Нафтогаз України — постачальник останньої надії: хто він і з чим його їдять?

Закінчення літнього газового сезону 2020 року учасники ринку 1 вересня відзначили публічним обговоренням у НКРЕКП змін до правил роботи постачальника «останньої надії». До цього в ході прискореного конкурсного відбору Кабмін визначив таким постачальником ТОВ «ГК «Нафтогаз України».

Побутові споживачі поки ще не знайомі з постачальником «останньої надії», адже до 1 липня діяли спецобов’язки (ПСО) для постачальників газу. Будемо сподіватися, знайомитися близько не доведеться. Але знати, хто він, якими є його зобов'язання і повноваження в умовах ринку, необхідно.

Хто такий постачальник «останньої надії»?

Постачальник «останньої надії» — визначений Кабінетом міністрів постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу (постанова НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2496). Нюанс у тому, що побутовим споживачам нібито дане право вибирати собі постачальника газу, але одночасно їхніх колишніх газопостачальників позбавили зобов'язання укладати договори. Тому можуть виникати колізії.

Що робити споживачеві (і не тільки побутовому), якщо його постачальник газу збанкрутував, був ліквідований, його ліцензію анулювали/призупинили, постачальник не включив споживача до свого реєстру або договір розірвано, а новий не укладено? На цей випадок ст. 15 Закону України «Про ринок природного газу» передбачає: постачальник «останньої надії» (ПОН) не може відмовити споживачеві в укладенні договору. Щоправда, такий договір діє не більш як 60 днів протягом року. Для укладення договору споживач повинен звернутися до ПОН із заявою-приєднанням.

Оскільки такий постачальник завжди готовий підставити своє плече споживачеві і звалити на себе нелегку ношу, то, теоретично, найбільш гідний з усіх постачальників і визначається за результатами конкурсу.

І ще одна деталь: в законі йдеться про 60 днів. Для перемоги в конкурсі, щоб стати ПОН, кандидат повинен підтвердити, що у нього є активи (гроші на рахунках або на ресурс газу, а краще і перше і друге). Це великі витрати, тому має бути передбачена компенсація. Її і встановили: у 2015 році ПОН міг продавати газ з націнкою не більш як 5% до максимальної ціни газу в попередньому місяці на ринку. Постановою НКРЕКП №1418 від 11 серпня 2016 року націнку для ПОН збільшили до 20%. З огляду на обсяг ринку газу, це може бути солідний дохід.

Розпорядженням Кабміну від 9 грудня 2015 року №307-р як переможця першого конкурсу постачальником «останньої надії» на три наступні роки була визначена НАК «Нафтогаз України». Але побутовим споживачам постачальники газу зі спеціальними обов'язками не могли відмовити. Тому в постачальнику «останньої надії» у побутових споживачів потреби не виникало. До 1 червня 2020 року — скасування ПСО.

Як відреагував ринок газу

Ситуація з постачанням газу промисловим споживачам була іншою. Цю частину ринку газу можна назвати ринковою (ринком). В умовах жорсткої конкуренції за кожного покупця газу всі постачальники буквально билися. Постачальник «останньої надії» зі своєю націнкою у 20% був поза справами. 

У грудні 2018 року трирічний строк першого постачальника «останньої надії» благополучно завершився. На оголошені Міністерством енергетики конкурси ніхто не заявлявся, ринок газу у 2019 — першій половині 2020 року спокійно жив і обходився без ПОН. Але не довго.

22 липня 2020 року ТОВ «ГК «Нафтогаз України» було визнано постачальником «останньої надії», зрозуміло, в результаті конкурсу (розпорядження КМУ №917-р). З ціновою пропозицією 2711,86 грн/1 тис. куб. м з ПДВ і націнкою 0%. Переможець довів конкурсній комісії, що у нього є активи, рівні 3,514 млрд куб. м газу. І хоча за таких витрат його націнка становить 0%, формула розрахунку ціни із застосуванням показників німецького газового хаба (NCG), на який орієнтується і НАК «Нафтогаз», і Оператор ГТС України, дозволить, напевно, йому впоратися з узятими на себе добровільними зобов'язаннями. Як інакше?

На цьому можна було б завершити коротку розповідь про постачальника «останньої надії». Але ні... 12 серпня НКРЕКП вирішила удосконалити процедуру укладення споживачами договорів з постачальником «останньої надії». Якщо вірити опублікованому обґрунтуванню до проекту рішення НКРЕКП, необхідність його ухвалення викликана тим, що «за результатами аналізу практичного застосування нормативно-правових актів» регулятор визнав за необхідне удосконалити чинні положення «з метою спрощення процедури укладення споживачем договору з постачальником «останньої надії» та забезпечення безперебійного постачання (газу. — Ред.) споживачам».

Закономірне запитання: яким чином кандидат у ПОН подавав заявку на участь у конкурсі і на що розраховував в умовах, як виявилося, «недосконалого» законодавства? Про приклади практичного застосування промовчимо, регулятор на те і регулятор — знає все. Але предметне ознайомлення з текстом проекту НКРЕКП перевершило найсміливіші очікування щодо «спрощення укладення договору споживача з постачальником «останньої надії».

Звичайно, випадки, коли діючий постачальник став банкрутом, був ліквідований або у нього анульована/зупинена ліцензія, згадуються — все-таки пряма норма закону. А ось ті випадки, які регулятор має право сам встановити, заслуговують на окрему увагу.

Якщо описувати запропонований регулятором механізм «спрощення» коротко, то він виглядає так:

1. Оператор ГТС відхиляє попереднє повідомлення про подачу газу в систему для транспортування (номінація) діючого постачальника газу.

2. Всі споживачі (побутові і промислові) цього постачальника автоматично потрапляють до реєстру постачальника «останньої надії», і вважається, що вони купують у нього газ за відповідною ціною.

3. Про цю радісну (чи ні) подію споживачі дізнаються протягом наступних 10 робочих днів і повинні сплатити наданий рахунок ПОН.

Крім того, проект передбачав окремі умови для постачальника «останньої надії» в частині балансування — напевно, як компенсацію націнки в 0%.

Заперечення і пропозиції

Подані учасниками ринку заперечення і пропозиції до проекту переважно звелися до аргументації недостатньої обґрунтованості більшої частини проекту рішення регулятора.

Здивував своїми пропозиціями діючий постачальник «останньої надії»: не хоче він автоматичного переходу непобутових (промислових) споживачів, натомість прагне автоматичного переходу побутових і доступ до їхніх персональних даних. І дуже хоче звільнення від фінансового забезпечення в частині балансування.

Публічне обговорення пропозицій до проекту регулятора принесло чимало несподіванок. Виявляється, НКРЕКП сподівалася, що постачальник «останньої надії» постачатиме газ понад 60 днів. Таке нове прочитання закону. Якщо це так, то на ринку газу фактично з'являється єдиний постачальник, за яким споживач закріплюється автоматично і безстроково, тільки з перервами в постачаннях. І регулятор не проти окремих умов балансування для постачальника «останньої надії».

Після тригодинного бурхливого обговорення особисто в мене склалася думка, що остаточного варіанту рішення немає. 

Скоріш за все, промисловим споживачам дадуть спокій. Що обґрунтовано. Інакше важко уявити велике промислове підприємство — споживача, яке знайшло собі постачальника газу, домовилося про ціну і раптом... дізналося про те, що в якийсь період, виявляється, йому постачав газ постачальник «останньої надії». За зовсім іншою ціною...

Що чекає на побутових споживачів

З побутовими споживачами складніше. Не секрет, що постачальниками таких споживачів монопольно є дочірні компанії операторів ГРМ (газзбути), до чого свого часу попередники нинішньої НКРЕКП доклали певні зусилля. І тепер раптом у такого постачальника відхилять номінацію і всі його побутові споживачі на всій території області або міста опиняться без постачальника. Так регулятор аргументує необхідність автоматичного закріплення таких споживачів за постачальником «останньої надії»? Логічне запитання: чому відхиляють номінацію такого постачальника?

Найпростіша підстава — бракує фінансового забезпечення для оператора ГТС. Як тут не згадати постанову НКРЕКП №1611, ухвалену 26 серпня 2020 року, яка зменшила розміри дозволених небалансів і збільшила їхню вартість, обмежила кількість банків-гарантів. Хіба це не збільшило фінансовий тягар постачальників? Або такий постачальник не виконує своїх зобов'язань перед споживачами, наприклад, немає ресурсу газу.

Не секрет, чому може бути дефіцит ресурсу газу. Достатньо подивитися на звіт регулятора за 2019 рік: споживання газу побутовими споживачами становило 8,33 млрд куб. м. При тому, що обсяг видобутку АТ «Укргазвидобування» (УГД) у 2019-му — 13,6 млрд куб. м. Але ділитися цим ресурсом з іншими постачальниками ніхто не збирається: він у розпорядженні «Нафтогазу».

Чи варто так відчайдушно боротися з наслідками і «вдосконалювати» договірні відносини споживачів з постачальником «останньої надії»? Чи не простіше усунути першопричини — монополію на ресурс газу «Укргазвидобування» (підконтрольного «Нафтогазу України») і необґрунтовані правила балансування для постачальників?

Не вперше пропонують запустити продаж ресурсу газу УГД на біржі. Але це другий крок. Перший — передача пакета акцій УГД від НАК «Нафтогаз України» в управління державних органів, що розірве монопольний зв'язок і відкриє доступ до ресурсу всім постачальникам. І з функцією ПОН «Укргазвидобування» впоралася б.

Щодо правил балансування, то НКРЕКП, можливо, варто чіткіше дотримуватися регламенту №312, який встановлює європейські правила балансування.

Олег БАКУЛІН, юрист