Етнофестиваль «Підкамінь-2013»

Не секрет, що на фестивальній мапі України відчутно більшає «гарячих точок» із наближенням до західних теренів країни. В самій лише Львівській області фестиваль на фестивалі. 19–21 липня, коли проходив музичний етнофестиваль «Підкамінь», на якому побував кореспондент «Ракурсу», у Західній Україні почався ще один масштабний фест. Можливо, тому на «Підкамені» було так багато місцевих жителів і менше, ніж зазвичай, фестивальної публіки.

Де це

Фестиваль «Підкамінь» проходить в однойменному селищі неподалік кордону трьох областей — Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської. Тож якщо вас приваблює колорит Західної України з її своєрідними інтонаціями, рисами та краєвидами, то вам сюди. Дістатися селища можна автобусом зі Львова або й іншого більш-менш великого населеного пункту перелічених областей. З горбочка над фестивальним полем, на якому височіє кам’яна брила (той самий Камінь, Під яким, власне, і розкинулося село та проводиться сам фестиваль), видно Почаївську Лавру. Біля славнозвісного Каменя, який ще називають Чортовим, височіє монастир у риштуванні, який чекає на відбудову вже багато років. Одним із завдань фестивалю організатори називають привернення уваги громадськості до проблем монастиря XVII ст.

Фестивальне поле, за розповідями старожилів заходу, під час дощів перетворюється на болото завглибшки по коліно, але цього року дощ помилував гостей фестивалю і лише побризкав їм на голови, не намочивши ніг. Хоча організатори кажуть, що «Підкаменя» без дощу не буває...

Що це

Фестиваль «Підкамінь» має виразно етнічний дух і таким задумувався від початку (йому вже сім років). Серед присутніх багато людей у вишиванках, бо це офіційний дрес-код фесту. Вхід на фестиваль безплатний, тому на ньому так багато місцевих з навколишніх сіл (без вишиванок, але це й не дивно — хто з простих селян їх зараз носить?). На запитання до організаторів, чи не хочуть вони зробити захід платним, відповідають так: «По-перше, нас не зрозуміють місцеві». Тож не варто дивуватися, що на фестивалі діє парк атракціонів для дітей з надувними гоцалками і різноманітними гойдалками, солодкою ватою, поп-корном, тиром, повітряними кульками і новітнім розважальним атракціоном «провиси на турніку 20 хвилин». На території фестивального поля є також ярмарок, де, крім поодиноких народних майстрів (переважно ковалів) і козаків з козацьким кулешем, можна побачити ятки зі звичайним базарним крамом — капцями, пластмасовою біжутерією і молитвою «Отче наш» на бамбуковій серветці.

Фестиваль переважно музичний, хоча й має літературну сцену і лендарт. Але ці напрями мистецтва розвинуті тут слабо. Кілька об’єктів лендарту (гігантський велосипед, виплетений з кори і соломи, та пляшки, підвішені до гілок дерев, — «Гілкосипед» і «Деревограй») сиротливо тулилися на задвірках ярмарку, а розташована тут-таки літературна сцена не мала великого попиту ні серед місцевих жителів, ні серед фестивальної публіки, яка з набагато більшим ентузіазмом готова слухати пісні під гітару в наметовому містечку. Серед упізнаваних імен сучасної української літератури на «Підкамені» читав свої творіння лише улюбленець тинейджерок Дмитро Лазуткін. А от музики на «Підкамені» не бракувало.

Музика

Цього року на «Підкамені» працювали дві музичні сцени — денна, де виступали переважно молоді і невідомі гурти з різних міст України, і вечірня, яка приймала відоміші музичні гурти. Як на малій, так і на великій сцені грали переважно фолк-рок і етно, тож своєму заявленому напряму (етнофестиваль) «Підкамінь» цілком відповідає. Статус міжнародного фесту забезпечили білоруський гурт PAWA з абсолютно неймовірної краси щемливими мелодіями і національними інструментами, російська група Svoboda, що грає ска, і «Свята ватра» (Естонія), яку створив колишній учасник «Гайдамаків» після переїзду на батьківщину дружини-естонки. (До речі, про одруження. «Підкамінь» ними славиться: традицію одружуватися прямо на фестивалі започаткували ще кілька років тому, але цього року було, здається, лише публічне освідчення і пропозиція руки і серця прямо на сцені.)

Фото: Рівненський гурт "Ot Vinta"

Є на «Підкамені» свої старожили і серед музикантів-учасників, наприклад, «КораЛЛі» і Rock-H. Закарпатські хлопці з Rock-H зачарували і старих, і нових слухачів своїми потужними ліричними баладами в рок-аранжуванні (гурт з Мукачевого поєднує академічний спів із роком), хоча й не всі слова були зрозумілі, бо більшість пісень виконуються русинським діалектом.

Музика на «Підкамені» запальна і жвава, стояти і не рухатися під неї важко (втім, деяким закоханим парам це вдавалося). Музики на фестивалі завжди багато (за вечір виступає щонайменше п’ять гуртів), тож дожити (читай — дотанцювати) до кінця цього марафону під силу не всім. Але в «Підкаменя» за роки існування з’явилося чимало відданих прихильників, які приїжджають сюди щороку великими і меншими компаніями. Його старожили не нарікають на фестиваль, як це часто буває із завсідниками, мовляв, усе вже не те і не так, як раніше. «Підкамінь» люблять – хто за мальовничість і містичність краєвидів (Чортовий камінь на горі оточено старими козацькими хрестами і напівзасипаними печерами), хто за якісну українську музику, а хто просто за можливість пофестивалити разом із друзями з вечора аж до ранку.

Більше фото — у фотогалереї "Етнофестиваль "Підкамінь–2013".