Російська пропаганда: фантастика в Україні куплена кров’ю наших солдатів

Нещодавно ми обговорювали невибагливі сюжетики, які за останні років п'ятнадцять стали мейнстрімом у російськомовній фантастиці й об'єднані терміном «історії про потраплянців». Всі ці «товариші фюрери», «бойові колоради», могутні менти і спецназівці, які провалюються в інший час, однією лівою укладають армії злих ворогів і переписують історію, — не просто герої низькопробного чтива, а й потужна ідеологічна зброя, яку використовує російська пропаганда. З усіх незліченних натовпів ворогів, які оточують «велику Росію», автори чтива, зрозуміло, особливу любов плекають до «бандерівців»: «Він — «чорна смерть» для бандерівських карателів і з гордістю носить позивний Колорад, котрим його нагородили київські вбивці».

«Цей прийом у них перетворився на фетиш», — каже наша співрозмовниця, філолог, теоретик літератури Олеся Стужук, першу частину інтерв'ю з якою можна прочитати за покликанням. Останні шість років вона присвятила вивченню феномена російської пропаганди у формі «потраплянської фантастики», і сьогодні ми поговоримо про найбільшу загадку потраплянців: як убоге чтиво, написане абияк, змогло прорватися на книжкові ринки? Це справжній детектив, чесне слово.

Між іншим, в тому, що ринок фантастики держави-агресора завалений цим барахлом, є і... позитивні для України моменти. Як не дивно.

Звідки гроші?

— Загадка номер один — на що живуть автори низькопробних потраплянських історій? Ці книжки видаються маленьким тиражем, в тисячу-другу примірників. На такому тиражі не заробить ні автор, ні видавництво. Зате потім текст спливає в інтернеті, і там вже завантажується абсолютно безкоштовно десятками і сотнями тисяч користувачів. Значить, і авторів, і видавництва хтось підгодовує? Відповідь начебто напрошується сама собою — так працює російська пропаганда.

— Насправді схема виглядає так: видавництва знаходять більш-менш підхожий матеріал на різних безкоштовних літературних платформах, видають його крихітним тиражем, а потім знову зливають в інтернет, але вже на більш розкручені ресурси, звідки читачі качають вже сотні тисяч примірників свіжої фантастики. Але коли на зустрічах філологів і видавців я підіймала це питання, говорячи, що така схема збиткова і для видавців, і для письменників, мені відповідали: «Ні, що ви, жодної державної підтримки немає!». Але подивімося правді в очі: яке притомне видавництво працюватиме собі у збиток?

Погляньмо на російський книжковий бізнес: у них ця тема масово мусолиться ще з нульових — почали з Європи, США та України, тепер ось додалася Білорусь. Якщо дивитися не на кожну окрему книжку, то неозброєним оком видно, що це масштабний, ідеологічно цілісний проект. І видавництва тут служать проміжною ланкою, головну роль у поширенні цього чтива грає інтернет.

Або ми друкуємо ваші історії про потраплянців, або не публікуємо вас зовсім

Але ось що мені пташка принесла на хвості з російського книжкового бізнесу. Нормальна фантастика — в усякому разі, перекладна — видається в них у видавництві «Астрель», а в інших... різко змінилася редакційна політика. Тобто, наприклад, окремим письменникам, які пишуть концептуальну фантастику і роблять це професійно, «зрізали» серйозні теми. Таким письменникам, професіоналам «другого ешелону», ще не розкрученим, прямо заявляють: «Якщо хочете публікуватися, пишіть про потраплянців або легкі теми, і ми будемо друкувати вас у рамках цієї тематики». Напрошується думка, що хтось спустив цю директиву централізовано, зверху. І це знову-таки російська пропаганда. Є, до речі, видавництва, що практично повністю спеціалізуються на потраплянцях, наприклад, «Яуза».

Я не бачу останнім часом перевидань хороших авторів, у них скоротилися тиражі: про це професіонали казали ще з початку 2010-х років. Особливо це вдарило по хороших російськомовних авторах з України — у них в Росії дуже сильно впали тиражі. І... багато письменників, які орієнтувалися на Росію, писали туди (і отримували там хороші гонорари), раптом зацікавилися українськими видавництвами, почали погоджуватися на переклади. А видавництва, що спеціалізуються на україномовній літературі, поки не дуже до цього схиляються: якщо річ уже прочитали російською, не факт, що її купуватимуть і перечитуватимуть українською, це ризик.

Між іншим, коли йшлося про українське видання серії про Відьмака Анджея Сапковського, то видавництво було не впевнене в успіху. Але наш переклад вийшов точним, фактично ідентичним оригіналу, плюс у нас були доповнення, словники «світу Відьмака». Звичайно, старше покоління читало романи Сапковського у чудовому «поетичному» перекладі Вайсброта, але молоді, особливо тим, хто познайомився з цим світом через відеоігри і комікси, переклад зайшов на ура.

— Тобто інтелектуальна фантастика сьогодні не має попиту в Росії?

— Для того щоб впевнено сказати, читацька це ініціатива або державна політика, потрібно більше даних. Треба спілкуватися з притомними російськими дослідниками, які вивчають ринок зсередини.

Розважальна література — тільки частина стратегічного проекту російської пропаганди

Я вважаю, що сьогодні в Україні фантастика як явище завойована кров'ю наших солдатів. З початком війни Україна стала фактично майданчиком, на який почали заходити переклади першокласних іноземних авторів. Раніше Росія викуповувала права на видання іноземних авторів російською мовою і національних і видавала їх російською. Права на «Відьмака», до речі, теж були у Росії, і те, як їх отримало українське видавництво, — окрема історія.

Взагалі ж я хочу ще раз підкреслити: розважальна література — це лише частина величезної стратегічно вивіреної ідеологічної агресії, і про це треба кричати.

При цьому ті, хто з Росії приїжджає воювати на Донбас, місцеві «ополченці» та інша подібна публіка не дуже-то читають, вони віддають перевагу кіно. І слава богу, що російський кінематограф поки що не почав екранізувати історію про потраплянців, кілька фільмів є, але вони не критичні. Так, літературних історій море в інтернеті, але на екрані поки немає. Навіть дивно, чому вони до такого не додумалися: адже ще сто років тому Ленін казав, що найважливішими мистецтвами є кіно і цирк, і російська пропаганда побудована на цьому принципі. Додамо, тому що саме вони допомагають доносити до мас нехитрі ідеї, за допомогою яких людей можна перетворити на кероване стадо.

Радянське кіно в цьому досягло чудових успіхів, воно десятки років працювало на вихолощення національного і насадження радянського. Зараз наше кіно робить перші кроки у напрямі створення національного контенту, і, на моє переконання, якщо вже брати з когось приклад — як створювати вітчизняне патріотичне кіно, — то краще вже вчитися в американців, ніж у радянського кінематографа. Подивіться: і США, і Канада — багатонаціональні держави, але там є якийсь загальний стрижень, який тримає громадян. У нас на цей стрижень... кладуть. Культурка — це ж щось таке другорядне, для корпоративчика...

Розшифрувати ідеологічний код

— В Україні є дуже популярними російські мультфільми про богатирів, де київський князь грає на балалайці, його дами одягнені в сарафани з кокошниками... Весело, дітлахам подобається. Спостерігаючи за пригодами мультяшних дядьків у косоворотках, вони заодно вбирають інформацію про те, що Київська Русь — це Росія, а що? Це, без перебільшення, стратегічна зброя, яку використовує російська пропаганда. Нічим іншим, як ідеологічною диверсією, це назвати не можна. А протидіють цій диверсії лише окремі ентузіасти, які не мають державної підтримки (згадаємо, наприклад, чудові пригодницькі комікси видавництва «Воля»). Уявіть, якби сценаристи і художники видавництва отримали державну підтримку?

— Ми зараз затикаємо дірки, які свердлилися 28 років. Для того щоби протидіяти ідеологічній агресії, потрібні найрізноманітніші фахівці, в тому числі політологи, психологи, які допоможуть розшифрувати «ідеологічний код» всіх цих агіток, замаскованих під літературу. І це дозволить нам зовсім по-іншому розмовляти, наприклад, з людьми з окупованого Донбасу чи Криму. Можна лише здогадуватися, що вони читають і слухають, і якщо ми вивчимо і опрацюємо цю картину, то вийдемо на зовсім інший рівень комунікації з ними.