Росія-Україна: примус до миру

Таку подію можна назвати прихованою дискримінацією українських товарів. Уже наприкінці липня експортери зіткнулися зі складнощами в митному оформленні своїх товарів на території Росії. Вантажі ризикових підприємств оглядають ретельно, хоча це не називається забороною ввезення. Товар можуть вивантажити і переважити, повністю перевірити на відповідність заявленим параметрам.

За більшістю підприємств із списку Федеральної митної служби Російської Федерації (ФМС РФ) стоять люди, так чи інакше наближені до чинної української влади.

Найбільш очевидні труднощі виникли в Roshen («Рошен»), ввезення продукції якого заборонив Росспоживнагляд, пославшись на наявність у виробах канцерогенів і озвучивши претензії щодо невідповідності маркування. Зі слів головного санітарного лікаря РФ Геннадія Онищенка, претензії до українських солодощів не тільки залишаються, а й накопичуються. Петро Порошенко, який контролює «Рошен», докладає усіх зусиль для того, щоб розпочати переговори щодо вирішення суперечки. Пан Порошенко неодноразово заявляв про свою прихильність до співпраці України з Європою, але «цукеркові» баталії здатні похитнути навіть настільки чітко озвучену позицію. Поганий мир завжди краще за хорошу війну. Опоненти вичікують та відмовчуються. Петро Олексійович також має значний вплив на корпорацію «Богдан», а Росспоживнагляд здатен знайти бензопірен не тільки в шоколаді, але й в автомобілях із автобусами — він якраз утворюється при згоранні палива...

Наступний у списку — власник хімічних виробництв України і господар холдингу Group DF. Заборони на постачання до Росії добрив, соди і діоксиду титану поки немає, але митні труднощі є. Звісно,  це не заборона, проте відчутні палиці в колеса, що стосуються витратної частини ритмічних і своєчасних поставок. Незважаючи на російське кредитування «Кримського титану». У Росії пігментний діоксид титану (використовується для виготовлення фарб, пластмас і паперу) не виробляють, але виробляють технічні марки, що використовуються в металургії. А тут ще Китай продовжує нарощувати випуск цього рідкісного продукту. Федерація роботодавців України, яку також очолює Дмитро Фірташ, звернулася до прем'єр-міністра Миколи Азарова з проханням посприяти якнайшвидшому розв’язанню проблеми на міжурядовому рівні.

Далі за списком — одна із найвпливовіших людей в Україні, яка проживає у Швейцарії, Ігор Коломойський. Чотири підприємства, що входять до орбіти його інтересів,  занесено Федеральною митною службою РФ до Загальноросійського профілю ризику, включаючи нафтову зірку групи «Приват» — «Укрнафту».

Потрапили до списку і три вагонобудівники: Сергій Тігіпко («Дніпровагонмаш» і «Кременчуцький сталеливарний завод»), Костянтин Жеваго («Стахановський вагонобудівний завод») і «Азовзагальмаш» (найбільший виробник спеціальних вагонів).

Потрапили два підприємства хімічної промисловості, розташовані в місті Рубіжне Луганської області, — їхня доля доволі цікава Юрію Бойку.

Кілька заводів, підконтрольних Юрію Іванющенку, також потрапили до списку. «Артемсіль» і Артемівський завод з обробки кольорових металів, що входять до зони контролю Андрія Клюєва, теж можуть очікувати на проблеми при перетині російського кордону.

До цього переліку потрапив харківський «Турбоатом», що спеціалізується на випуску турбін та іншого енергетичного обладнання. Контрольний пакет цього підприємства належить державі, і перший кандидат на його придбання — «Росатом».

До списку підозрілих постачальників внесено також три заводи групи «Конті», власник якої, Борис Колесніков, давно веде переговори про продаж своєї частки. Передпродажна підготовка почалася, і у вересні відбудеться перший раунд формування пропозицій про купівлю. Санкції Росії здатні знизити ціну пакета.

Власник нафтового WOG Ігор Єремеєв потрапив до списку зі своєю «Західною молочною групою». Є ще кілька прізвищ, включаючи Віктора Пінчука, які стоять за успішними українськими підприємствами. Ще раз наголошую: про заборону імпорту з боку РФ не йдеться.

Коли президент Росії Володимир Путін приїхав до Києва на святкування Хрещення Русі, всі списки вже було складено й робота почалася. Дії росіян мають яскраво виражене політичне забарвлення і жодним чином не відображають якість української продукції. Позицію Росії, спрямовану на збільшення кількості бюрократичних перешкод, навряд чи можна розцінювати як конструктивну. Навпаки, це повне ігнорування поняття торгового спору, коли надаються документи, що підтверджують обґрунтованість претензій, а рішення формулюються з посиланням на конкретні статті законодавства. Такі спори вирішуються у судах, а не на великій дорозі.

У Росії під час конфлікту з Грузією у 2008 році з подачі тодішнього президента використовувалося словосполучення «примус до миру» — термін, що з'явився в середині 90-х у США. Йшлося про операції з відновлення порядку, насильницьке розведення воюючих сторін, встановлення заборонених зон та контроль за їх дотриманням. Щось подібне відбувається нині у торгівлі між Росією та Україною. Ухвалено одностороннє силове рішення, підприємства України змушені з ним миритися. Проігнорована практика Світової організації торгівлі (СОТ), до якої Росія прагнула потрапити.

Нинішній стан багато хто називає торговельною війною, але це не зовсім так. Війна — поняття двостороннє, а наразі бачимо лише санкції нашого східного сусіда. Український уряд брати участь у боях не поспішає. Навпаки: суцільна тиша і повна відсутність будь-якої реакції. Відчуття таке, що всім їм все добре відомо і зрозуміло, але вони приховують це від нас. Спробуємо розібратися самі.

Є ймовірність, що ці події було озвучено заздалегідь. Тоді регулятор зовнішнього ринку (держава) або підготовлений до такого і відреагує адекватно, або діяти так не в змозі й очікує на якісь рішення від самих учасників зовнішньоекономічних відносин. Характерно, що українська митна служба не знає про жодні труднощі експортерів до Росії. А можливо, це не труднощі для українських підприємств, а зміни на краще. Змусить Росія санкціями не працювати на її території, і рушить український бізнес кудись уперед. Або в Європу, або зламається і почне з'єднуватися з непростою російською дійсністю, відроджуючи зниклого 20 років тому монстра — СРСР. Питання історичне, а на будь-яке історичне питання відповідь потрібно шукати в економіці. Вирушимо і ми на пошук виходу з цієї ситуації в економічній площині.

Спочатку подивимося, хто з України потерпає в першу чергу. Для цього відкриємо список двохсот найбагатших наших співгромадян. Бізнес шістьох з першої десятки найбагатших згадано в переліку ФМС РФ, решта — у першій сотні. Щоправда, торік пішов із життя Олександр Савчук (власник «Азовзагальмашу»), підприємства якого також потрапили до російського ризикового митного списку.

За версією видання «Фокус», перша десятка 200 найбагатших людей України має такий вигляд:

1. Рінат Ахметов (SCM Group), статок 16,830 млрд дол.

2. Ігор Коломойський (група «Приват»), статок 3,645 млрд дол.

3. Геннадій Боголюбов (група «Приват»), статок 3,645 млрд дол.

4. Дмитро Фірташ (DF Group), статок 3,327 млрд дол.

5. Вадим Новинський («Смарт Холдинг»), статок 3,273 млрд дол.

6. Віктор Пінчук (EastOne LLC), статок 2,150 млрд дол.

7. Костянтин Жеваго (Ferrexpo), статок 1,920 млрд дол.

8. Костянтин Григоришин («Енергетичний стандарт»), статок 1,814 млрд дол.

9. Юрій Косюк («Миронівський хлібопродукт»), статок 1,514 млрд дол.

10. Віктор Нусенкіс («Донецьксталь»), статок 1,507 млрд дол.

Безперешкодно купувати компанії вдавалося небагатьом. Найактивнішим покупцем 2012 року був Рінат Ахметов. Він придбав пакети акцій кількох обленерго, контрольний пакет акцій «Запоріжсталі» та найбільшого приватного вантажоперевізника «Лемтранс». А капітал Дмитра Фірташа поповнився одразу 18-ма облгазами. За приватизацію частини цих прибуткових підприємств держава отримала скромні 40 млн дол., що знову підтверджує наявність лояльності до лідерів бізнесу.

Подвоїти свій статок до 196,5 млн дол. вдалося Олександру Януковичу. Відповідно до звіту міжнародної аудиторської компанії PricewaterhouseCoopers, сумарні активи МАКО, яку очолює старший син президента, за 2011 рік перевищили 1,7 млрд грн.

Серед 25 новачків перших двох сотень виділяється Сергій Курченко (№ 30). 27-річний харків'янин наприкінці минулого року був названий власником футбольного клубу «Металіст». Група ВЕТЭК, ним очолювана, контролює ринок скрапленого газу України, а з купівлею Одеського НПЗ російський холдинг «Лукойл» до своїх інтересів додав ще й нафтопереробну галузь. Без підтримки молодому бізнесменові навряд чи вдалося б настільки стрімко увірватися у великий бізнес.

Найзаможніший українець, син президента і молода харківська зірка не мали постраждати від запланованих російських санкцій.

Рінат Леонідович — взагалі непотоплюваний авіаносець міжнародного бізнесу зі зв'язками від Нової Зеландії до Гренландії і від Чукотки до Південної Африки.

Старший син перестане подвоювати свої статки тільки тоді, коли у батька підійде до завершення робота, а це найближчим часом не планується.

Обдаровання з Харкова перебуває в обоймі теж молодих та енергійних друзів і на ділі демонструє свою спроможність, постійно розширюючи власний вплив і виростаючи на очах. Крім того, основні інтереси групи ВЕТЭК містяться всередині країни. Поставка українському споживачеві світлих нафтопродуктів і скрапленого газу — справа клопітна, але високорентабельна, крім того, його компанії виграли чимало тендерів на різноманітні добре оплачувані проекти.

На сьогоднішній день припинено експорт з України до Росії. Як вирішиться ситуація, можна тільки гадати.

З нинішнього стану справ можна зробити несподівані висновки. Складається враження, що Росія не бажає бачити Україну в Митному союзі. Інакше не включалися б агресивні санкції на кордоні. Адже жорсткі відносини ніколи не сприяють симпатії та дружбі, як і політика шантажу. Стабільна і незмінна російська влада просто проґавила момент, коли Україна ухвалила рішення про євроінтеграцію, як раніше інтеграцію до Європи країн Балтії. Усі теперішні російські дії нагадують помсту. Україна перебуває в критичному становищі, а західні країни починають вибиратися з рецесії. Наша держава вже документально готується до співпраці з Європою, певне, саме це не влаштовує нашого східного сусіда. Росія, на відміну від Європи, вкотре доводить нецивілізованість своїх методів.