Кого потребує ринок праці?

Коли йдеться про ринок праці, ми зазвичай оперуємо кількісними показниками: зайнятих — стільки-то, безробітних — стільки-то.  Однак через величезну тіньову складову ринку праці й такі дані не можна вважати цілком достовірними. А якщо йдеться про якісні показники, то це взагалі суцільна біла пляма.

Оскільки 1991 року було скасовано статистичну звітність, яка стосувалася професійно-кваліфікаційного розподілу робочої сили, то на поточний період часу жоден із державних органів України не має інформації стосовно професійного складу робочої сили, зайнятої на підприємствах різних форм власності. А відтак, не може ані актуалізувати деталізований перелік професій, ані скласти середньостроковий прогноз потреб ринку праці у конкретних фахівцях, щоб мати можливість вчасно підготувати їх.

«Обмежені фінансові ресурси, непроста демографічна ситуація і часом надлишкова інституційна структура освітніх установ тільки підкреслюють необхідність збору та аналізу даних про ринок праці при розробці державної політики. Результати аналізу ринку праці можуть послужити більш ефективному використанню ресурсів і вирішенню проблем регіональних ринків праці в наявному соціально-економічному контексті», — наголосив у своїй доповіді в Турині Тимо Куусела, керівник проектів Європейського фонду освіти (ЄФО). Ця організація досліджує та прогнозує потреби ринку праці у країнах ЄС і країнах-партнерах. Завдяки цим дослідженням, в ЄС уже діють програми, спрямовані на зменшення розбалансованості регіональних ринків праці та підвищення конкурентоспроможності місцевих економік.

Повною мірою наведена цитата з виступу пана Куусели стосується й України. Втішно, що наші урядовці нарешті почали замислюватися над цією проблемою. На початку минулого року Кабінет міністрів України дав доручення Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАНУ дослідити розподіл зайнятого населення Дніпропетровської області за видами економічної діяльності та за професіями. Також потрібно було вивчити обіг робочої сили на підприємствах, спрогнозувати зміни продуктивності праці та обсяги виробництва й визначити масштаб і структуру підготовки робітничих кадрів.

Чому як пілотний проект було вибрано саме Дніпропетровську область? По-перше, вона посідає одне з провідних місць в Україні за соціально-економічним розвитком, має не тільки потужний потенціал (виробничий, промисловий, науковий, інноваційний), а й можливість його реалізувати. За підсумками 2011 року, у рейтингу міжнародного рейтингового агентства Fitch Ratings Дніпропетровщина посіла найвищу позицію серед областей України. Тут зареєстровано понад 104 тис. підприємств, які виробляють 10,2 % ВВП України. У 2011 році кількість найманих працівників в області зросла порівняно з 2010 роком, тоді як у решті областей динаміка була негативною.

Водночас у Дніпропетровській області функціонують 269 закладів професійно-технічної освіти різних рівнів акредитації, що мають ліцензії на підготовку робітників за 350 професіями (тільки державні готують за 148 професіями). Тобто поле для дослідження — благодатне.

По-друге, керівництво області та роботодавці були зацікавлені у здійсненні цього дослідження, бо в подальшому це дало б їм змогу визначити і стратегічні пріоритети області, і можливості розвитку кадрового потенціалу. Тому вони сприяли експертам у проведенні анкетування, що дуже важливо при таких масштабних дослідженнях: і робота вчених не гальмується, і результати більш достовірні.

У своєму дослідженні вчені інституту й експерти ЄФО використовували методологію CEDEFOP (Європейського центру з розвитку професійної освіти), що застосовується у країнах ЄС. З її допомогою дослідники вивчають поточні основні макроекономічні показники та наявні показники ринку праці, а потім, враховуючи різні короткострокові впливи, роблять прогнози щодо характеру змін стану економіки та майбутніх потреб ринку праці. Зазвичай прогнозуються два сценарії розвитку подій: інноваційний та інерційний.

«Звісно, прогнози не завжди справджуються, але вони сприяють визначенню пріоритетів і орієнтирів для оптимального розподілу ресурсів (матеріальних, фінансових, людських), щоб з їх допомогою досягти максимально ефективного результату при одночасній мінімізації витрат», — каже доктор економічних наук Лариса Лісогор, яка очолювала проект.

Експерти ЄФО, вивчаючи проблеми ринку праці країн Європи, дійшли висновку, що забезпечити необхідну відповідність між попитом і пропозицією на ринку праці можливо, якщо готувати кваліфіковані кадри з «правильним поєднанням навичок», які справді відповідали б потребам ринку праці та сприяли б підвищенню якості роботи. Але що то за нові навички та нові кваліфікаційні вимоги, яких потребує сьогодення? У 2008 році в рамках стратегії ЄС до 2020 року було розроблено ініціативу «Нові навички для нових робочих місць», а три роки по тому стартувала ініціатива «Європейська панорама потреб у нових навичках», яка узагальнила різні ініціативи щодо прогнозування і гармонізації попиту й пропозиції на ринку праці. Саме у рамках проекту ЄФО і було здійснено дослідження у Дніпропетровській області.

Сьогодні багато компаній проводять навчання робітників у межах підприємств, за власними програмами. Вони готують кадри для себе. Якщо вони й приймають випускників професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ), то лише одного-двох з усього випуску, найбільш тямущих, яких потім навчають уже на виробництві за своєю програмою. На сучасних підприємствах Дніпропетровщини є верстати вартістю до півмільйона доларів. І ніхто не допустить до такого устаткування молоду людину після ПТУ. Тоді навіщо потрібен аналогічний напрям підготовки в училищі? Куди підуть працювати його випускники, якщо потреби ринку обмежені і повністю забезпечені робочою силою?

«Ми повинні були визначити, за якими професіями випуск надлишковий, а яких професіоналів катастрофічно не вистачає області, і запропонувати відповідні корективи», — продовжує Л. Лісогор.

Враховуючи це, потрібно було передусім визначити професійно-кваліфікаційну структуру робочої сили, дослідити, які професії найбільш затребувані в області. Тож учені вибрали з усього величезного переліку підприємств області 397 найбільших, які представляли 28 різних видів економічної та промислової діяльності. Вибирали компанії, де працює понад 100 робітників. Найбільші компанії чисельністю понад 2000 працівників, які є бюджетоутворюючими та експортно-орієнтованими, досліджували на суцільній основі. Решту — на вибірковій, за стратами. Звісно, це лише вибірка, але, як стверджують експерти, репрезентативна і надійна, яка достатньо достовірно відображає ситуацію на ринку праці. Принаймні в його «білій», офіційній, частині.

Метою опитування було отримання інформації про розподіл зайнятих за професіями і про кількість прийнятих і звільнених з підприємств. Цікавили вчених також масштаб і структура підготовки кадрів та перенавчання зайнятих на підприємствах за професіями.

У яких же видах економічної діяльності найбільше сконцентрована робоча сила області? Металургія, одна з експортно-орієнтованих підсекцій промисловості, забезпечує роботою 13,8 % від загальної кількості зайнятих. У секторі видобутку корисних копалин, за винятком паливно-енергетичних, зайнято 8,5 %, у виробництві електроенергії, газу та води — 5,3 %. У сфері охорони здоров’я та в освіті трудиться майже 15,9 % працюючого населення області (що дає необхідний потенціал для подальшого розвитку галузей охорони здоров’я та освіти), у сферах транспорту і зв’язку — 10,3 % (забезпечує потреби області), у сфері торгівлі та обслуговування зайнято 10,3 % (що відповідає сучасним світовим тенденціям).

Водночас зайнятість на інноваційно-орієнтованих підприємствах машинобудування залишається недостатньою. Зокрема, частка зайнятих у виробництві транспортних засобів становить 3,3 %, у виробництві машин та обладнання — 2,5 %.

Дослідження включало інформацію стосовно всіх професійних груп, але більш детально аналізувався попит на кваліфікованих робітників промисловості (робітники-інструментальники, оператори машин і механізмів, робітники сфери обслуговування), тобто на ті професії, що потребують профосвіти.

У сфері обслуговування й торгівлі найчисленнішими у 2011 році були такі професії: молодша медсестра (23,4 %), охоронець (21,8 %), продавець непродовольчих товарів (12,5 %), продавець продовольчих товарів (11,7 %).

У професійній групі «кваліфіковані робітники з інструментом» домінували такі професії, як слюсар-ремонтник (11,9 %), електромонтер з ремонту та обслуговування електрообладнання (9,1 %), електрослюсар черговий із ремонту обладнання (7,5 %), електрогазозварник (5,1 %).

Наймасовішими у професійній групі «оператори машин, механізмів і працівники на складальних лініях» є такі професії: водій автотранспортних засобів (12,8 %), водій навантажувача (4,7 %), оператор котельні (4,3 %), машиніст насосних установок (4 %).

Щодо професійного складу робітників, яких готують безпосередньо на підприємствах, то це стропальники (14,6 % від загальної кількості працівників, які проходили навчання на підприємствах), електрослюсарі (слюсарі) з ремонту обладнання (9,3 %), слюсарі-ремонтники (7,6 %), машиністи насосних установок (8,0 %), оператори котельні (4,3%), машиністи конвеєра (4,1 %).

Експерти ретельно вивчили інформацію щодо підготовки кадрів у системі профосвіти за всіма напрямками. У 2011 році державні навчальні заклади Дніпропетровщини випустили 18032 особи за 124 професіями. Навчання здійснювалося на рівні кваліфікованого робітника (119 професій) і молодшого спеціаліста (5 професій). Однак загальний випуск кваліфікованих робітників усіма навчальними закладами (і державними, і приватними) становив 45140 осіб за 290 професіями. Таким чином, державні ПТНЗ у 2011 році підготували близько 40 % робітничих кадрів.

Враховуючи наявний стан зайнятості і те, що щороку робоча сила заміщується на 10 %, можна уявити, скількох випускників за різними напрямами насправді потребує економіка області.

Тож було виявлено таке: у регіоні існує кількісний та якісний дисбаланс між професійною структурою та кількістю випускників закладів профтехосвіти і загальними вимогами та потребами регіонального ринку праці. Зокрема, система профтехосвіти Дніпропетровщини випускає близько 18 тис. кваліфікованих робітників на рік, що становить лише 6 % від кількості працюючих робітників і є недостатнім для динамічного розвитку ринку праці в області.

Проте за деякими спеціальностями випуск є надлишковим. Наприклад,щороку випускають 2018 електрогазозварників за потреби ринку лише у 630; слюсарів з ремонту автомобілів — 1036, а вакансій тільки 141; малярів — 697, а робочих місць лише 256. Напевно, ці надлишкові кадри все ж влаштовуються працювати за отриманою спеціальністю, але вже у малому бізнесі, або взагалі «йдуть в тінь», підробляючи час від часу за оголошеннями.

Критично надлишковим виявився випуск професіоналів за такими спеціальностями: стропальник, монтажник залізних і залізобетонних конструкцій, водій, машиніст тепловоза, кранівник, тракторист, кухар, продавець непродовольчих товарів, перукар та ін.

«Такий надлишок може призводити до зростання кількості безробітних за цими професіями. Однак, незважаючи на надмірний випуск кадрів за такими професіями, можуть виникати і вакансії внаслідок несприятливих умов праці на відповідних робочих місцях і небажання випускників працювати за отриманими професіями. Випуск кадрів за такими професіями слід скорочувати в будь-якому разі, бо перевиробництво кадрів не може вирішити зазначених проблем ринку праці», — впевнена Л. Лісогор.

Водночас в області є гостродефіцитні спеціальності. ПТНЗ на рік випускає 232 слюсарі-ремонтники за потреби ринку у 1500 робітників на рік. Зварників ручної зварки потрібно 260, а готують лише 67. Електрозварників на автоматичних і напівавтоматичних машинах готують 11 на рік за потреби у 70. Недостатньо випускається лаборантів хімічного аналізу — 44 за потреби у 104. Не вистачає на ринку кваліфікованих продавців продовольчих товарів. Ринок праці щороку потребує більше сотні теслярів, а отримують відповідну освіту лише чотири.

Є професії, за якими взагалі не готують професіоналів, а потреба у кадрах чимала. Наприклад, жоден ПТНЗ не готує машиністів крана металургійного виробництва, а необхідно 350 таких спеціалістів на рік. Щороку виникає потреба у 100 контролерах водопровідного господарства, а їх не випускають, як і операторів ліній у молочному виробництві, хоча щороку є 94 вакансії.

«Та все ж потрібно розуміти, що в регіоні змінюється структура зайнятості. Якщо раніше переважна більшість населення області працювала на великих промислових підприємствах, які ми і досліджували, то нині багато людей ідуть працювати у малий і середній бізнес. Ця категорія роботодавців узагалі залишилася за межами дослідження, але треба зважати на те, що вони впливають на ринок праці, роблять його більш містким і гнучким», — зауважує Лариса Лісогор.

Якщо говорити про перспективи й пріоритети, то експерти прогнозують, що Дніпропетровщина плідно розвиватиме сільське господарство (не дарма ж саме дніпропетровські помідори вважаються чи не найсмачнішими в Україні) і будівництво інфраструктури. Можливо, саме тоді знайдуть собі гідне застосування ті ж трактористи, екскаваторники, кранівники, монтажники та муляри, яких із надлишком підготували ПТНЗ.

Щодо бюджетоутворюючих та експортно-орієнтованих галузей, які формують ВВП держави, то це будуть знову ж таки металургія та машинобудування. Машинобудування на Дніпропетровщині — це не тільки знаний «Південмаш», який забезпечує Україні міжнародне співробітництво у космічній галузі, а й «Дніпроважмаш», «Завод шахтної автоматики», «Дніпропетровський завод промислового устаткування», «Криворізький турбінний завод», «Криворізький завод гірничого машинобудування», «Павлоградський завод технологічного устаткування», «Синельниківський ресорний завод», «Дніпропетровський стрілочний завод» та інші. Ці потужні підприємства вже оговталися після кризи 2008 року і нині нарощують продуктивність, розвивають експорт.

Пілотний проект виявився настільки успішним, що тепер Кабмін планує здійснити подібні дослідження ринків праці ще кількох областей України.