Новини
Ракурс
Закон про дезінформацію. Фото: Frederick Burr Opper. 1894 / Wikipedia

Закон про дезінформацію: аси найдавнішої професії, блогери на повідці й поживний бульйон для корупції

Поки комітет ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики вирішував, який варіант проекту закону «Про медіа в Україні» — від «слуг» чи альтернативний — варто винести на розгляд, терміново готується ще один документ, так званий закон про дезінформацію — «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації».

Навіщо? Мета свята, як казав Остап Бендер. Інформаційна війна — одна з найважливіших складових війни гібридної, на цьому полі ми зазнаємо поразок, тому «захист прав громадян на отримання достовірної та збалансованої інформації, прозорість діяльності поширювачів масової інформації та забезпечення національної інформаційної безпеки України» — справа потрібна.

Однак для досягнення цієї мети автори проекту закону про дезінформацію планують створити... черговий авторитарно-совковий орган. І навіть не один.

Чотири новації проекту закону про дезінформацію

20 січня на сайті Міністерства культури, молоді та спорту з'явилася порівняльна таблиця тих норм майбутнього проекту закону про дезінформацію, які відрізняються від норм чинного закону «Про інформацію» від 2011 року, а 28 січня заплановане детальне обговорення цих норм. На обговорення зберуться великі люди, державники певним чином. Але й ми повинні знати, що ж вони там обговорюватимуть.

До проекту закону про дезінформацію пропонується ввести нові визначення, такі як «електронна система довіри», «індекс довіри», «масова інформація», «медіа» й навіть «медіаграмотність» (з нею ситуація геть погана — за результатами дослідження USAID-Internews, лише 11% «піддослідних» змогли відрізнити достовірну інформацію від липи.

Однак чотири головні новації проекту закону про дезінформацію — уповноважений з питань інформації, інститут «професійних журналістів», нові вимоги до топ-блогерів і, нарешті, створення Асоціації професійних журналістів.

Смотрящий від Кабміну

Вибачте за блатний жаргон, але це найбільш вдале визначення нової посади, яка вводиться проектом закону про дезінформацію. Уповноважений з питань інформації має моніторити інформаційний простір, а як знайде фейк — звертатиметься до розповсюджувачів інформації з вимогою спростувати дезу. Уповноважений має право звернутися до суду із заявою про обмеження доступу до інформації, якщо немає вихідних даних розповсюджувача або той не реагує на звернення. Може уповноважений звертатися і до правоохоронних органів, якщо побачить ознаки кримінального правопорушення.

Закон про дезінформацію. Фото: CC0 Public Domain / Max Pixel

До слова, адміністративна відповідальність тягне за собою вельми солідні штрафи, які можуть сягати 2000 мінімальних заробітних плат (на випадок, якщо хтось відмовиться давати спростування інформації, визнаної недостовірною). Кримінальна ж відповідальність за особливо злісне систематичне поширення інформації, яка становить загрозу для держави та її громадян, створення ботоферм для масованого вкидання фейків може вилитися в строки аж до семи років позбавлення волі.

Однак уповноважений може роздавати і пряники. У проекті закону про дезінформацію передбачений такий собі «знак якості» для ЗМІ, що зветься «індекс довіри». Щоб його отримати, медіа мають пройти перевірку. Критерії встановлює уповноважений, проводять незалежні організації (які — про це нижче). А платить за все держава. Звичайно, в разі, якщо ЗМІ успішно пройде перевірку й отримає свій знак якості, що видається строком на рік.

Між іншим, ось вам корупційний й інформаційний ризик номер один. У проросійські медіа, що успішно придурюється «українськими», вливаються величезні кошти, і, мабуть, на якийсь там «індекс довіри» справжні господарі цих ЗМІ не поскупляться.

Вимоги до кандидатів на нову посаду уповноваженого вельми широкі — вища освіта, знання української та англійської, вік не молодший за 35, відсутність судимостей... Журналістський досвід не потрібен, потрібен якийсь «досвід правозахисної діяльності» та «ділові і моральні якості». Не посада, а мрія грантоїда, одним словом.

Закон про дезінформацію на сторожі чиновницької честі

Цілий розділ у новому законопроекті буде присвячений інформаційній безпеці, праву на відповідь і спростуванню дезінформації. Однак коли читаєш ці докладно, любовно виписані правила спростування, розумієш, що в них ідеться не стільки про інформаційну безпеку, скільки про... безпеку тих, хто перебуває під прицілом ЗМІ.

Але спочатку про те, що автори законопроекту не вважають дезінформацією. Це оціночні судження (увага: критика повинна мати під собою «мінімальну фактологічну основу». Якщо дурня просто назвати дурнем, то можна і постраждати). Дозволена сатира і пародія, але потрібно чітко розжувати кожному, що це сатира і пародія, а то можна влетіти. Недобросовісна реклама теж не вважається дезінформацією, розводити лохів — справа свята.

А тепер розгляньмо гіпотетичну ситуацію. Журналіст А. пише про те, що чиновник Б. помічений за непорядними вчинками, причому робить це, маючи на руках докази. Чиновник Б. гучно заявляє: «Ви все брешете!». По-старому, якщо він хоче спростування, то мав би звернутися до суду. А за новими нормами (якщо вони, звичайно, будуть ухвалені) він може піти до уповноваженого з питань інформації, а той затіває перевірку.

Ще один важливий момент: поки триває перевірка, в заголовку матеріалу, в супровідних титрах, на екрані телевізора (контрастним шрифтом і розміром не менш як 15% площі) має бути зазначено: «Перевіряється уповноваженим з питань інформації». А там... перевірку можна і затягнути. І весь цей час на викривальному матеріалі яскраво, помітно, контрастно світиться клеймо «Перевіряється». Чим би не закінчилася перевірка, матеріал однаково виглядає трохи підмоченим. Як в анекдоті: «Ложечки знайшлися, а осад лишився». А фігурант статті чи сюжету тим часом вільно гуляє, торгує обличчям у телевізорі й на провокаційні запитання про свої справи тицяє всім під ніс це клеймо.

Але ж це ще один потужний корупційний ризик: за затягування перевірки можна непогано заплатити, а там, дивись, історія і забудеться.

Блогери під ковпаком

Ну ось ми й дісталися блогерів, які в масі принципово протиставляють себе «недорогеньким». Сьогодні, коли паперові видання масово вмирають, межа між «журналістом» і блогером стирається. На сторінки лідерів думок у соцмережах підписана аудиторія, яка може заткнути за пояс тиражі колись популярних газет.

Закон про дезінформацію. Фото: CC0 Public Domain / Max Pixel

У проекті закону про дезінформацію прописано, що зареєстровані ЗМІ є «суб'єктами у сфері медіа», але є ще ціла армія не-суб'єктів. Так ось, якщо вам заманулося відкрити сторінку, зробити сайт, ви будете зобов'язані «розміщувати власні ідентифікаційні дані у доступному для отримувачів інформації місці (на головній сторінці власного вебсайту або на початку власної вебсторінки, в розділі з інформацією про власника облікового запису на платформі спільного доступу до інформації чи в сервісах обміну миттєвими повідомленнями, в інших доступних для отримувача інформації місцях)». Для фізосіб це ПІБ, електронна адреса або інші електронні засоби зв'язку. Юрособи повинні давати повне найменування, місцезнаходження, код ЄДРПОУ (якщо є), ідентифікаційні дані про реєстрацію юрособи, електронну адресу, а також ПІБ «особи, що здійснює редакційний контроль щодо інформації, що поширюється (у разі наявності такої особи)».

У проекті закону про дезінформацію зазначено, що якщо ви ділитися статтею, то зобов'язані ставити ім'я автора (і це чи не єдина адекватна новація).

Постачальники послуг хостингу і провайдери соцмереж повинні — увага! — збирати ідентифікаційні дані власників вебсайтів, сторінок, власників облікових записів або каналів, чатів та інших спільнот, аудиторія яких становить понад 5000 передплатників або які відвідують понад 5000 унікальних відвідувачів щодня, і власників відкритих каналів на платформах загального доступу до інформації або сервісах обміну миттєвими повідомленнями і — знову увага! — надавати їх на запит уповноваженого з питань інформації протягом 24 годин з моменту отримання запиту.

Ну а якщо ви просто ділитеся недостовірною інформацією? Тоді від відповідальності вас звільнить наявність гіперпосилання.

Одним словом, не тільки розкручених блогерів, а й звичайних користувачів соцмереж намагаються загнати у стійло. Що ж тоді казати про журналістів?

Професіонали і професіоналки другої найдавнішої

Бідним журналістам, яких і так ніхто не любить, буде зовсім непереливки. Автори проекту закону про дезінформацію збираються поділити їх на чорну і білу кістку — на «просто журналістів» і «професійних журналістів».

Професійний — це не той, хто знається на професії, а той, хто є членом Асоціації професійних журналістів України (про цю феєричну контору, яку збираються створити найближчим часом, ми розповімо трохи нижче).

Кожного професіонала забезпечать такою собі єдиною прес-карткою, яка визнається державою як підтвердження професійного статусу журналіста. За те, що писака добровільно став на облік в Асоціацію і його дані внесли до Єдиного реєстру журналістів, йому належить кілька бонусів — наприклад, безоплатна правова допомога. Оперативно-розшукові заходи щодо журналіста, на думку авторів законопроекту, можуть проводитися виключно на підставі судового рішення, затвердженого за клопотанням генерального прокурора, його заступників, прокурора Автономної Республіки Крим. Повідомлення про підозру про вчинення кримінального злочину теж може видати генпрокурор, його заступники, прокурор АРК, обласні прокурори або прокурори Києва та Севастополя. Усіляким там районним і сунутися нічого.

Закон про дезінформацію. Фото: CC0 Public Domain / Max Pixel

Обшуки, огляд місця роботи, житла, автомобіля, тимчасовий доступ до речей — в цьому разі суддя повинен надати перелік речей і документів, які планується відшукати. Тобто суддя і слідчий, напевно, мають телепатично заздалегідь встановити, які саме документи здадуться їм потрібними і важливими. А під час обшуку чи огляду мають бути присутніми члени Асоціації професійних журналістів (не більш як троє) і залучений Асоціацією адвокат.

Ось вам ще один корупційний ризик. Напівмертвий Союз журналістів України направо і наліво роздавав свої «корочки» кому завгодно. Щоб отримати їх, достатньо було надати п'ять жалюгідних заміток, підписаних твоїм прізвищем. Але «корочки» ці теж цілком марні, і розмахувати ними можна хіба що «для понту».

Єдина прес-карта — інша річ. Вона якраз може виявитися дуже корисною тим, хто займається каламутними справами на межі закону і за її межею. Ось і третій корупційний ризик.

Окрім вітчизняних професіоналів і любителів є ще іноземні журналісти. У проекті закону про дезінформацію скрупульозно прописана процедура їх акредитації. І вона містить одну цікаву фразу: «Іноземні журналісти, які є громадянами держави-агресора, повинні зазначити у заяві інформацію про подію в Україні, відвідання якої є метою отримання акредитації, та строк запланованого перебування в Україні». Усього лише...

Совковий монстр у законі про дезінформацію

Асоціації професійних журналістів у проекті закону про дезінформацію відведено, здається, найбільше місця. Що й казати, сьогодні стандарти професії розмиті, професійні інтереси журналістів ніхто не обстоює, а СЖУ — просто нікчемний і даремний рудимент совка. Натомість автори законопроекту пропонують створити могутній, грізний і всесильний... рудимент совка.

Як же детально, любовно, зі смаком і знанням всіх бюрократичних тонкощів прописані процедури створення Асоціації та її регіональних рад, виборів голів і членів адміністративних комісій, затвердження першої редакції статуту, положення про Комітет професійної етики, порядок дисциплінарних слухань тощо.

На думку авторів законопроекту, Асоціацію варто створити в найближчий час після ухвалення закону про дезінформацію. На установчі збори мають бути відправлені троє журналістів від: Всеукраїнської громадської організації «Національна асоціація медіа», асоціації «Індустріальний телевізійний комітет», Української асоціації видавців періодичної преси, ПАТ «Національна громадська телерадіокомпанія України», Всеукраїнської громадської організації «Комісія з журналістської етики», а також СЖУ і юросіб, які входять до системи державного іномовлення. Більшу частину цих організацій з тріскучими назвами, покликаних допомагати журналістам в їхній роботі, скажу чесно, довелося гуглити. Повірте — реальним журналістам (а не тим, що існують у гарячковій уяві авторів законопроекту, чиновників і грантоїдів від журналістики) ці назви зовсім нічого не говорять, і толку від них теж жодного.

Однак вони не проти знову прилипнути до джерела різноманітних благ і повноважень. Що ж стосується фінансів, то передбачається, що Асоціація існуватиме коштом вступних і щорічних внесків її членів і добровільних (!) внесків членів Асоціації, інших фізичних і юридичних осіб, інших джерел, не заборонених законом. Треба знову пояснювати корупційну складову?

Підбиваючи підсумки: проект закону про дезінформацію замість того, щоб захищати інформаційні інтереси України, стане на захист українських чиновників, політиків і взагалі — людей заможних і поважних. Для керування журналістами планується створити авторитарно-совкового монстра — Асоціацію. А тих, хто не захоче добровільно йти у стійло — і журналістів, і різних інших блогерів, — постараються тримати на короткому повідці за допомогою спеціального наглядача — уповноваженого з питань інформації.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter


Загрузка...