Плекаймо мову! — професор права Зорислава Ромовська про українську мову та знущання з неї

«Одно и то же надо вам твердить сто раз», — обурюється Мельник в опері Даргомижського «Русалка». У правоті цих слів кожен переконувався не раз: повторювати одне й те саме доводиться не лише дітям, а й дорослим! Сьогодні я вкотре хочу звернути увагу на знущання з української мови, яке чи не щодня засвідчує нам телевізор. Зупинюся лише на окремих, найбільш поширених помилках, що прилипли до уст багатьох «сильних світу цього», а від них — рознеслись по всій державі.

Приклади найпоширеніших помилок в українській мові

«Шановні присутні»

Почну зі слів «шановні присутні». Їх ми чуємо звідусіль і уже не зможемо встановити автора цієї мовної нісенітниці. Але ж не можна так називати людей, що зібрались в певній залі. Кожен з них може підпадати лише під загальну «вивіску» — пані і панове, громадяни, брати і сестри. Слово «присутні» як звернення до тих, хто зійшовся в певному місці, вважаю актом неповаги. Тож поважаймо їх — і себе!

«Присідайте»

«Присідайте» — каже суддя учасникові судового процесу. Мені, наприклад, виконати цей наказ було б дуже складно. Один раз я, може, й присіла б, але ж команда «присідайте» означає кілька рухів, а не один.

Тому порада суддям: не бійтесь слів «прошу сідати», вони вас аж ніяк не принизять, навіть якщо перед вами звинувачений у тяжкому злочині. «Кожен має право на повагу до своєї гідності», — записано у Конституції України. Цим «кожним» є і той, хто спіткнувся на життєвій дорозі.

«Встаньте!» — командує суддя, боячись й тут використати слово «прошу».

Канцелярит — ворог краси української мови

«Відірвано нижню ліву кінцівку» — так пишуть експерти, а за ними слідчі, прокурори, судді. Чи не варто давно прибрати цей заяложений канцелярит і повернутися до живої мови: відірвано ліву руку, пошкоджено праву ногу.

Наступний

«Хочу сказати вам наступне», «він вчинив наступне» — від цих слів кожному філологові додається сива волосинка. З цього приводу було сказано дуже багато, але деяким нашим народним депутатам, і не лише їм, байдуже. Їм важко збагнути, що в українській мові наступним є те, що настає за чимось: наступний день, наступний рік, наступне пленарне засідання, наступний автобус. В російській же мові — навпаки: і «следующее заседание», і «скажу вам следующее». Але ж, як сказав Леонід Кучма, «Україна не Росія». Пам’ятаймо про це!

Тому слід казати так: «Я хочу вам сказати ось що», «він вчинив такі дії».

Дякую

«Дякую вас». Але ж дякують завжди комусь. Тому — «дякую вам».

Пригадаймо слова Максима Рильського:

«Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур’ян. Чистіше від сльози

Вона хай буде».

І не забуваймо про це.

Професор права Зорислава РОМОВСЬКА