента Ірина Антипенко. Її єдина дочка — Діана Самойлик (у дівоцтві Антипенко).

На жаль, мобільний пані Антипенко, яким автор матеріалу вкотре намагалася зв'язатися з нею, не відповідає. Більш ранні спроби завершилися тим, що на тому кінці слухавку кидали, щойно почувши, про що ітиметься.  

Дочці адресоване запитання: Як сама Діана оцінює цю історію і чи близька вона до нормального завершення?

— Які стосунки у вас були з батьками в дитинстві?

— Мене виховувала переважно прабабуся, — згадує Діана. — Батьки постійно були на роботі, часто в роз'їздах. Чесно кажучи, їм було трохи не до мене, і тому особливо теплих стосунків у нас не склалося. Але я не була на них ображена, розуміла, що раз вони зайняті, значить, так треба. Активно виховувати мене мама з татом взялися, коли мені вже виповнилося років 20. Але і в дитинстві, і пізніше я була безпроблемною дитиною: вчилася добре, потім отримала дві вищі освіти.

— А коли конфлікт з матір'ю загострився?

— Активна фаза, якщо можна так сказати, почалася у 2013 році. Але насправді серйозні проблеми з'явилися набагато раніше. Матері не подобався жоден молодий чоловік з тих, хто намагався до мене залицятися. Коли у 2011 році я познайомилася з Сергієм, своїм майбутнім чоловіком, я намагалася налагодити стосунки між ним і батьками. Ми, пам'ятаю, навіть разом сходили на концерт, я запрошувала його додому. Але мати, познайомившись із ним, відразу заявила: «Тільки через мій труп!». Але ж я вже не була дитиною, мені виповнилося 26 років, за плечима дві вищі освіти. І, звичайно ж, я чудово розуміла, що річ не в хорошому чи поганому чоловікові поруч, а в тому, що мати хоче будь-що повністю контролювати мене.

Через два роки я остаточно вирішила вийти заміж за цього чоловіка і повідомила про це батьків. У той час я вже жила у власній квартирі, щоправда, в одному будинку з батьками. І тоді мені зателефонував батько, сказавши, що зайде в гості.

Діана Самойлик (в дівоцтві Антипенко) з чоловіком. Фото: kp.ua

...Нагадаємо коротко: слідом за батьком у квартиру до Діани прийшла її мати в супроводі нотаріуса і, погрожуючи тим, що зараз викличе «спеціальних людей» і ті відвезуть її в «дурку», змусила підписати генеральну довіреність на розпорядження майном. Після цього вона залишила дочку під домашнім арештом. Охоронці, такі собі молоді чоловіки спортивної зовнішності, цілий місяць (!) не давали Діані вийти з дому. Один з них вартував на сходовому майданчику, другий жив просто у квартирі дівчини. Але вона була непохитна у своєму рішенні. І тоді до неї додому прийшов новий візитер.

— Коли батьки зрозуміли, що я не збираюся здаватися, мене спіймали, скрутили (я довго відбивалася), потім щось вкололи внутрішньом'язово, і я добу перебувала у стані «овоч», навіть до ванни не могла дійти самостійно. А через добу до мене прийшов чоловік, який представився психіатром (це був психіатр і нарколог), і коли ми залишилися удвох, в нас відбулася цікава бесіда.

«Я знаю точно, що тобі з ними не змагатися, — сказав він, маючи на увазі моїх батьків. — Якщо вони вирішили зробити з тебе дурочку, то повір, вони це зроблять. У них сил більше. Тому здавайся, відмовляйся, виконуй їхні вимоги».

«Послухайте, але ми ж не в середньовіччі живемо! — спробувала обуритися я і запитала: — А вам що за інтерес брати участь у цьому всьому?» — «Мені гроші заплатили», — спокійно відповів той. «А вам не здалося, що це вона якраз не в собі?» — «І що з того? Гроші-то платить вона» — «Так давайте я вам заплачу!» — «Ні, у неї більше ресурсів». Потім він ще кілька разів приходив, проводив бесіди, давав якісь таблетки, яких я потихеньку позбавлялася...

...Потім була операція зі звільнення Діани за участю міліції і тележурналістів, і зрештою вона вийшла на свободу в чому стояла, без грошей і документів (точніше, з одним закордонним паспортом, випадково забутим у подруги). Побачивши, що стосунки з батьками перейшли межу розумного, Сергій і Діана майже відразу уклали шлюб. А наступного дня вона вирушила до нотаріуса.

— У мене був із собою тільки закордонний паспорт, але по ньому я мала право скасувати довіреність. Однак виявилося, що до цього часу квартиру було продано!

Мені довелося заново відновлювати всі документи і навіть матеріали кандидатської дисертації. Потім я дізналася, що мати намагалася тиснути на моїх наукових керівників, телефонувала, погрожувала, що їх буде звільнено. Але вони не піддалися на тиск, і навіть заспокоювали мене. До речі, моя мати досі заперечує той факт, що я захистила кандидатську дисертацію. А через два місяці після звільнення з-під домашнього арешту я дізналася, що пан Сова написав висновок про те, що я нездорова, і на підставі цього мати подає позов про позбавлення мене дієздатності.

...Як зауважив адвокат Діани Самойлик Сергій Трофімов, на той момент Владислав Сова був штатним лікарем територіального відділення міської психіатричної лікарні. Якщо діяти за законом, то батьки або сама Діана повинні були звернутися туди, після чого було б заведено офіційну історію хвороби й отримано офіційну письмову згоду Діани на огляд. Згідно з відповіддю приватної клініки, лікар Сова в ній ніколи не працював, і ні Діана, ні її батьки туди ніколи не зверталися. 

Після історії з домашнім арештом подружжя Самойлик прожило спокійно менш як рік, а потім до Діани додому увірвалися незнайомці зі зброєю, побили її, зв'язали водія і домробітницю і вивезли дівчину в бункер на околиці Києва, де тримали майже добу.

— Коли мене привезли до Львова і там звільнили, наші друзі, які взяли мене «з рук на руки», були шоковані: я була в синцях, одяг порваний. Пізніше, зустрівшись із батьком, я безпосередньо запитала в нього: «І тобі не соромно? Я твоя дочка, ти знаєш, що мене били, намагалися зґвалтувати. Що ти як батько можеш відповісти?»

— Ваша мати — держчиновник високого рангу. А ким працює батько?

— Ніким. Точніше, він працює «чоловіком мами». На жаль, він не має своєї думки і повністю залежить від неї.

Зараз батьки перемикнулися на моїх дітей. Коли в мене народилася дочка, посипалися заяви спочатку про те, що я... психічно хвора і не можу виховувати дитину, а потім — що я її викрала.

Коли працівники органів опіки перевірили нашу сім'ю, мої батьки звинуватили їх у підробленні документів.

Після народження другої дитини моя мати звернулася із заявою, що я її також викрала. До клініки, де я народжувала, прийшов слідчий — разом з матір’ю вони вимагали надати їм усю мою медичну документацію. Наскільки мені відомо, зараз правоохоронні органи посилено розслідують ці завідомо неправдиві заяви моїх батьків. Тільки протягом 2019 року за заявами моїх батьків було порушено п'ять кримінальних справ. Поліція завалила запитами всіх лікарів, у яких я проходила огляди.

Така активність пов'язана з тим, що моя мати — чиновник вищого рівня, і такі справи порушуються практично по дзвінку. Мама щосили використовує той ресурс, який дає їй посада. Інакше її вже давно було би притягнуто до відповідальності. На жаль, в Адміністрації президента ніяк не реагують на це.

До речі, адвокати, які допомагали мені, теж намагалися помирити мене з батьками, розуміючи, що ситуація виходить за рамки правових відносин. І чим це закінчилося? На одній з таких зустрічей мати накинулася на мене і почала душити. А потім і в одного, і в другого таємничим чином згоріли машини. Адвокату Трофімову просто в суді моя мати завдала тілесних ушкоджень, проте справа про нанесення йому тілесних ушкоджень не розслідується. У справі про моє викрадення трьох співучасників засуджено. Обвинувальний акт щодо четвертого також спрямовано до суду. Аналіз справи (наприклад, телефонні переговори) прямо виводить на замовника, яким є моя мати, однак до суду справу спрямовувати бояться.

Зараз ми живемо з чоловіком за містом. За нашим будинком постійно здійснюється спостереження. Кожного разу, коли ми вилітаємо за кордон, нас посилено оглядають, а потім інформація про перетин кордону якимось чином з’являється у моїх батьків і слідує чергова заява в поліцію і порушення кримінальної справи. Так, одна з останніх заяв батька в поліцію була про те, що я в неосудному стані з дитиною перетнула кордон України. На мого чоловіка та адвокатів постійно пишуть заяви, що вони тримають мене на психотропних і наркотичних речовинах.

Все моє життя за останні п'ять років — це суди і допити, на яких я маю доводити, що це я і що мене ніхто не вбивав. За заявами моїх батьків, мене вже кілька разів було офіційно оголошено в розшук і навіть убито.

Щодо мене і чоловіка постійно проводяться слідчі дії, а їх результати одразу ж передаються моїм батькам.

Зараз я просто боюся вийти за ворота з коляскою. Гадаю, я вже не зможу помиритися. Є таке поняття — точка неповернення. У моєму випадку цих точок було забагато. І боюся, батьки не збираються давати мені спокій. Я неодноразово спілкувалася з лікарями-психіатрами щодо поведінки своїх батьків. Вони схиляються до думки, що в них синдром гіперопіки, і, на жаль, тут нічого не зробити. Однак вони давно перейшли межу закону, і це вже не конфлікт дітей і батьків. Це ціла низка кримінальних злочинів, за які в будь-якій нормальній країні винуватець поніс би відповідальність.

На черговому засіданні суду, яке скоро відбудеться, батьки вкотре намагатимуться відправити мене на психіатричну експертизу. Водночас мені відомо про певну домовленість між експертами і моїми батьками.

Черговий позов про визнання Діани Самойлик недієздатною зараз розглядається Голосіївським судом Києва.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter




Загрузка...