Європейці оцінили українські суди

Соціологи стверджують: майже 60% інформації про те, наскільки якісно працюють суди, громадяни отримують не з власного досвіду*. Більше того, навіть не з досвіду знайомих. А... із засобів масової інформації. Наскільки гідно ЗМІ несуть тягар такої відповідальності, можна дискутувати. Є чимало прикладів непрофесіоналізму і відвертої заангажованості при висвітленні подібних питань. Часто ЗМІ роблять це, так би мовити, з найкращих мотивів, виконуючи свого роду соціальне замовлення, тобто обстоюючи позицію громадськості. Точніше, тієї її частини, яка має бажання і можливість бути почутою іншими, донести свою думку як «громадську». Отже, «справедливе» рішення в конкретній справі має бути саме таким, як того бажає громадська думка. Нерідко така позиція безкомпромісна настільки, що не передбачає ні надання слова протилежній стороні, ні вивчення безпосередньо матеріалів справи. Мовляв, і без того «всім усе зрозуміло».

Очевидно, наскільки важливо мати можливість отримати достовірніші дані про ситуацію в судах, які б надали дещо більше інформації, ніж поширена констатація: «Усі беруть хабарі», відповідно — «Все пропало!». Більш-менш об'єктивно оцінити роботу судів покликані професійні та об'єктивні дослідження, що спираються на наукову основу і надають достовірну статистику. Таких спроб було зроблено чимало. Реальних досягнень менше, а загальновідомий вислів, згідно з яким є брехня, є нахабна брехня, а є ще статистика, зберігає свою актуальність... Навіть у тих, хто докладає реальних зусиль для того, щоб провести якісне дослідження, як правило, є слабка ланка — вироблення коректних і переконливих критеріїв оцінки діяльності судів.

Нещодавно було оприлюднено результати дослідження стану справ в українській судовій системі — Судовий індекс Європейської Бізнес Асоціації, проведеного за підтримки дослідницької компанії InMind у жовтні 2013 року. Об'єктом професійного оцінювання стали адміністративні та господарські суди трьох інстанцій.

Оцінювання проводилось за вісьмома критеріями: прозорість судового процесу; кваліфікація суддів; відповідність термінів ухвалення судових рішень законодавчим термінам; якість (обґрунтованість, вмотивованість) судових рішень; справедливість судових рішень; доступність (зручність і відкритість єдиної бази судових рішень); єдність судової практики; незалежність судової системи від органів державної влади.

Серед учасників опитування — 137 керівників і 56 юристів компаній-членів Асоціації. Дані зібрано в жовтні минулого року, тому вони відбивають ситуацію за 2013 рік.

Найнижчу оцінку довіри до судової системи дають споживачі юридичних послуг з супроводу справ у судових органах. Ця складова демонструє, як констатують автори дослідження, «дуже песимістичні настрої щодо українських судів. Можна говорити про повну дискредитацію судової системи в очах тих, чиї інтереси вона повинна захищати». Також досить низьку оцінку довіри до судової системи дають професійні юристи.

Проте усереднена підсумкова оцінка виявилася приблизно посередині між, скажімо так «надзвичайно погано» і «чудово», тобто між 1 і 5 (оцінювання відбувалося за п'ятибальною системою).

Однак щодо методології цього дослідження постає низка запитань. З них виділимо два найважливіших з нашої точки зору.

Незрозуміло, чому для оцінювання запропоновано господарські та адміністративні суди вкупі. Таке оцінювання дає змогу практично безпомилково визначити, мабуть, лише... «середню температуру по палаті». Надто багато відмінностей існує між господарськими та адміністративними судами, починаючи з різної підвідомчості.

Тобто сукупно визначати кваліфікацію суддів і якість судових рішень господарських та адміністративних судів, як це зроблено в зазначеному дослідженні, м'яко кажучи, — нонсенс. Так, у наших судів, звісно, є чимало спільного, зокрема, те, що наказується не законом, але «звичаями». Однак якщо ставити за мету отримати переконливий результат досліджень, треба, як то кажуть, розрізняти відтінки.

Є в зазначеному дослідженні ще один, можливо, не настільки очевидний аспект — критерій справедливості. Якщо говорити про законність судового рішення, його обґрунтованість, це зрозуміло, відчутно. А справедливо чи несправедливо — це, мабуть, ближче до західної філософії, ніж до вітчизняного судочинства. Це як верховенство права, відповідно до якого, як стверджують, живе цивілізований світ, хоча чітко сформулювати цей принцип ніхто так і не зміг. (До речі, ніхто — крім наших міліціонерів, які примудрилися дати йому визначення в одній з відомчих наукових робіт, на подив екс-міністра юстиції Сергія Головатого, який півжиття присвятив вивченню цього самого верховенства права.) Так само зі справедливістю, яку втиснути в рамки якогось визначення складно, і по суті, принаймні в цьому контексті, це скоріше оцінне судження, яке — ні довести, ні спростувати.

Людина слабка, і коли вона виграє справу в суді, робота системи бачиться їй у рожевому світлі, що в принципі цілком природно. Але в кожній справі є ще одна сторона — та, що програла. Вона цю саму ситуацію бачить не так оптимістично. І мало трапляється громадян, здатних визнати і заявити: ми програли справу, але рішення суду було справедливим. В опитуванні брали участь споживачі послуг з юридичного супроводу справ у судових органах та юристи, що забезпечують юридичний супровід клієнтів у судах. З огляду на безпосередню залученість у процес вони цілком можуть судити про обґрунтованість винесених рішень, але навряд чи будуть здатні абстрагуватися від особистого, неупереджено оцінювати рішення судів з точки зору категорії справедливості. Залишається сподіватися, що серед опитаних експертів порівну представлені переможці і переможені, і в цьому конкретному опитуванні справедливість справді взяла гору.

Втім, в ім'я тієї ж справедливості слід зазначити, що питання про те, як коректно оцінювати судові рішення, якщо ми зі зрозумілих причин відкидаємо такий аргумент як скасування/не скасування його вищим судом, залишається поки відкритим.

Проте, поза сумнівом, дослідження роботи судової системи необхідні. Як і зусилля, спрямовані на створення досконаліших критеріїв оцінки, маркерів, що дають змогу оцінювати реальний стан справ. Для того, щоб зрозуміти, в якій точці ми об'єктивно перебуваємо, дістати можливість відстежувати тенденції і визначити, куди рухатися далі. Тому що судова реформа в країні фактично проходить під девізом «Немає в революції кінця», а помітні позитивні результати сформулювати поки що важко, на відміну від наслідків.

* за даними Центру Разумкова ("Судова реформа в Україні: поточні результати та найближчі перспективи")