Новини
Ракурс
Розподіл природного газу

Газорозподільний реванш: облгази через суд повернули абонплату за розподіл природного газу

19 червня Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову, якою визнав законною абонентну плату за розподіл природного газу і фактично зобов’язав державу відновити її після того, як вона була скасована внаслідок призабутих уже драматичних подій квітня 2017 року. Відповідачем у справі була, зрозуміло, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, а в ролі позивача виступив якийсь мешканець Закарпатської області.

Loading...

Втім, останній був явно підставною особою, оскільки всім зрозуміло, що справжнім рушієм процесу виступав пул газорозподільних підприємств (облгазів), які проходили по справі у скромному статусі «третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору».

Плата за розподіл природного газу: для Європи — звична практика, для України — непопулярний захід

Фіксована плата за користування газовою інфраструктурою в Західній Європі вважається цілком природною, і тамтешнім мешканцям важко уявити, що може бути якось інакше. Вітчизняні прихильники плати за розподіл природного газу зазвичай проводять паралель з орендою автомобіля: орендатор платить за користування машиною обумовлену суму незалежно від того, їздить вона кожного дня чи більшість часу стоїть у гаражі, причому за спалений бензин він платить окремо від оренди.

Проте в Україні люди ще не зовсім відвикли від радянської звички вважати, що держава зобов’язана постачати їм газ безкоштовно, або принаймні за символічну плату. Саме тому вимога платити щомісячну суму за послуги транспортування та розподілу природного газу трубопроводами, навіть у тому випадку, коли людина не спалила за місяць жодного кубометру, може викликати в народі неабияке роздратування.

Слід визнати, що такий непопулярний захід минеться безкарно лише тій владі, яка або ще не розгубила кредит довіри, або вже заробила чималий авторитет. Запровадження абонплати за газ як складової частини реформи ринку природного газу було передбачене ще Угодою про асоціацію України з Європейським Союзом, через яку й розгорівся такий сир-бор у листопаді 2013-го.

Потім цей курс було закріплено в ухваленому у квітні 2015-го законі «Про ринок природного газу», а крім того обіцяно в Меморандумі про економічну і фінансову політику, що містився в офіційному листі до Міжнародного валютного фонду від 1 вересня 2016 року, під яким стояли підписи президента України Петра Порошенка і прем’єр-міністра Володимира Гройсмана.

Реально запровадити абонплату за транспортування та розподіл природного газу влада наважилася лише в березні 2017 року, але те, що можливо було зробити на революційній хвилі піднесення, виявилося неможливим через роки після неї: кредит виявився вже розтраченим, авторитет заробити так і не вдалося. Та й про який авторитет можна казати, якщо ключовим у цій справі відомством — НКРЕКП — Порошенко поставив керувати 25-річного Дмитра Вовка, який до того працював у нього в «Рошені» хлопчиком на побігеньках.

Збитки облгазів компенсувалися махінаціями

Отже, про все по черзі. Станом на березень 2017-го діяли тарифи на розподіл природного газу, які були встановлені 43 постановами НКРЕКП, ухваленими 24 березня 2016 року, тобто по одній на кожний облгаз, який обслуговував ліцензовану зону діяльності. Вони вираховувалися у гривнях за кожну тисячу доставлених до квартири споживача кубометрів. Найменший із них був для ПАТ «Київгаз» (212 грн за 1000 куб. м), найбільший — для ПАТ «Миколаївгаз» (730 грн за 1000 куб. м). Вказані цифри були розраховані на підставі Методики розрахунку тарифів, затвердженої постановою НКРЕ від 4 вересня 2002 року №983. Потім плата за доставку певної кількості газу додавалася до плати за сам газ, множилася на 20% податку на додану вартість, і в результаті виходила ціна на газ для споживача.

Розподіл природного газу. Фото: 104.ua

25 лютого 2016 року загадана методика була скасована, але при цьому визнана такою, що діє до квітня 2017 року, а замість неї того ж дня постановою НКРЕКП №237 було ухвалено нову Методику визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу. Відповідно до її положень для кожного облгазу встановлювався тариф, але вже не за кожну тисячу кубометрів, а за один кубометр на годину.

Цей показник включався в доволі складну формулу, для вирахування якої треба множити його спочатку на максимальну пропускну спроможність газового обладнання квартири, потім на коефіцієнти тиску, після цього на кількість годин у році, а потім поділити на кількість місяців у році — одним словом, кожен зможе розібратися в цій лабуді сам, якщо справа торкнеться його власної кишені.

Зауважимо лише, що внаслідок застосування цієї новації щодо плати за розподіл природного газу виграти могли хіба що власники великих приватних будинків, які звикли палити багато газу, зате програли б мешканці стандартних квартир радянського зразка, які звикли економити кожний кубометр. А от хто однозначно від цього виграв би, так це облгази, які б почали отримувати за свої послуги кошти, адекватні витратам на виробництво цих послуг.

Власне, реформа й була націлена на те, щоби припинити неправильну (з європейської точки зору) практику, коли газорозподільні підприємства формально декларують лише збитки, які потім компенсують за рахунок маніпуляцій із пільговим соціальним газом, котрий вони списують на житлово-комунальний сектор, а насправді штовхають за ринковими цінами у промислово-комерційний сектор. Тож планувалося перекрити облгазам корупційний кисень, зате дати можливість чесно заробляти гроші.

Плата за розподіл природного газу: наслідки всенародного інтернет-обурення

Час «Ч» було призначено на день сміху 1 квітня 2017 року. За два дні до того, 28 березня, НКРЕКП ухвалила 44 постанови (№349‒392), якими для всіх 44 облгазів запроваджувалися нові тарифи на розподіл природного газу, вирахувані на базі нової методики, і одну постанову (№395), якою визнавалися такими, що втратили чинність, попередні тарифні постанови.

Далі сталося те, що сталося: всенародне обурення в інтернеті спонукало Порошенка й Гройсмана звернутися до регулятора з проханням дати задній хід, і голова Нацкомісії Вовк не посмів їм відмовити. Так, 10 квітня постановою НКРЕКП №494 було скасовано всі вищевказані її рішення, внаслідок чого, так би мовити, було відновлено статус-кво: нові тарифи на розподіл природного газу були викинуті на смітник історії, а старі вийняті з нього й знову взяті на озброєння.

Такий поворот, звісно, влаштував не всіх, а тому з інтервалом у два місяці до Окружного адміністративного суду Києва надійшло два позови щодо скасування постанови НКРЕКП №494. Автором першого з них був уже згаданий мешканець Закарпаття, який мотивував свої позовні вимоги тим, що рішення регулятора щодо плати за розподіл природного газу порушило його законні інтереси, оскільки за наявності фіксованої абонплати газ йому обходився б дешевше, аніж за відновленої системи, коли він має платити залежно від кількості доставлених кубометрів. Цей дивак, очевидно, належав до нечисленної частини заможних громадян, оскільки з матеріалів справи можна дізнатися, що протягом року його домогосподарство споживало від 7 до 8 тис. куб. м. Другий позов у жовтні 2017-го надійшов від ПАТ «Луганськгаз», яке також просило скасувати постанову Нацкомісії №494, але не в повному обсязі, а лише в тій частині, яка безпосередньо стосується саме «Луганськгазу».

Як це іноді буває, першим до фінішу дійшов той, хто стартував пізніше: постановою Верховного суду від 16 січня 2019 року позов «Луганськгазу» було задоволено. Є вагомі підстави вважати, що в суді касаційної інстанції буде залишено без змін і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 червня, яким було задоволено й другий позов. Саме тому дуже зручно з цих двох вердиктів сформувати таку собі збірну солянку основних моментів доказової бази.

Доказова база у справі про плату за розподіл природного газу

Висновки суду базувалися на відповідності чи невідповідності дій регулятора вимогам закону «Про ціни і ціноутворення». Якщо, наприклад, ціни на газ не підпадають під його дію, оскільки мають формуватися балансом попиту й пропозиції, то ціни на послуги транспортування й розподілу природного газу розподільними трубопроводами ще й як підпадають, оскільки облгази, що їх надають, є природними монополістами — кожен на своїй території. Такі ціни, згідно із законом, вважаються державно регульованими і встановлюються регулятором, роль якого в цьому випадку грає НКРЕКП, і мають бути економічно обґрунтованими.

Це означає, що в них мають бути закладені лише необхідні витрати на виробництво цих послуг, включно з виплатою заробітної плати працівникам. При цьому закон допускає, що ціни можуть бути економічно необґрунтованими, тобто не покривати всіх необхідних витрат, але в такому разі орган державної влади, який їх встановлює, має забезпечити виробнику таких послуг (в цьому випадку облгазу) компенсацію з державного бюджету.

Слід віддати належне, судді вирішили не заглиблюватися в хащі цифрових розрахунків, де сам чорт ногу зламає, а зосередили увагу на суто юридичних аспектах. Там якраз усе дуже просто. Коли Нацкомісія запроваджувала нові тарифи (з абонплатою) на розподіл природного газу, з-під пера її очільника Дмитра Вовка вийшов доволі об’ємний трактат, з якого витікало, що старі тарифи є економічно необґрунтованими, оскільки не забезпечують облгазам покриття необхідних витрат на виробництво послуг із транспортування газу, зате нові неодмінно будуть такими, як треба.

А тепер спробуйте самі оцінити події 10 квітня 2017 року з суто юридичного погляду: НКРЕКП скасовує нові економічно обґрунтовані тарифи на розподіл природного газу, відновлюючи старі, тобто фактично встановлює нові тарифи, які нею ж були визнані економічно необґрунтованими. Й при цьому не запроваджує жодного передбаченого законом механізму компенсації. Додамо, що відновлені тарифи базувалися на згаданій вище методиці п’ятнадцятирічної давності, котра, як уже зазначалося, була скасована в лютому 2016 року й припинила свою дію 1 квітня 2017 року — це ще один гвіздок у труну доказової бази відповідача.

В порядку ліричного відступу можна процитувати суддів Верховного суду, які зазначили, що з розумінням ставляться до причин ухвалення постанови про скасування абонплати за розподіл природного газу, зміст якої полягає в недопущенні підвищення загального рахунку для побутових споживачів газу. Проте ця мета, на їхню думку, не може досягатися шляхом порушення визначених законом прав суб'єктів господарювання, які надають послуги з доставки блакитного палива.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter