Запобігання корупції в політиці: партіям-лузерам — шиш з маслом

Феєричний законотворчий вибух, що накрив Україну в останні дні серпня, багатьох шокував: дійсно, не знаєш, за що хапатися, все так вабливе! І найцікавіше, що сьогодні, коли багато аналітиків заявляють про крах парламентаризму через те, що до Ради прийшла слухняна монобільшість, усі ці чарівні закони можуть бути легко і швидко ухвалені. Адже, як показав перший же сесійний день, ця більшість реагує на слова спікера «голосуємо, схвалюємо» рефлекторним натисканням на зелену кнопочку і легко голосує за закони, які навіть не встигли викласти на офіційний парламентський сайт. Ймовірно, це чекає і на новий законопроект про запобігання корупції.

Один з хітів, що з'явилися на сайті ВР 29 серпня, — законопроект №1029 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення ефективності інституційного механізму запобігання корупції». Суб'єкт законодавчої ініціативи — президент Зеленський.

«Необхідність розробки законопроекту викликана перш за все неефективною роботою Національного агентства з питань запобігання корупції», — пише в пояснювальній записці до документа керівник Офісу президента Андрій Богдан і докладно розповідає, як погано відбувалися справи в питанні боротьби з корупцією.

Ну що ж, якщо погано, треба виправляти становище. Ми зупинимося на двох моментах нового законопроекту про запобігання корупції.

Запобігання корупції: одноосібний господар затверджується Кабміном

У законопроекті про запобігання корупції пропонується змінити форму управління Національним агентством з колегіальної на одноосібну. Новий керівник антикорупційного органу призначатиметься на посаду Кабміном. Хто і як може бути призначений головним антикорупціонером?

Громадянин України старший 35 років з вищою освітою (не уточнюється, якою, головне — отриманою на території України або колишнього СРСР). Компетентний і порядний, без судимостей, дієздатний. Той, хто володіє українською мовою, само собою. Ще одна вимога — за два роки до обрання претендент на посаду не мав входити до складу керівних органів політичної партії або перебувати з нею у трудових чи будь-яких інших стосунках.

Добирати чесних, компетентних та незаполітизованих має спеціальна комісія, що складається з шістьох осіб. Троє — з міжнародних організацій, що займаються протидією корупції (перелік цих організацій визначає Міністерство закордонних справ) і троє — від Кабміну, теж специ із запобігання корупції. Але в будь-якому разі рішення щодо всіх персоналій у комісії приймається на відкритому засіданні Кабінету міністрів.

Треба звернути увагу, що кінцевий результат виборів членів відбіркової комісії і згодом — глави Національного агентства з питань запобігання корупції лежить на Кабміні. А вже новообраний глава агентства може призначити трьох заступників і створювати територіальні органи (не більш як шість) по Україні.

Ці заходи начебто мають зробити боротьбу з корупцією більш ефективною, але наразі з тексту закону видно тільки, що керівник агентства сильно залежатиме від Кабміну, а в підсумку — від президента і політичної партії, яку він представляє і з якої сформовано більшість у парламенті.

Політичній корупції — зелений коридор

Можливо, для того, щоб відвернути увагу від цих деталей, потрібен невеличкий, але яскравий популістський хід. У законопроекті про запобігання корупції це — зміни, які пропонується внести до Закону України «Про політичні партії».

Ми вже писали про те, наскільки негативно сприймається суспільством сама ідея фінансування політичних партій в Україні. Нагадаємо, що згідно з цим законом партії, які подолали на останніх виборах двовідсотковий бар'єр, отримують фінансування з бюджету. Розмір його визначається так: за кожен голос, відданий за партію, їй нараховується 2% від прожиткового мінімуму для працездатного громадянина.

«Якого біса ми фінансуватимемо ці партійні ігрища?!» — запитують окремі розгнівані громадяни. Та такого, що якщо партії не буде фінансувати держава, їх утримуватимуть олігархи. Державне фінансування — це один з найефективніших інструментів запобігання корупції в політиці.

Що ж пропонує нам президентський законопроект про запобігання корупції? А пропонує він цей інструмент обкраяти, відіпхнути «двопроцентних» від державного корита і віддавати гроші тільки тим партіям, які пройшли в парламент. І суми скоротити вдвічі, розраховуючи їх уже в розмірі 1% від прожиткового мінімуму за кожен відданий за партію голос.

Ура-ура, партійних дармоїдів не фінансуватимуть з бюджету! (Хоча, якщо підрахувати, то суми, які держава виділяє на фінансування політичних партій, — це сущі копійки, приблизно 20 грн на рік від одного платника податків.) Але звучить чудово. Ні, воно, звичайно, приємно, що якийсь пан Шарій позбудеться своїх 12 млн грн. Але він не пропаде, отримуючи гроші вже з інших джерел.

І це непідзвітні гроші. Ще один плюс державного фінансування партій — те, що вони повинні щоквартально звітувати про свою фінансову діяльність перед... Національним агентством із запобігання корупції! Де тепер сидітиме «своя» людина.

Нагадаємо, що нинішній спікер Дмитро Разумков, коли ще був головою партії «Слуга народу», так і не відповів, звідки у його політсили кошти на організацію депутатської школи в Трускавці, наприклад. «Школу фінансує партія, а звідки на це у партії гроші — ви побачите у звітах для НАЗК», — сказав він, так і не назвавши точну вартість проекту.

А чи не буде це кишеньковий звіт перед кишеньковим головою Нацагентства? Гарна перемога над корупцією, особливо політичною.