НАК «Нафтогаз» проти облгазів і тепловиків: судові лабіринти газового балансування

Минулого місяця Верховний суд ухвалив три постанови, які стали визначною віхою грандіозної судової війни між двома таборами газовиків, один з яких склали НАК «Нафтогаз України» і її стовідсотково дочірнє утворення АТ «Укртрансгаз», а інший — тимчасова коаліція газорозподільних підприємств (облгазів) і підприємств теплокомунальної енергетики (ТКЕ), простіше кажучи, тепловиків.

Офіційно предметом спору було стягнення заборгованості за послуги балансування обсягів природного газу в газотранспортній системі, але насправді причина конфлікту — в питанні про те, хто має оплачувати соціальну політику уряду, яка не дозволяє в холодний період року припиняти централізоване опалення житлових будинків навіть у тих випадках, коли їх мешканці за це не платять. Загалом у судах розглядається щонайменше 52 справи цієї категорії сумарним обсягом позовних вимог мінімум 35 млрд грн. У вересні цього року позитивні вердикти були винесені Касаційним господарським судом стосовно акціонерних товариств «Тернопільміськгаз», «Тернопільгаз» і «Полтавагаз».

Навіщо дочка НАК «Нафтогаз» займається дурною роботою?

Якщо дивитися на речі з точки зору здорового глузду нормальної людини, то дуже швидко стане ясно, що «Укртрансгаз», який подає позови до облгазів, займається дурною роботою і марно витрачає робочий час своїх юристів, а ще мільйони гривень на оплату судових витрат. В цій ситуації більше личило б НАК «Нафтогаз» судитися з тепловиками з приводу стягнення заборгованості за оплату поставленого їм газу. Або принаймні з Кабінетом міністрів — з приводу компенсації витрат за виконання обов’язків, які уряд на нього поклав у рамках реалізації своєї соціальної політики.

Але керівництво НАК «Нафтогаз» вигадало хитру схему, як зробити крайніми саме газорозподільні підприємства. Зовні вона виглядає настільки правомірною, що в її законність повірили кілька десятків суддів місцевих, а подекуди й навіть апеляційних господарських судів, тож про неї варто розповісти докладно. Щоправда, для цього доведеться трошки зануритися в технологію доставки газу.

Ланцюгова реакція стягнення компенсацій

Як відомо, протяжність газотранспортної системи (ГТС) України, оператором якої є «Укртрансгаз», дочка НАК «Нафтогаз», становить 39 тис. км. Начебто багато — майже довжина екватора, але якщо помножити на діаметри труб, то вийде, що газу, який у них міститься, не вистачить країні навіть на один день. Саме тому він там постійно перебуває в русі: на точках входу до неї паливо подається з видобувних підприємств, підземних сховищ або ГТС інших країн. А от на виході газ відпускається не до безпосередніх споживачів, а до сорока газорозподільних систем (ГРС), оператори яких в особі згаданих вище облгазів за ліцензіями НКРЕКП поділили всю країну на сорок нерівних за територією й кількістю населення зон обслуговування. Сумарна протяжність усіх ГРС налічує 409 тис. км труб (уже набагато меншого діаметру), якими паливо подається до заводів, житлових будинків, інших об’єктів споживання, у тому числі й підприємств ТКЕ.

Для того щоб отримувати газ, кожен споживач мусить укласти договір з постачальником, який у свою чергу має повідомити «Укртрансгаз» і відповідний облгаз про те, що саме на цей об’єкт споживання слід відпустити обумовлений контрактом об’єм газу. Мовою фахівців це називається дати номінацію. За відсутності номінації оператор ГРС зобов’язаний перекрити вентиль і припинити подачу газу такому споживачеві, бо інакше станеться так, що об’єкт споживання використає паливо, яке йому ніхто не постачав і за яке він нікому не заплатив. Тобто здійснить несанкційований відбір.

Фізичної порожнини в трубах від цього, звичайно, не утвориться, оскільки газ постійно подається туди з трьох вищезгаданих джерел, зате утвориться фінансова діра, яку «Укртрансгаз», відповідно до покладених на нього законом обов’язків оператора ГТС, зобов’язаний буде заткнути власним коштом. Далі має початися ланцюгова реакція: «Укртрансгаз» має право стягнути вартість несанкційовано відібраного газу з того облгазу, який не перекрив трубу недобросовісному споживачеві, а облгаз у свою чергу має право через суд стягнути компенсацію з цього споживача. Причому в подвійному розмірі.

Як НАК «Нафтогаз» начхала на уряд

Що ж мало місце у випадку з тепловиками? Кабмін, користуючись своїм правом єдиного акціонера НАК «Нафтогаз», своєю постановою поклав на неї обов’язок постачати газ підприємствам ТКЕ, та ще й за пільговими цінами, хоча й за умови, що рівень грошових розрахунків з їхнього боку за отримане паливо має бути не меншим за 90%.

Але багатьом виявилося не під силу навіть це: за даними офіційної статистики, загальний борг перед НАК «Нафтогаз» усіх підприємств ТКЕ, який у жовтні 2016 року становив лише 18 млрд грн, на цей час виріс уже до 36 млрд грн. У більшості з них він, звичайно, не опустився нижче за критичну планку, але були й такі, яким НАК мала повне право припинити постачання палива.

Щоб цього не сталося, уряд уже три роки поспіль кожного жовтня ухвалює спеціальні розпорядження з однотипною назвою «Деякі питання опалювального сезону», якими зобов’язує НАК «Нафтогаз» у холодну пору року постачати тепловикам необхідні для опалення житлового сектору обсяги газу (незалежно від рівня грошових розрахунків), а облгази — забезпечувати їм доставку цих обсягів (незалежно від наявності номінацій). Як це не парадоксально, але належний державі «Нафтогаз» цю вказівку вищого органу державної виконавчої влади проігнорував і номінацій тепловикам не дав. Натомість приватні облгази її виконали і забезпечили останнім доставку палива й без наявності номінацій.

Витрати НАК «Нафтогаз»: як уряд начхав на закон

Який вбачався найбільш логічний вихід із цієї доволі дивної ситуації? З точки зору, знову ж таки, здорового глузду нормальної людини, Володимир Гройсман як очільник уряду мав негайно розігнати «шкідливу зграю саботажників і пройдисвітів», які захопили керівництво НАК «Нафтогаз», і замінити їх лояльними уряду людьми. Але ми не дарма згадували про витрати, які уряд згідно із законом «Про ринок природного газу» повинен компенсувати «Нафтогазу». Йдеться про витрати на виконання покладених на нього самим же урядом обов’язків із постачання газу на пільгових умовах для потреб житлово-комунального сектора. А вони, до речі, оцінюються в не одну сотню мільярдів гривень.

Річ у тім, що Кабмін протягом чотирьох років дії цієї норми закону не компенсував НАК «Нафтогаз» ні копійки, тож якби Гройсман раптом підняв питання про заміну топ-менеджменту компанії, закордонні партнери, які протегували команді Коболєва і від яких залежало отримання Україною чергового кредиту МВФ, могли би сказати йому щось на кшталт «Чия б собака гарчала, а твоя б мовчала!», тож прем’єр мусив наступити на горло своїй пісні.

Три сценарії газових конфліктів за участю НАК «Нафтогаз»

Так воно було чи ні, але невидача номінацій зійшла НАК «Нафтогаз» з рук і уряд самоусунувся від участі в цьому конфлікті, внаслідок чого решта його учасників мусила з’ясовувати між собою стосунки в один із трьох наведених нижче способів.

Перший — це коли підприємства ТКЕ подавали позови, в яких просили зобов’язати НАК «Нафтогаз» видати їм номінації. Суди їх, як правило, задовольняли, внаслідок чого спожитий позивачами газ уже не вважався несанкційовано відібраним, а кваліфікувався як такий, що поставлений НАК на законних підставах.

Другий спосіб — це коли облгази подавали позови про стягнення з тепловиків вартості нібито незаконно відібраного газу. Такі позови теж іноді задовольнялися, конкретний приклад чого буде наведено нижче.

Третій, найбільш поширений спосіб, — це коли «Укртрансгаз» вимагав через суд стягнути з облгазів вартість допущеного з їхньої вини несанкційованого відбору, здійсненого підприємствами ТКЕ. Як уже зазначалося, таких позовів було щонайменше 52 — деякі облгази отримали по кілька з них. Це пояснюється тим, що обсяг претензій позивача, пред’явлений тому чи іншому відповідачу, охоплював різні періоди: іноді два місяці, а іноді й два роки. Однак із цих позовів, якщо рахувати лише ті справи, що пройшли через Верховний суд, «Укртрансгазом» не було виграно жодного: в тих випадках, коли суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні його позовів, їхні рішення були залишені без змін, а там, де, навпаки, задоволені, — скасовані зі спрямуванням справ на новий розгляд.

Глава НАК «Нафтогаз»: не пиши в Фейсбуці «гоп», поки не перескочиш

Доволі драматичним був, наприклад, перебіг справи за позовом «Укртрансгазу» до «Полтавагазу». Рішенням Господарського суду Полтавської області в задоволенні позову було відмовлено, але постановою Східного апеляційного господарського суду воно було скасовано, а позов задоволено. Колегія суддів САГС чомусь вирішила, що розпорядження Кабміну №742 від 5 жовтня 2016 року про підготовку до опалювального сезону не є актом нормативного характеру і не відповідає ознакам регуляторного акту, а тому відповідач, мовляв, не повинен був його виконувати, зате повинен був перекрити газ низці комунальних підприємств ТКЕ.

Попри порівняно невеличку суму позову — всього-на-всього 3,16 млн грн, — постанова Східного АГС викликала ледь не дитячу радість у голови правління НАК «Нафтогаз» Андрія Коболєва, який негайно написав про цю подію у своєму Фейсбуці, що потім було ретрансльовано сотнями інтернет-видань. Проте рано радів: Верховний суд у своїй постанові від 12 березня 2019 року розлого пояснив, що судді Східного АГС глибоко помиляються, вважаючи, що урядові розпорядження є необов’язковими для виконання, а тому їхній вердикт скасував, а справу повернув до цього ж суду для нового апеляційного перегляду. Невдовзі інша колегія Східного АГС ухвалила постанову, якою залишила без змін первісне рішення Господарського суду Полтавської області, а зовсім нещодавно — 19 вересня — постановою Верховного суду вона також була залишена без змін.

Такими ж передчасними, до речі, виявилися хвастощі глави НАК «Нафтогаз» Коболєва, який 29 березня 2019 року повідомив у Фейсбуці про те, що Господарський суд Дніпропетровської області вирішив стягнути з «Дніпрогазу» на користь «Укртрансгазу» 548 млн грн заборгованості за послуги балансування. Таке рішення дійсно було ухвалене вказаним судом, але вже 1 серпня скасоване постановою Центрального апеляційного господарського суду. З тих самих міркувань, що й у випадку з «Полтавагазом». Втім, ця справа через сито касаційної інстанції ще не пройшла, тож говорити про її остаточний фінал поки зарано.

Тернопільські парадокси

Ще більше комічних моментів було в історії з двома газорозподільними підприємствами, які обслуговували Тернопільську область і її обласний центр, а саме — акціонерними товариствами «Тернопільгаз» і «Тернопільміськгаз». Так вийшло, що обоє забезпечували розподіл газу на об’єкти, що належали Комунальному підприємству теплових мереж Тернопільської обласної ради «Тернопільтеплокомуненерго», яке протягом кількох місяців 2017 року споживало газ, не маючи номінацій ні від НАК «Нафтогаз», ні від жодного іншого постачальника.

Обоє згадані вище облгази подали на це КП до суду і виграли в нього позови про стягнення вартості несанкційовано відібраного газу в подвійному розмірі. Причому в обох випадках правильність рішень Господарського суду Тернопільської області була підтверджена постановами апеляційного господарського суду. А кілька місяців по тому «Тернопільгаз» разом із «Тернопільміськгазом» і самі одержали позови від «Укртрансгазу» про стягнення вартості несанкційованого відбору газу, допущеного ними протягом 2016‒2017 років: перший — на суму 137 млн грн, другий — 272 млн грн. Причому до переліку позовних вимог окрім іншого входили й ті обсяги газу, за які ці відповідачі, коли були свого часу позивачами, вже виграли у КП «Тернопільтеплокомуненерго», та ще й у подвійному розмірі.

У першій і другій інстанції ці облгази справу «Укртрансгазу» програли, але дивно те, що в обох процесах те саме КП «Тернопільтеплокомуненерго» виступало на їхньому боці в ролі третьої особи. Ось такі драматичні сюжети іноді трапляються в судових спорах про стягнення заборгованості за послуги балансування. Однак історія з тернопільськими газовиками ще не закінчена — постановами Верховного суду від 12 і 18 вересня всі рішення попередніх судів, ухвалені не на їхню користь, були скасовані, а справи спрямовані на новий розгляд.

Лишається додати, що своєї черги чекають ще кілька десятків аналогічних справ, тож у ході їх розгляду може бути ще багато різних сюрпризів. Проте навряд чи вони будуть на користь «Укртрансгазу».