Новини
Ракурс
Фінансування політичних партій України. Фото: liz west / Flickr

Фінансування політичних партій України: буханка хліба з бюджету і мільйони від пенсіонерів

Нещодавно ми писали про державне фінансування політичних партій України. Нагадаємо, що партія «Слуга народу», яка набрала на нинішніх парламентських виборах найбільше голосів, отримає річне бюджетне утримання майже у 234 млн грн. Потрапляють під фінансування і партії, які не пройшли в парламент, але здолали двовідсотковий бар'єр. Наприклад, аутсайдер списку — партія «Свобода», якій теж забезпечено річне фінансування в розмірі 11,5 млн грн.

Loading...

Однак багатьох українців обурює такий стан справ: з якого дива мільйонні суми наших грошей йдуть партійним функціонерам?

Фінансування політичних партій України: народ проти

25 липня на офіційному сайті президента з'явилася електронна петиція №22/067056-еп «Про скасування державного фінансування політичних партій». Вона має непогані шанси набрати за три місяці потрібну кількість голосів: за різними даними, дев'ять із десяти громадян нашої країни категорично проти бюджетного фінансування партій.

Як зазначає автор петиції Микола Юрченко, мінімум дві з партій, що подолали на нинішніх виборах п'ятивідсотковий бар'єр, насправді не партії, а тимчасові проекти, наспіх створені під конкретних лідерів. Причому деякі партії битимуться за 2% голосів виключно заради того, щоб отримувати державне фінансування. (Чого вартий лише приклад Шарія, який отримав на свою «партію» понад 12 млн грн). Згадується в петиції і «Опозиційна платформа — за життя». Тобто з українського бюджету гроші будуть виділятися відверто антиукраїнським партіям, і це насправді огидно.

Однак варто добре подумати, перш ніж підписувати петицію про скасування фінансування політичних партій України. І ось чому.

Фінансування політичних партій Німеччини: досвід, куплений кров'ю

Згідно з модернізованим у 2015 році Законом України «Про політичні партії», вони, партії, будучи неприбутковими організаціями, фінансуються з двох джерел — внесків на підтримку партії і державного фінансування. Останнє — для України новація, живі гроші з бюджету політсили почали отримувати якихось два роки тому. Однак державне фінансування політичних партій — це давній світовий досвід, і подекуди його було набуто ціною великої крові.

Фінансування політичних партій і сумний досвід Німеччини

Коли фахівці говорять про бюджетне фінансування політичних партій, то згадують передусім Німеччину, де ця система діє з кінця 50-х років і відпрацьована до найдрібніших деталей. Німці дійшли цього не від хорошого життя. За чверть століття до цього, ще до приходу Гітлера до влади, молоду Націонал-соціалістичну робітничу партію почали фінансувати «кити» промисловості, тобто люди, яких ми сьогодні називаємо олігархами. На цьому чудово удобреному фінансовими ділками ґрунті НСДАП виросла і задавила всі решту партій, що в результаті призвело до створення тоталітарної держави. (Чи не таку саме картину сьогодні можна спостерігати в РФ, де фактично сформувалася одна правляча партія — «Єдина Росія»?)

Німці добре вміють робити висновки з поразок, і щоб надалі ситуація не повторилася, у ФРН розробили цілу систему, що перешкоджає монополії однієї партії. Одним з найефективніших заслонів на шляху створення олігархічних партій якраз і є фінансова підтримка держави — а заодно і дуже жорстка система контролю фінансової діяльності політичних партій.

Щодо фінансування політичних партій, то у ФРН, а потім і в об'єднаній Німеччині до початку 90-х років минулого століття воно полягало переважно у відшкодуванні коштів, витрачених на передвиборчі кампанії. А з 1994 року держава комплексно фінансує партії, і точкою відліку під час складання «бюджету партії» служить кількість голосів, відданих як за партійні списки, так і за кандидатів в одномандатних округах.

Фінансування політичних партій: ліміт на пожертвування

Іншою статтею доходів служать партійні внески і пожертвування, розмір яких у більшості країн є обмеженим. Фінансова діяльність партій суворо контролюється, а наслідки порушень можуть бути дуже серйозними. Наприклад, все в тій же Німеччині 2000 року почесний голова Християнсько-демократичного союзу Гельмут Коль був змушений піти з поста через скандал з «чорною» партійною касою.

Для того щоб якийсь фінансовий імператор не міг купити собі кишенькову партію або, очоливши її, «продавити» своїм фінансовим ресурсом виборчу кампанію, розміри фінансових вливань теж повинні мати чіткі, встановлені законом межі.

У США, наприклад, за законом 1974 року приватна особа може пожертвувати на партію 25 тис. дол. на рік, ще стільки ж — на кандидата, не вступаючи з ним у безпосередній контакт. У більшості країн Європи існують свої ліміти як на пожертвування у партійну касу, так і на передвиборчі витрати партій і кандидатів (останнє — для того, щоб максимально зрівняти шанси політичних сил незалежно від фінансових можливостей кандидатів).

З вас, мадам, всього-на-всього півтора мільйона

Українці, між іншим, теж не пальцем роблені, і у нас є ці обмежувальні механізми. В ухваленому у жовтні 2015 року законі «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії політичній корупції» йдеться не тільки про бюджетне фінансування політичних партій. Там дуже чітко прописані і обмежувальні механізми, які дозволяють олігархам купувати партії шляхом фінансових вливань, оформлених як «пожертвування».

Наприклад, фізична особа не може пожертвувати партії більш як 400 мінімальних зарплат на рік. Мінімальна зарплата сьогодні — 4173 грн. Множимо на 400 — отримуємо 1 млн 669 тис. 200 грн. На ці гроші благодійник зможе орендувати для партії крихітний офіс і посадити там пару співробітників, наприклад.

Юрособа зможе орендувати для своєї улюбленої партії офіс трохи більший, до того ж оплатити якусь місцеву партійну газету або послуги юриста, який кілька разів на тиждень проводитиме в офісі безкоштовний прийом для виборців. Тому що «стеля» для юрособи — 800 мінімальних зарплат на рік, а це вже 3 млн 338 тис. 400 грн.

Для забезпечення продуктивної роботи, скажімо, місцевого осередку партії підтримки двох-трьох місцевих підприємців (чесної і законної підтримки, підкреслимо!) вистачить позаочі. А ось давати хабарі чи купувати виборців за ці гроші не дуже-то розженешся, на таке потрібні куди більші суми.

Аноніми, чиновники, іноземці — не пройдуть

Тепер про те, хто може здійснювати фінансування політичних партій України. Ст. 15 закону про протидію політичній корупції каже, що гроші не мають права давати органи державної влади та місцевого самоврядування, державні і комунальні підприємства та юридичні особи, в яких не менш як 10% державного статутного капіталу або право голосу прямо або побічно належить державі, органам місцевого самоврядування або (увага!) нерезидентами або кінцевими бенефіціарними власниками (контролерами) яких є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Тобто, кажучи просто, місцеві можновладці не можуть вливати в партії навіть «законні» мільйон-другий.

Не мають права жертвувати на партії іноземці, люди без громадянства (і підприємства, контрольовані іноземцями), незареєстровані громадські об'єднання, благодійні та релігійні організації та... інші політичні партії.

У законі прописано ще цілу низку обмежень, що стосуються фізичних і юридичних осіб, пов'язаних договорами про закупівлі або роботи з держорганами або таких, що мають податкові борги. Звідси логічно випливає ще одне положення закону — жертводавець не може бути анонімним. Громадянин, який бажає пожертвувати гроші партії, мусить надати паспортні дані, номер картки платника податків або ідентифікаційний код (або позначку в паспорті про відмову від отримання номерів).

Ось тут і починається цікаве.

Фінансування політичних партій України: мільйони від бабусь-пенсіонерок

Пам'ятаєте всі ці передвиборчі намети, де шанувальникам партії пропонували заповнити анкети і залишити свої паспортні дані? Та що там намети! На деяких мажоритарних округах окремі кандидати, роздаючи бабусям пайки, теж просили заповнити бланк з даними. Взагалі-то намети і пайки не потрібні: бази даних можна легко дістати де завгодно за невеличку плату — хіба мало де кожен з нас пише свої номер паспорта, прописку та ідентифікаційний код?

А потім... робить пожертвування партії, яка полюбилася. Тільки сам він про це нічого не знає, та й гроші беруться бозна звідки. За даними аналітиків з різних громадських організацій, особливо відзначилися на цьому терені партії «Батьківщина» і «БПП» (нинішня «Європейська солідарність»). Втім, інші теж не відстають. За даними аналітика центру «Ейдос» Сергія Адаменка, ВО «Свобода», наприклад, вливала гроші, використовуючи паспортні дані рядових членів партії, Аграрна партія ще 2016 року заводила гроші з рахунків фірм, зареєстрованих на Кіпрі. Загалом, всі більш-менш молодці, що сказати.

Фінансування політичних партій України

Зовсім нещодавно на сайті Парламентської асамблеї ОБСЄ з'явилася заява міжнародної комісії зі спостереження за позачерговими парламентськими виборами в Україні: «Чинна законодавча база, що стосується фінансування виборчих кампаній, не забезпечує прозорості та підзвітності, незважаючи на зміни в законодавстві, ухвалені після останніх парламентських виборів в Україні» (йдеться про вибори в Раду VIII скликання).

Щодо законодавчої бази — дозволимо собі не погодитися з шанованими експертами. Законодавча база якраз хороша. Заковика — у виконанні законів.

Згідно із законом партії мусять щоквартально звітувати перед Національним агентством з протидії корупції про рух своїх фінансів. Сьогодні всі активно обговорюють «школу депутатів», затіяну у Трускавці для народних обранців від «Слуги народу». «На чиї гроші бенкет?» — запитують виборці, читаючи про номери в дорогих готелях та інші блага, надані учням «трускавецької школи». «Школу фінансує партія, а звідки на це у партії гроші — ви побачите у звітах для НАЗК», — заявив ЗМІ голова партії Дмитро Разумков, проте точну вартість проекту не назвав. Що ж, дочекаємося звіту.

Буханка хліба на рік — на фінансування політичних партій України

«Якщо великі корпорації і багаті люди у змозі купити більший вплив за допомогою значних внесків на проведення виборчих кампаній, громадяни можуть втратити довіру до політичного процесу або опинитися витісненими на його узбіччя, — писав колишній генсек ООН Кофі Аннан у передмові до книжки «Фінансування політичних партій і виборчих кампаній: Керівництво по фінансуванню політичної діяльності». — Це явище посилюється недостатньою участю громадян у діяльності політичних партій, що збільшує відчуженість людей від політики».

А тепер кілька слів про «відчуженість людей від політики».

Якщо взяти в руки калькулятор і спробувати підрахувати вартість бюджетного фінансування політичних партій України, то воно, за приблизними підрахунками, обійдеться кожному, хто голосував на виборах, у 40 грн на рік. А якщо враховувати всіх потенційних виборців, то ця сума зменшиться вдвічі. Двадцятка на рік на партійне фінансування. Буханка хліба.

Хто даму вечеряє, той її і танцює

Тут напрошується аналогія зі ЗМІ. Коли всі підряд кричать про продажних журналістів, хочеться сказати: «А ви купіть їх самі. Давайте кожен буде платити податок на громадські ЗМІ, які не залежать від олігархів». Британці ж скидаються, наприклад, на своє чесне незалежне «БіБіСі» — і нічого. Зате інформацію отримують не таку, яка подобається господареві телеканалу, а об'єктивну. Але ні, нашій людині більше до душі споживати інформаційне сміття — зате дармове, як йому здається.

Тож якщо відмовитися від бюджетного фінансування політичних партій, то буде як у старому анекдоті: «Хто даму вечеряє, той її і танцює». Якщо трикляті «вони» — олігархи, жирні коти — платитимуть за політичні партії, то «ми» — прості українці — і далі сидітимемо рівно зі своєю дорогоцінною двадцяткою в зубах і дивитимемося, як «вони» танцюють нашу країну. І всіх нас заодно.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter