Облгази збільшують тарифи на газ через суд

Цьогорічна весна виявилася надзвичайно невдалою для Національної комісії, що здійснює регулювання ринку у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), яка на судово-газовому фронті зазнавала поразку за поразкою щодо встановлення тарифів на газ.

Зовсім нещодавно «Ракурс» розповідав, як Публічне акціонерне товариство «Львівгаз» виграло в регулятора справу про морозні коефіцієнти, що застосовуються при встановленні тарифів на газ, а вже станом на 1 червня, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, аналогічні вердикти були ухвалені Окружним адміністративним судом Києва за позовами ще трьох газорозподільних підприємств: «Волиньгаз», «Закарпатгаз» і «Миколаївгаз».

Окрім цього в пасиві Нацкомісії ще дві програні справи, де предметом спору вже були не морозні коефіцієнти, а розміри виробничо-технологічних втрат: переможцями стали «Дніпропетровськгаз» і «Харківгаз», які відповідно до постанов Шостого апеляційного адміністративного суду отримали право на компенсацію у сумі, відповідно, 1038 млн грн і 589 млн грн. Але в цих випадках рішення суду вже важко буде назвати бездоганними з юридичної точки зору.

Тарифи на газ: монополісти бувають різні

Нині, на жаль, навіть розумні люди часто плутають облгази з газзбутами, тож не зайве буде ще раз пояснити, чим вони відрізняються один від одного в питанні встановлення тарифів на газ.

Газзбути — це 43 газопостачальні підприємства, які займаються купівлею-продажем газу і мають у своєму розпорядженні, образно кажучи, лише столи й стільці. Їх називають монополістами, але такими вони стали з волі Кабінету міністрів, який надав їм ексклюзивне право придбавати в НАК «Нафтогаз України» блакитне паливо за пільговими цінами, але водночас поклав на них обов’язок так само за пільговими тарифами продавати його визначеній урядом для кожного з газзбутів території ліцензійної діяльності. За свої труди з розсилки платіжних повідомлень, прийому коштів і судово-претензійної роботи Кабмін своєю постановою призначив їм винагороду у вигляді 2,5% торговельної надбавки.

На відміну від них 43 облгази займаються транспортуванням газу розподільними трубопроводами, і в цьому виді діяльності кожен з них також є монополістом на своїй зоні обслуговування. Причому монополістом природним, бо якщо для купівлі-продажу газу можна швидко знайти будь-яку фірму, в якої є столи й стільці, то для розподілу газу потрібно мати мережу розподільних трубопроводів. Їхня загальна довжина в межах України становить 400 тис. км, тож будувати альтернативну мережу ніхто не буде — ні в масштабах усієї країни, ні в масштабах однієї окремо взятої області.

Лишається додати, що зовсім нещодавно і газзбути, і облгази становили собою єдине ціле, але ще в епоху Януковича на рівні закону було вирішено, що газопостачанням і газорозподілом мають займатися різні юридичні особи. Формально це розділення було проведено лише у 2015 році, але фактично облгази і газзбути, що обслуговують одну й ту ж саму ліцензовану територію, мають одного й того ж самого власника.

Оскільки облгази є природними монополістами, то ціни на їхні послуги встановлюються державою за принципом економічної обґрунтованості. Займаються цим фахівці Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, які мають скрупульозно рахувати, скільки чого й на яку суму треба придбати, щоб газорозподільна система працювала без збоїв, а потім отриману суму ділять порівну на кожний доставлений споживачеві кубічний метр газу, отримуючи в результаті розмір тарифу на газ.

Нині діють тарифи на газ, встановлені постановами НКРЕКП від 24 березня 2016 року (зі змінами від 15 грудня 2016 року) — це 43 постанови, тобто для кожного облгазу своя. Найменший (212 грн за 1000 куб. м) встановлено для ПАТ «Київгаз», найбільший (730 грн) — для ПАТ «Миколаївгаз». Що ж стосується наших позивачів, то для «Дніпропетровськгазу», який обслуговує Дніпропетровську область (без Дніпра й Кривого Рогу), це 581 грн, а для «Харківгазу», у віданні якого Харківська область (без Харкова), — 721 грн.

Виробничо-технологічні втрати: джерело тіньових прибутків чи чорна діра збитків?

Однією з найзначніших складових у тарифах на розподіл газу є виробничо-технологічні втрати (ВТВ). Річ у тім, що якими б герметичними не були труби, перемички й заслінки, газ є газ, а тому він все одно десь та знайде яку-небудь малюсіньку щілиночку, щоби просочитися в атмосферу. Немає нічого дивного в тому, що облгази мають інтерес у тому, щоб завищити ці втрати, а потім за рахунок тіньового продажу зекономленого палива отримати непоганий дохід. У свою чергу регулятор зацікавлений хоч трішечки, але занизити норми ВТВ, щоби в облгазу був стимул модернізувати обладнання для мінімізації витоку газу.

Для того щоб найти золоту середину між амбіціями цих двох сторін, норми втрат для кожного з облгазів встановлюють вузькоспеціалізовані профільні фахівці Міністерства енергетики й вугільної промисловості України як центрального органа виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної політики в нафтогазовому комплексі. У них для цього є свої методики, затверджені відомчими наказами, але облгази нерідко не погоджуються з висновками Міненерговугільпрому, а іноді успішно їх оскаржують, про що, наприклад свідчить постанова Окружного адміністративного суду від 25 вересня 2015 року у справі №826/15132/15.

Якщо ж рахувати загалом по країні, то загальний річний об’єм ВТВ природного газу становить близько 1 млрд куб. м, тобто кожний 30-й кубометр йде в небо. Зокрема, «Дніпропетровськгаз», який розподіляє 1,7 млрд куб. м на рік, має норму ВТВ 71 млн куб. м, а «Харківгаз» із його щорічним об’ємом розподілу 0,78 млрд куб. м — 53 млн.

Але якщо Міністерство енергетики встановлює граничні обсяги втрат у кубометрах, то Нацкомісія — у гривнях, й саме тут визрів неабиякий конфлікт між регулятором і його ліцензіатами. Причиною послужило те, що ця норма рахувалася кілька років тому виходячи з тодішньої ціни газу, який облгази придбавали за ринковими цінами. Але з часом вона змінилася, причому не в бік зниження: це в 2019 році ми маємо нагоду спостерігати рідкий феномен зниження тарифів на газ, а до того вони лише росли.

Сумнівні судові рішення щодо тарифів на газ мають мінімальні шанси бути виконаними

Нормативними актами самої ж Нацкомісії передбачений алгоритм, як діяти в тих випадках, коли вартість тієї чи іншої складової тарифу на газ збільшується більш як на 5%. Один із цих актів, затверджений постановою НКРЕ від 3 квітня 2013 року №369, має назву «Процедура встановлення та перегляду тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання природного газу, закачування, зберігання та відбору природного газу».

Діючи відповідно до її вимог, «Дніпропетровськгаз» і «Харківгаз» ще у 2017 році неодноразово зверталися до НКРЕКП з проханням переглянути тариф на розподіл, включивши до нього різницю між вартістю газу, яка була колись закладена регулятором, і його реальною ринковою ціною. Відповідно до згаданої процедури Нацкомісія мала або задовольнити їх, ухваливши відповідну постанову, або надати обґрунтовану відмову в їх задоволенні, але теж у формі постанови, яку б заявник міг надалі оскаржити в суді.

Проте чиновники НКРЕКП не зробили ні того, ні другого, надіславши натомість у відповідь малозмістовні відписки, після чого ці облгази звернулися до Окружного адміністративного суду Києва з аналогічними по суті позовними вимогами. В першому їх пункті вони просили визнати протиправною бездіяльність НКРЕКП, яка полягала в ненаданні конкретних відповідей на їхні заяви, а у другому просили зобов’язати регулятора встановити економічно обґрунтований тариф на розподіл, включивши до нього 1038 млн грн для першого і 589 млн грн для другого.

Відповідні рішення були ухвалені, відповідно, 18 листопада 2018 року й 4 лютого 2019-го. Судді першої інстанції задовольнили позови частково: визнали бездіяльність протиправною і зобов’язали встановити для позивачів економічно обґрунтовані тарифи на газ, а от від нав’язування конкретних цифр утрималися, вважаючи встановлення тих чи інших сум дискреційними повноваженнями НКРЕКП.

Невдоволені таким вердиктом, облгази подали апеляційні скарги, і те, що сталося потім, слід вважати найбільш сумнівним моментом цієї історії. Звичайно, газорозподільні підприємства мають право вимагати через суд компенсації збитків, спричинених бездіяльністю регулятора, й навіть мають право визначати їх суму. Але ж вони можуть як навмисне завищувати їхні розміри, так і добросовісно помилятися.

Справа суду — або своїми силами перевірити правильність розрахунків, або ж залучити фахівців шляхом призначення судово-економічної експертизи. В цьому випадку судді Шостого ААС не стали обтяжувати себе зайвою роботою і вирішили повірити позивачам на слово. Спромоглися хіба що в мотивувальній частині видавити з себе фразу: «Доказів щодо економічної необґрунтованості заявлених позивачем витрат відповідачем не надано».

Таким чином, обидва рішення ОАС Києва були змінені й постановами суду апеляційної інстанції від 18 квітня, й 15 травня повністю задоволено позови «Дніпропетровськгазу» й «Харківгазу».

Отже, тепер НКРЕКП на виконання цих судових рішень зобов’язана буде ухвалити постанови, які обернуться підвищенням тарифів на розподіл газу, а значить, у кінцевому підсумку, й підвищенням тарифів на газ, причому для всіх категорій споживачів, у тому числі й для населення. Якщо, звичайно, ці справи не будуть переграні у Верховному суді, який уже постановив ухвали про відкриття проваджень за касаційними скаргами НКРЕКП.