Новини
Ракурс
Кандидати у народні депутати

Артіль «Кандидат у народні депутати»: передвиборчі фокуси

Передвиборчі перегони для представників деяких професій — щось на кшталт періоду збору врожаю для фермера чи курортного сезону для мешканця приморського селища: кожен поспішає заробити відповідно до своїх сил і здібностей. Генерали виборів — висококваліфіковані політтехнологи, розкручені політологи, стратеги передвиборчих кампаній — ті більше. Молодший командний склад і скромні солдати-агітатори — менше. А ось для кандидата у народні депутати виборчі перегони — це нібито суцільні витрати і фінансові ризики.

Зрозуміло, йдеться про реальних, а не технічних кандидатів. Всі чудово розуміють, що технічні кандидати у народні депутати (особливо двійники, крикуни та клоуни, що відтягують голоси) беруть участь у цьому фарсі не за просто так. Але по суті вони такі ж самі роботяги передвиборчих перегонів, тільки орють нелегалами на брудній роботі.

Кандидат у народні депутати: прибуткова справа

Однак виявляється, є ще й схема, за допомогою якої абсолютно ліві кандидати у народні депутати пробують заробити на виборах, не вдаривши палець об палець. Як? Вельми витончено.

Дільнична виборча комісія зазвичай складається з 10‒18 осіб, в залежності від кількості виборців на дільниці, але в середньому там працює від 12 до 16 осіб. Партії, депутатські фракції яких зареєстровані в Апараті Верховної Ради, зобов'язані включити в ДВК по одному своєму представнику. Партії, які балотуються в парламент, і депутати-мажоритарники теж можуть запропонувати по одному своєму члену в комісії, але оскільки кількість місць обмежена, все вирішує жереб. Керівні посади в комісіях (голова, секретар, заступник секретаря) розподіляються. Вимоги до них мінімальні, у «верхівці» не повинні опинитися члени однієї політичної партії.

Здавалося б, за такої кількості політичних партій та кандидатів-мажоритарників за місця в комісіях мали б битися. Але багато кандидатів у народні депутати не подають своїх людей до складу комісій.

І тут на одному з виборчих округів відбувається скандал, або, скоріше, анекдотичний випадок.

Мертві душі кандидатів у народні депутати

Жеребкування відбулося, вибори на носі, комісії повинні щосили працювати, але раптом виявилося, що неможливо знайти відразу кількох голів і секретарів. Документи є — людей немає. А працювати треба. Кинулися шукати — з'ясувалося, що дехто живе в інших областях України! Ба більше — не чув про існування невеличкого містечка, де сталося це передвиборче непорозуміння, і вже тим паче гадки не має про те, що очолює в містечку дільничну виборчу комісію. Почали з'ясовувати, хто представив кандидатури цих людей. Виявилося, троє кандидатів-мажоритарників.

Далі ще цікавіше. Взялися розшукувати кандидатів у народні депутати — вони начебто справжні. Але... теж опинилися свого роду фантомами, не проявляючи в період виборчої кампанії жодної активності. Ані листівочки тобі, ані замітки в газеті, жодного агітатора. Тобто люди подали документи, сплатили внесок (41 тис. 730 грн) — і все? Сорок тисяч з хвостиком — сума не астрономічна, але все ж не маленька. І головне, який сенс викидати її на вітер?

І нарешті найцікавіше — у всіх трьох кандидатів-невидимок була одна довірена особа.

Кандидати у народні депутати. Дільнична виборча комісія

Передвиборча агітація (звичайно, якщо вона ведеться) — робота та ще: треба розібратися з безліччю юридичних формальностей, скласти графік зустрічей кандидата з виборцями, організувати виступи у ЗМІ, затвердити тексти агітаційних матеріалів і зробити ще тисячу справ. А головне — вся ця робота має бути чітко скоординованою, тому кандидату у народні депутати потрібна зазвичай ціла команда помічників. Довірена особа кандидата має досить широкі повноваження, серед яких — подавати від імені кандидата (!) подання на «своїх» членів окружних виборчих комісій.

Ну а обов'язки довіреної особи трьох кандидатів-невидимок складалися тільки в тому, щоби подати своїх людей до складу дільничних виборчих комісій.

Вираховуємо гешефт кандидатів у народні депутати

Але цих людей де-факто не існує? У чому ж сенс? Або, вірніше, так: на чому тут можна заробити?

Зараз важко сказати, чи то довірена особа сама знайшла «кандидатів у депутати», чи то це було артільне підприємство, що складалося з трьох кандидатів і однієї довіреної особи, і хто вніс статутний капітал (а це вже, на хвилиночку, більш як 125 тис. грн, три кандидатські застави). Але вкладені гроші мали принести прибуток. Яким чином? Пояснення одне — продати місця в комісіях комусь із реальних заможних кандидатів у народні депутати.

Спробуймо порахувати. Припустімо, артіль «Кандидат» отримав на окрузі 10 керівних місць у дільничних комісіях. Отже, на одне місце в комісії припадає 12,5 тис. грн. Та плюс біганина і згаяний час. Ймовірно, найдешевше обійшлися самі фантомні члени комісій. Судячи з того, що вони в більшості своїй ні сном ні духом не знали про свою участь у виборчій кампанії, хтось просто злив їхні паспортні дані. Якщо врахувати неймовірну кількість установ і контор, де з громадян вимагають копію паспорта та ідентифікаційного коду, подібна база даних може коштувати сущі копійки.

Гаразд, не будьмо дріб'язковими, припустімо, одне керівне місце у виборчій комісії обійшлося у 20 тис. грн. А за неофіційними даними, середня вартість депутатського мандата — близько півмільйона доларів. Ця сума включає в себе все, в тому числі і передвиборчу агітацію. Якщо кандидат у народні депутати в змозі дозволити собі викласти такі гроші, то, може, він заодно і прикупить гуртом списочок вакансій голів і секретарів дільничних виборчих комісій?

Але найцікавіше в тому, що подібна покупка є абсолютно марною.

Застаріла схема

Все-таки виборчі механізми удосконалюються. Якщо ще у 2010 році регіонали формували кишенькові виборчі комісії, вводячи в їх склад членів фейкових партій, то сьогодні членами комісій можуть бути тільки представники тих партій, які реально беруть участь у виборах. Різношерстий склад комісій і жорстка конкуренція між представленими в ній силами практично унеможливлюють змову між ними. Навіть якщо у багатого мажоритарника — кандидата у народні депутати — в комісії «свій» голова або секретар, решта членів просто не допустять фальсифікацій.

Ну хіба що справа відбувається зовсім вже у глухому окрузі, де балотується кандидат-монополіст, тоді, напевно... Тим більше навряд чи подібна схема спрацює на місцевих виборах, де всі всіх знають і бійка буде неабиякою.

І вишенька на торті: скандал з фантомними членами комісій і кандидатами-примарами розкрився. З цього приводу навіть була заява в поліцію. Але справа, скоріш за все, закінчиться пшиком. Тому що де-факто артільники не порушили закон. Зареєструвалися кандидатами у народні депутати честь по честі, сплатили заставу. Якщо вони і збиралися торгувати місцями в комісіях, то за руку їх ніхто не ловив. А значить, і справи ніякої немає.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter




Загрузка...