Справа про домашнє насильство: ближче ста метрів до власного будинку не підходити!

Розповідь про справу, розгляд якої закінчився нещодавно у Верховному суді, почну з іншої досить давньої історії, що сталася в редакції однієї з великих українських газет. У технічної співробітниці редакції була важка сімейна проблема, що виглядала практично невирішуваною: молодший брат цієї самотньої жінки був закінченим наркоманом із кримінальним минулим і, досить імовірно, з таким же майбутнім. Повернувшись після відбуття терміну, він вселився до їхньої із сестрою спільної квартири, — і почалося «веселе» життя з варінням ширки та іншими радощами. Грошей братові не вистачало, і він у буквальному сенсі вибивав їх із сестри, вона приходила на роботу зі свіжими синцями і розказувала страшні речі.

Стратегічний план

Бажаючи врятувати цю хорошу жінку, ми, її колеги, розробили цілий план, який навряд чи могли здійснити люди з вулиці. Але у газети були хороші дружні зв’язки з міліцейськими тоді ще чинами, і було придумано от що: співробітники місцевого відділу по боротьбі з наркотиками цілеспрямовано «закривають» брата, а сестрі, заздалегідь попередженій, редакція виділяє... ну, скажімо, тижневу путівку до приміського профілакторію, де вона відпочиватиме якраз у день затримання. У квартирі повно сировини для виробництва «чорного», брата є за що знову відправити за ґрати. А сестра, поки брат сидітиме, може продати більшу батьківську квартиру, придбавши маленьку для себе і дуже маленьку, бажано на іншому кінці міста, для брата.

До фіналу цієї історії повернемося нижче. Але до січня 2018 року жертвам домашнього насильства, які роками жили в страшній, часом смертельній небезпеці, складно було знайти бодай якийсь вихід.

Однак наприкінці 2017 року Верховна Рада ухвалила Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який набув чинності 7 січня 2018-го. Він додав до Кримінального кодексу України нову статтю 126-1 «Домашнє насильство», а в уже діючих статтях злочини проти членів сім’ї або близьких відтепер вважаються обтяжуючою вину обставиною. Також цим законом передбачений перелік спеціальних заходів із протидії домашньому насильству, зокрема, терміновий заборонний припис і обмежувальний припис. Кодекс України про адміністративні правопорушення теж було доповнено новою статтею «Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування».

От про обмежувальний припис ми і поговоримо. Раніше про судову заборону наближатися до переслідуваної людини ми знали, мабуть, тільки із закордонних фільмів і новин. Однак сьогодні обмежувальний припис став українською реальністю.

Обмежувальним приписом можна:

• заборонити людині перебувати в місці спільного проживання з потерпілим;
• усунути перешкоди в користуванні майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю потерпілого;
• обмежити спілкування з потерпілою дитиною;
• заборонити наближатися на певну відстань до місця проживання, навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалим;
• заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати потерпілого, якщо він (вона) за власним бажанням перебуває в місці, невідомому кривдникові, переслідувати його і в будь-який спосіб спілкуватися;
• заборонити вести переписку, телефонні розмови, контактувати з потерпілим у будь-який спосіб особисто або через третіх осіб.

Та що робити, якщо кривдник і жертва не просто пов’язані кровними узами, а й живуть у спільній квартирі?

А от тепер перейдемо до свіжої справі, в якій Верховний суд, захищаючи жертву, скасував рішення судів попередніх інстанцій.

Боялася вийти зі своєї кімнати на кухню і в туалет

Отже, в якомусь південному обласному центрі жила сім’я. Частина квартири, в якій вона проживала, належала матері, частина — дорослому сину. Син, важкий алкоголік і наркоман, знущався над матір’ю, крав у неї гроші і речі. Три роки тому, коли він у черговий раз виніс майно з квартири, жінка звернулася до поліції. В результаті сина було засуджено за крадіжку: 120 годин громадських робіт і штраф у понад 8 тисяч гривень.

Однак «веселе» життя в квартирі тривало. Син колобродив, мати ховалася від нього в своїй кімнаті, що недивно: синочок в алкогольно-наркотичному угарі хапався за ножа, розмахував важкими предметами і погрожував розібратися з мамою.

Доведена до відчаю жінка восени минулого року звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису. Син постійно погрожував убити її, і у нещасної жінки були реальні підстави вважати, що ці загрози досить обґрунтовані. Її єдиним притулком була власна кімната, але син не раз вривався і туди. В особливо важкі дні мати не могла висунути носа не те що на вулицю, до туалету або кухні боялася вийти. А син, що, як неважко здогадатися, ніде не працював, продовжував виносити з дому речі та красти гроші.

Мати просила на пів року заборонити синові наближатися більш як на 100 метрів до їхнього будинку, заборонити її розшукувати, якщо вона захоче поїхати, заборонити спілкуватися з нею в будь-який спосіб — особисто, по телефону, через мережу, заборонити шукати контакти через третіх осіб.

Суд першої інстанції обмежувальний припис видав, заборонивши синочку… наближатися до матері більш як на п’ять (!) метрів. Ну, звичайно, йому заборонили дзвонити і писати мамі, шукати контактів із нею, якщо вона надумає поїхати. Так, вирішив районний суд, ризик домашнього насильства є. Але як заборонити синові перебувати в квартирі, якщо він співвласник цієї квартири? Така заборона порушить його право на володіння і користування житлом, а це його єдина домівка. З такими висновками погодився і апеляційний суд.

Бідна мати, якій загрожувала постійна серйозна небезпека, написала касаційну скаргу до Верховного суду. Один із аргументів: у Конституції написано, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. У цьому разі йдеться не про те, щоб позбавити сина права власності, а лише про тимчасове обмеження.

Що ж вирішила вища судова інстанція?

Відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про обмежувальний припис приймається на підставі оцінки ризиків, тобто можливості здійснити домашнє насильство з важкими наслідками, аж до смерті жертви.

Але як бути з майновим правом, тобто з правом на квартиру? У розглянутому випадку ризик для життя матері переважував. До того ж, видаючи обмежувальний припис із забороною на пів року наближатися до житла, суд не відбирав у сина права власності на частину квартири. Адже якщо, припустимо, людину позбавляють волі на якийсь термін, вона теж, перебуваючи в ув’язненні, своїм житлом не користується, чи не так?

Суди попередніх інстанцій не врахували того, що небезпека для здоров’я і навіть життя жінки була безсумнівною і реальною. Виправляючи цю помилку, Верховний суд визнав за можливе задовольнити її прохання на пів року заборонити синові підходити до будинку ближче ніж на сто метрів.

...Насамкінець скажемо, що Конвенцію Ради Європи про боротьбу з насильством проти жінок (так звану Стамбульську конвенцію) наша країна підписала десять років тому, але досі не ратифікувала. Проти ратифікації виступають... церква і частина депутатів, яких дуже лякають слова «гендер» і «гендерна ідентичність». Рада церков навіть заявила, що в конвенції міститься загроза для інституту сім’ї.

Склад парламенту змінюється, змінюються президенти, а Стамбульська конвенція досі не ратифікована.

...О, мало не забула розповісти, чим закінчилася давня історія співробітниці, що потерпала від домашнього насильства. А закінчилася вона... нічим. Жінка в останній момент сильно пожаліла брата і вирішила за краще далі терпіти побої та погрози. Але то справа сімейна.