Новини
Ракурс
Шахта Краснолиманська. Фото: ДП «Краснолиманська вугільна компанія»

НАБУ наводить порядок на шахті «Краснолиманська»

30 липня 2019 року Верховний суд ухвалив доволі знакове рішення: залишив без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року, якою було задоволено позов Національного антикорупційного бюро України і визнано недійсним невигідний для держави договір про продаж вугілля, укладений між шахтою «Краснолиманська» (Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська») та однією посередницькою структурою під назвою ТОВ «Дантрейд ЛТД». Його знаковість полягає в тому, що у проміжку між цими двома вердиктами судів апеляційної та касаційної інстанцій Конституційний суд України своїм рішенням від 5 червня позбавив НАБУ права займатися судово-позовною діяльністю. Попри це судді вирішили, що вже ініційовані цим відомством господарські справи належить довести до кінця.

Loading...

Розташована в місті Покровську Донецької області шахта «Краснолиманська» споконвіку відвантажувала видобуте нею вугілля на дислоковану у 100 км від неї Вуглегірську теплоелектростанцію. Та попри те, що обоє ці підприємства завжди належали й досі належать державі, перебуваючи у віданні Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, між ними з початку 1990-х років паслися й продовжують пастися всілякі посередники. Неважко здогадатися, що їх наявність — не лише наслідок змови між директорами шахти та електростанції: такі схеми стали можливими з дозволу верхівки парламентсько-політичних сил, які на паях поділили як це міністерство, так і весь уряд.

Предметом же цього спору став договір, укладений 12 листопада 2015 року між шахтою «Краснолиманська» і ТОВ «Дантрейд ЛТД», відповідно до умов якого шахта продавала цьому ТОВ вугілля за ціною 910 грн за тонну. Місцем відвантаження була названа залізнична станція Вуглегірської ТЕС. Причому того самого дня між цим самим товариством і офіційно контрольованим державою Публічним акціонерним товариством «Центренерго», до складу якого входить Вуглегірська ТЕС, було укладено договір про постачання такої ж самої якості вугілля, але вже за ціною 1300 грн за тонну.

За вказаним фактом НАБУ ще 5 липня 2016 року було відкрите кримінальне провадження за двома статтями ККУ: 364 (зловживання службовим становищем) і 209 (відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом), в ході якого було встановлено, що внаслідок виконання цього договору (до того моменту, коли таке от співробітництво не було припинене працівниками компетентних органів) посередник на рівному місці заробив 304 млн грн, які за інших обставин могло б заробити державне підприємство.

Взагалі-то подібні оборудки не завжди вважаються злочином — іноді вони розцінюються як неналежне управління керівником ввіреним йому підприємством і можуть бути хіба що приводом для ухвалення відповідних кадрових рішень з боку засновника. Але в цьому разі для обґрунтування необхідності кримінального переслідування був залізний аргумент: 11 березня 2014 року Міністерство енергетики та вугільної промисловості України видало наказ №237 «Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції», з якого витікало, що керівникам вугледобувних підприємств (як-от шахта «Краснолиманська») ставиться в обов’язок забезпечити продаж вугілля за ринковими цінами безпосередньо генеруючим компаніям теплових електростанцій і забороняється продаж вугілля посередникам.

Вирок у цій справі не ухвалено й досі, а позовну заяву НАБУ до Господарського суду Києва про визнання вказаного договору недійсним було подано майже через два роки після відкриття кримінального провадження — у травні 2018 року. Як це не дивно, але суд своїм рішенням від 2 жовтня того ж року в задоволенні позову відмовив. Такий крок суддя Сергій Морозов обґрунтував тим, що наказ Міненерговугілля №237 не є ні нормативно-правовим, ні регуляторним актом і тим більше не є актом цивільного законодавства, тож порушення його вимог може тягти хіба що персональну дисциплінарну відповідальність керівників підприємства, але ніяк не визнання договору недійсним у світлі вимог ст. 203 і 215 Цивільного кодексу України.

НАБУ оскаржило вердикт судді Морозова в Північному апеляційному господарському суді. Там наголосили, що насправді вказаний наказ міністерства був обов’язковим для виконання. Що ж стосується нібито мовчазної згоди керівництва Міненерговугілля, так це привід для його притягнення до кримінальної відповідальності за службову недбалість, але ніяк не причина не визнати недійсним шкідливий для інтересів держави і суспільства правочин. Виходячи з цього, судді Північного апеляційного госпсуду скасували рішення Господарського суду Києва і задовольнили позов НАБУ.

В ході касаційного перегляду представники «Дантрейду» вказували на відсутність у позивача процесуальної дієздатності з огляду на згадане вище рішення КСУ, але Верховний суд визнав ці доводи необґрунтованими: той пункт закону, який надавав НАБУ право займатися судово-позовною роботою, втратив чинність лише з 5 червня 2019 року, а до того мав юридичну силу, при цьому позов у цій справі подано до вказаної дати.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter