Нецензурна лексика і дематюкація мови: про пральні-фігальні, товариша Юя і російський досвід

Складається враження, що спека вкупі з наближенням виборів дивно діє на декого з народних депутатів. У всякому разі, це перше, що спадає на думку, коли читаєш законопроект депутата Ольги Богомолець №10414 «Про протидію лихослів'ю (про дематюкацію мови)», внесений у парламент 2 липня. Але якщо вдуматися, то законопроект про боротьбу з нецензурною лексикою не такий уже й кумедний.

По-перше, він явно виконує роль такого собі відволікаючого маневру: поки соціально активна частина громадян вправляється у дотепності, згадуючи анекдоти про антиматерні патрулі у пральнях та інститутах культури, під шумок у країні протягують куди більш небезпечні новації.

По-друге, сам по собі закон про боротьбу з нецензурною лексикою погано пахне. За всієї своєї очевидної дурості він може стати додатковим важелем у механізмі контролю над інформаційним простором.

І нарешті, дуже насторожує те, що законопроект пані Богомолець... надто вже схожий на російський закон про заборону табуйованої лексики, ухвалений там п'ять років тому. Але давайте спочатку про смішне.

Нецензурна лексика — хуліганство у прямому ефірі

Отже, відкриваємо законопроект про боротьбу з нецензурною лексикою. Він пропонує внести зміни до деяких чинних законів України, і насамперед — до ст. 173 Кодексу про адміністративні правопорушення («Дрібне хуліганство»). До дрібного хуліганства кодекс відносить нецензурну лайку у громадських місцях, чіпляння до громадян та інші неінтелігентні дії, що порушують громадський порядок і спокій.

Пані Богомолець хоче внести до переліку хуліганських ті ж самі дії, вчинені під час трансляції телерадіопередач, засобами масової інформації, під час публічних виступів або (увага!) шляхом поширення аудіовізуальної інформації в мережі Інтернет. Це передбачувана друга частина ст. 173. Але пропонується ще й третя — те ж саме неподобство, вчинене публічними персонами.

Що цікаво, різниці в покаранні що за першою, що за другою-третьою частинами статті за хуліганку не передбачено. (До речі, нинішня судова практика свідчить про те, що сама по собі нецензурна лексика не завдає шкоди честі, гідності та діловій репутації того, хто став об'єктом для вправ у лихослів'ї, і злісного матерщинника, який матюкається з любові до мистецтва і від почуттів, що його переповнюють, можна залучити виключно до адміністративної відповідальності.)

Звідси запитання: навіщо тоді ці новації? Адже будь-якій розсудливій людині зрозуміло, що плюватися, матюкатися і лізти в бійку неприпустимо що на вулиці, що в телестудії, і не має значення, публічна ти персона чи не дуже.

Закон про нецензурну лексику: дупа є, а слова немає?

Що ж таке нецензурна лексика? Адже, знаєте, є люди, які навіть невинне слово «дупа» вважають матірним.

У законопроекті про боротьбу з нецензурною лексикою сказано, що це термін, який «вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про телебачення і радіомовлення». Однак у вказаному законі немає ані слова щодо дупи — матюк це чи ні? Виявляється, автор законопроекту вважає, що на це запитання має відповісти... Кабінет міністрів. Не більше й не менше. У шестимісячний строк після ухвалення закону парламентом (а наш майбутній парламент, судячи з усього, і не на таке буде здатний) і набуття ним законної сили уряд зобов'язаний затвердити перелік слів і висловів, що містять нецензурну лайку.

Пригоди товариша Юя

Є одна давня байка про китайського партійно-газетного функціонера, який ще за часів радянсько-китайської дружби приїжджав до Києва, і його возили по редакціях, показуючи, як у радянській Україні тривають справи з пропагандою і агітацією. Прізвище функціонера було цілком звичайним і навіть милозвучним для китайця, але абсолютно неможливим для слуху нашої людини. Складалося воно з трьох букв і починалася на «х». Тому китайському товаришу були видані документи, в яких його ім'я трошки підправили. «Доброго дня, товариш Юй!» — енергійно вітали гостя з Піднебесної київські функціонери і головні редактори. Той, усміхаючись, поправляв, називав своє справжнє прізвище. Чим наводив на київських колег жах.

До чого ця історія? До того, що у проекті закону про боротьбу з нецензурною лексикою є чарівний абзац: «Термін «лихослів’я (нецензурна лайка)» розповсюджується на випадки заміни однієї будь-якої літери у словах та виразах ненормативної лайки згідно з переліком, що затверджується Кабінетом міністрів України».

Бідний товариш Юй — йому однаково буде непереливки.

Але все заради культури! Адже у законопроекті про нецензурну лексику пані Богомолець передбачається, що штрафи, здерті з порушників ст. 173 Кодексу про адміністративні правопорушення, мають спрямовуватися… «на підтримку та розвиток Українського культурного фонду, що виконує спеціальні функції щодо сприяння національно-культурному розвитку України».

УКФ — організація державна, створена у 2017 році, і цілі її дуже розпливчасті. У цій тихій казенній культурній заплаві багато говорять про «інновації» і «діджиталізацію», тож «сприяння національно-культурному розвитку» дуже складно назвати конкретною метою.

Закон про нецензурну лексику — контроль над тими, хто багато базікає

А тепер про неприємне. У законопроекті про нецензурну лексику пропонується «ввести у дію систему моніторингу використання лихослів’я під час телерадіотрансляцій та публічних виступів, а також розповсюдження матеріалів, що містять лихослів’я (нецензурну лайку) в мережі Інтернет». (Втім, судова практика свідчить, що інтернет-сторінки вже прирівняли до ЗМІ, тож це уточнення можна вважати зайвим.)

Однак в умовах монополізації інформаційного ринку і, подивімося правді в очі, активного наступу на свободу слова соцмережі стають найбільш вільним джерелом інформації. Чим більше держава грузне в авторитаризмі, тим потрібніші їй додаткові важелі контролю над тими, хто багато базікає.

У РФ закон про заборону нецензурної лексики набув чинності ще 2014 року. Він також вносив зміни до деяких законодавчих актів, що стосуються мови. Дуже сильно обурювалися через новації діячі мистецтв: закон забороняв фільми, театральні постановки, книжки, а також інші кантати й ораторії, в яких були сакраментальні слівця. Деякі фільми, в тому числі відомий «Левіафан», довелося переозвучити. Однак всі сходилися в тому, що мета закону не в очищенні мови, а в додатковому контролі.

І чорт би з ними, з цими російськими законами, що нам до них? Але! Законопроект про нецензурну лексику нашого парламентаря Ольги Богомолець дуже сильно нагадує творіння її російських колег.

Наостанок — коротка цитата, пост художника, поета, генія і матерщинника Леся Подерв'янського: «Я категорично проти проекту закону «Про дематюкацію», який запропонувала Ольга Богомолець. Х.й вам, а не закон!»

І, так, автор поста букви точками не замінював.