Ціна на газ в Україні для населення: перемога Юлії Тимошенко — моральне задоволення для позивача без жодної матеріальної користі для інших

8 липня 2019 року Шостий апеляційний адміністративний суд залишив без змін рішення Окружного адміністративного суду Києва від 4 березня 2019 року, яким на вимогу Юлії Тимошенко та її соратників було визнано нечинною постанову Кабміну, що встановлювала ціни на газ в Україні для населення (для житлово-комунального сектора) на період з травня 2016 року по березень 2017-го. Представники позивачів запевняють легковірних людей, що тепер стало можливим зробити перерахунок й отримати компенсацію надмірно сплачених коштів. Наприклад, у виді оплати за майбутні місяці споживання. Але той, хто спробує це зробити, спіймає прикрого облизня.

Річ не лише в тім, що немає відповіді на запитання, яку ж суму належало платити протягом зазначеного спірного періоду. Головна причина в тому, що відповіді на нього й не може бути. Твердження, що ціни на газ в Україні для населення мають бути економічно обґрунтованими, як того вимагає закон «Про ціни і ціноутворення», виглядає досить привабливо, але воно є неправильним, оскільки дія вказаного закону не поширюється на операції з постачання газу. А між тим висновки суддів обох інстанцій якраз і базувалися на факті недотримання урядом передбачених цим законом процедур. Й дуже прикро, що працівники Департаменту Мін’юсту, які представляли Кабмін у судовому процесі, не спромоглися переконати суддів у цій елементарній істині, й це свідчить про те, що Павло Петренко довів до ручки ввірене йому відомство.

Зрозуміло, що за умови такого низького рівня грамотності навіть серед профільних фахівців дуже нелегко буде роз’яснити простим нормальним людям різницю між режимом державного регулювання цін на газ в Україні для населення і режимом покладання спеціальних обов’язків на суб’єктів ринку, але ми все ж таки спробуємо. Хоча для того, щоб це зробити, почати прийдеться здалеку. Навіть дуже здалеку.

Ціна на газ в Україні для населення: в які способи держави регулюють ціни

З давніх-давен однією з найважливіших функцій держави була організація постачання населенню певних продуктів за доступною ціною, тобто нижчою за ринкову, проте їх асортимент завжди був предметом дискусій. Ідеологи капіталізму вважають, що втручання держави має бути обмежене вузьким колом послуг, до надання яких залучені школи й лікарні, мости й дороги, армія, поліція, суд. Натомість прихильники соціалістичної орієнтації переконують, що воно має охоплювати й деякі товари першої необхідності та широкого споживання, в тому числі й природний газ.

Виконувати цю функцію можна щонайменше у три способи. Перший — створити державні підприємства, продукцію яких реалізовувати на потрібних державі умовах. Другий — закуповувати товари й послуги у приватних виробників за високою ринковою ціною, а реалізовувати населенню за низькою ринковою. Третій — примусити приватних виробників продавати їхній продукт за встановленими державою цінами. Кожна держава обирає свій шлях, а іноді комбінує всі три — виходячи зі своїх історичних традицій, конкретних економічних умов і адміністративних можливостей.

Для влади в питанні ціни на газ в Україні для населення найзручнішим виявився саме третій шлях, оскільки всі надра, де можна його видобути, й усі магістральні трубопроводи, якими його можна імпортувати, а також переважна більшість розподільних трубопроводів, якими його можна доставити до кожної квартири, перебувають у власності держави й лише передані в користування приватним чи державним компаніям. До жовтня 2015 року цей процес відбувався в режимі державних регульованих цін відповідно до вимог закону «Про ціни і ціноутворення». Назвемо кілька найважливіших його моментів.

Дія закону поширюється на товари, що мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються монополістами, які домінують на ринку. Саме таким товаром вважався газ. Інший момент полягав у тому, що ціни мали бути економічно обґрунтованими, тобто містити в собі лише вартість необхідних витрат виробників на виготовлення й доставку того чи іншого продукту (включно із заробітною платою), але без надмірних надбавок. Ну й, нарешті, режим державного регулювання цін передбачав безперервність цього процесу.

Пояснимо на конкретному прикладі. Раніше визначенням цін на газ в Україні для населення займався спеціальний уповноважений орган в особі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, яка свої рішення оформлює у вигляді постанов. Коли у зв’язку зі зміною економічних умов наставав час встановлювати нову ціну, НКРЕКП видавала нову постанову, одним із пунктів якої обов’язково зазначалося, що попередня постанова втрачає свою чинність. Ця обставина має дуже велике значення: якби раптом Окружний адміністративний суд Києва скасував нову постанову регулятора з усіма її пунктами, то після набрання судовим рішенням законної сили автоматично реанімувалася б дія попередньої постанови і законними вважалися би старі тарифи.

Іноді буває так, що, встановлюючи нові ціни, Нацкомісія не зачіпає основний текст постанови, а лише коригує в ній окремі цифри. Однак це не міняє суті справи: зміни все одно мають бути оформлені постановою, в разі судового скасування якої так само автоматично повертається до життя попередня редакція з її старими цінами. Якби, скажімо, Юлія Тимошенко подала позов до НКРЕКП на якусь її постанову, видану до жовтня 2015 року, і виграла процес, то наслідки цієї перемоги були б реалізовані саме за описаним вище сценарієм. В цьому ж випадку оскаржувана постанова була ухвалена 27 квітня 2016 року, і видавцем її був Кабмін, а не Нацкомісія. В народі у подібних випадках кажуть «така ж свита, та не так пошита».

Газовий закон змінив режим утворення цін на газ в Україні для населення

Отже, в так часто згадуваному нами жовтні 2015 року набув чинності закон «Про ринок природного газу», з положень якого витікало, що газ більше не є соціально значущим продуктом, ціни на газ в Україні для населення вже не потребують державного регулювання і НКРЕКП більше не буде їх встановлювати. Можна, звичайно, кивати на те, що такий крок був продиктований тиском Міжнародного валютного фонду, але певна логіка в цьому була. Газ, безперечно, є дуже зручним у побуті продуктом, але готувати їжу, підігрівати воду і опалювати житло можна й за допомогою інших енергоносіїв.

Інший важливий момент — Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» більше не вважається монополістом, принаймні в питаннях постачання газу, оскільки окрім неї на ринку працюють чимало інших, в тому числі приватних компаній, які займаються видобутком газу чи його імпортом. Зате у сфері транспортування газу магістральними трубопроводами «Нафтогаз» дійсно є монополістом. Вірніше, монополістом є його стовідсотково дочірнє утворення в особі АТ «Укртрансгаз», але ціни на цей вид послуг залишилися регульованими державою, і їх, як і раніше, встановлює НКРЕКП.

Разом з тим відпустити ціни на газ в Україні для населення у зовсім вільне плавання народні депутати побоялися, а тому у ст. 12 згаданого закону були записані такі слова: «Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим законом». Зверніть увагу на три останні слова: «передбачених цим законом», тобто положення будь-якого іншого, зокрема закону «Про ціни і ціноутворення», на операції з постачання газу не поширюються.

Що ж стосується закону «Про ринок природного газу», то він надавав уряду право встановлювати режим покладення спеціальних обов’язків (ПСО) на суб’єктів цього ринку, зокрема, на «Нафтогаз» і його ще одне стовідсотково дочірнє утворення — АТ «Укргазвидобування». Ці обов’язки полягали в тому, щоб останні продавали газ для потреб житлово-комунального сектору за ціною, яку вкаже уряд. Причому ціна на газ в Україні для населення не обов’язково мала бути економічно обґрунтованою: в тексті «газового» закону ви навіть не знайдете такого словосполучення. Там є лише норма про те, що за виконання спеціальних обов’язків суб’єкти ринку природного газу мають право отримати компенсацію, сума якої дорівнює різниці між економічно обґрунтованими витратами на видобуток чи імпорт газу й тими доходами, які вони все ж таки отримали за реалізацію свого продукту навіть за фіксованими урядом цінами.

Принцип тимчасовості режиму ПСО і його наслідки

А тепер про найголовніше. Якщо режим державного регулювання цін на газ в Україні для населення передбачав безперервність, то для режиму ПСО, навпаки, законом була прописана тимчасовість. Пояснимо знову на коректному прикладі.

1 жовтня 2015 року уряд ухвалив першу постанову про ПСО (№758), з якої витікало, що на період до 1 травня 2016 року ціни на газ в Україні для населення становитимуть 3,6 грн за кубометр у холодну половину року і 7,2 грн — в теплу. Незадовго до вказаної дати, а саме 27 квітня 2016 року, було ухвалено іншу постанову КМУ №315, відповідно до якої на період до 1 квітня 2017 року гранична роздрібна ціна становила 6,879 грн за кубометр. Минув без малого рік, і 22 березня 2017 року уряд ухвалив чергову постанову №187, яка встановлювала вже іншу ціну, проте, як і в усіх попередніх актах, одним з її пунктів було названо строк завершення її дії — це було, зокрема, 1 квітня 2018 року.

Тепер ви самі можете здогадатися, що визнання в судовому порядку нечинною постанови №315 зовсім не означає, що протягом визначеного нею періоду (з травня 2016-го по березень 2017-го) законною має вважатися та ціна на газ в Україні для населення, яка діяла до цього. Дія попередньої постанови припинилася, й жоден суд не вправі змусити Кабмін заднім числом внести до неї зміни й встановити новий крайній термін її дії, оскільки це було б неприпустимим втручанням у дискреційні повноваження уряду. Визнати незаконною котрусь із його постанов — будь ласка, твоє право, а от зобов’язати ухвалити якусь іншу — це вже зась. «Швець знай своє шевство, а у кравецтво не мішайся!», — писав Григорій Квітка-Основ`яненко у своїй побрехеньці «Салдацький патрет».

Ось приблизно такого змісту відповідь й отримає будь-хто, кому заманеться вимагати перерахунку тарифів, посилаючись на рішення суду. Аналогічним буде результат спроби вимагати вважати чинними протягом спірного періоду економічно обґрунтовані ціни на газ в Україні для населення: будь-який компетентний орган, до якого звернеться наївний заявник, окрім Верховної Ради, звичайно, відповість, що це не входить до його компетенції.

Судді — священні корови, всі шишки в питанні цін на газ в Україні для населення летять на Мін’юст

На завершення лишається хіба що поставити запитання: як могли так помилитися дві колегії суддів у складі шести висококваліфікованих юристів? Та дуже просто! Відповідно до Конституції України, однією з основних засад судочинства є змагальність сторін, а це означає, що завдання суду — не встановлення істини, а оцінка доказів. Чи була законною спірна постанова уряду, чи не була — для суду то справа десята. А більш переконливі, хоча й не зовсім вірні докази були надані стороною позивача.

Слід зазначити, що її аргументи виявилися доволі привабливими ще й з емоційного погляду: в них, наприклад, знайшлося місце навіть для проблеми встановлення відкритих літніх майданчиків, призначених для здійснення підприємницької діяльності. Здавалося б, де ціни на газ в Україні для населення, а де літні майданчики? Але написано настільки доладно, що в читача зовсім не складається враження, ніби заявник плутає божий дар з яєчнею.

Втім, нічого дивного тут немає, бо для Юлії Тимошенко ця перемога додала чималу кількість голосів на обох цьогорічних виборах, натомість Володимиру Гройсману й Павлу Петренку від зазнаної поразки ні холодно ні жарко.