Проблема підвідомчості: ту ж саму справу повертають з господарського і з адміністративного судів

У 2005 році Верховною Радою був прийнятий Кодекс адміністративного судочинства України, який вніс суттєві суперечності у відносини визначення підвідомчості справ між господарськими та адміністративними судами. Недосконалість відповідних норм цього кодексу неодноразово піддавалася критиці, досить жорстко заявляли про недопустимість такої ситуації в сучасній юриспруденції науковці.

Більшість опитаних фахівців вважають, що закладені нормами кодексу суперечності ускладнюють захист прав громадян і суб’єктів господарювання, шкодять суспільству та державі. Непоодинокими є випадки, коли одна й та сама справа внаслідок зазначених суперечностей поверталась позивачеві одночасно і з адміністративного, і з господарського судів. З цих же причин чимало суб’єктів господарювання, користуючись тим, що розмір судового збору, встановлений законодавством при поданні до суду адміністративного позову, значно менше ніж при подачі відповідного позову до господарського суду, штучно змінюють підвідомчість спору та звертаються за вирішенням господарських спорів до адміністративних судів. Внаслідок цього державний бюджет України недоотримує значну суму коштів, так необхідних сьогодні для фінансування суспільних потреб.

Врегулювати законодавчі суперечності зобов’язані парламентарі. Юристи можуть, набувши досвіду, розповісти про перипетії своєї роботи в умовах законодавчої невизначеності.

Юрій Крайняк, керуючий партнер ЮК Jurimex:

Очевидно, що запропоноване Кодексом адміністративного судочинства України розмежування між адміністративними і господарськими справами є недосконалим.

Проблема в тому, що для правильного визначення підсудності суду (і сторонам) доводиться занурюватись в теоретичні правові питання і вже на стадії прийому вивчати суть правовідносин між позивачем і відповідачем. Пов’язано це з тим, що адміністративний суд розглядає лише «адміністративні справи», тобто справи, в яких одна сторона управляє поведінкою іншої і може видавати обов’язкові для неї рішення. Принагідно можна згадати велику кількість справ, розгляд яких в межах тієї чи іншої юрисдикції був суперечливим. Тут і спори про оскарження рішень місцевих рад про виділення земельних ділянок, і про оскарження патентів на винахід чи свідоцтв на торговельні марки, і це ще далеко не все.

Непоодинокими є випадки, коли одна й та сама справа поверталась позивачеві одночасно і з адміністративного, і з господарського судів. А все через невизначеність підвідомчості судів.

Відсутність простих і зрозумілих критеріїв визначення підвідомчості справ призводить до того, що роз’яснювати їх просять Конституційний суд України. А що може зробити звичайний громадянин, який хоче захистити свої права і має визначатись, до якого саме суду відносити заяву, якщо питання підвідомчості є складним для професійних суддів?

Спори щодо реєстрації права власності є яскравим прикладом недосконалості розмежування юрисдикції. Відповідно до чинного законодавства, адміністративні суди розглядають лише ті справи, в яких державний орган тим чи іншим чином владно керує поведінкою позивача шляхом прийняття відповідних рішень. Реєструючи чи відмовляючи в реєстрації права власності, реєстратор не керує поведінкою позивача, а отже між сторонами відсутні прямі адмінвідносини. Але, якщо копнути глибше в теорію, то «адміністративні» відносини можна знайти де завгодно. Як результат, в судовому реєстрі маємо велику кількість рішень з подібних справ, які виносились як в межах адміністративного, так і господарського судочинства.

Те саме стосується і справ проти Антимонопольного комітету. Закон про АМКУ чітко відносить такі справи до компетенції господарських судів. Проте адміністративні суди вважають, що той закон не повинен застосовуватись, оскільки прийнятий до набуття чинності Кодексом адміністративного судочинства України.

Невизначеність, внесена Кодексом адміністративного судочинства України у відносини підвідомчості, призводить до того, що і господарський, і адміністративний суди можуть прийняти таку справу до свого провадження, що не знімає ризиків наступного скасування відповідного рішення через власну позицію суддів апеляційного чи касаційного суду на питання підвідомчості.

Євген Щеглов, старший юрист ЮК «Правовий Альянс»:

Найбільше суперечностей виникає при вирішенні спорів, пов’язаних з правами на майно, яке підлягає державній реєстрації. Так, вирішення господарського спору з приводу права власності на нерухоме майно, права оренди земельної ділянки, права власності на долю в статутному капіталі юрособи передбачає подальші дії адміністративних органів по внесенню змін до держреєстрів. Застосовуючи норми Господарського процесуального кодексу України, господарські суди вирішують спори про внесення або вилучення інформації з реєстрів, які вказаними нормами Кодексу адміністративного судочинства віднесені також до підвідомчості адміністративних судів. Крім того, у цивільному законодавстві є можливість оскаржити рішення органів влади або місцевого самоврядування, що порушують цивільні права осіб.

На мою думку, в порядку адміністративного судочинства доцільно розглядати справи, пов’язані з незаконними діями державних органів при реєстрації, якщо питання цивільних прав не підлягає сумніву. Якщо оскаржуються цивільні права, то доцільно розглядати спір в господарському процесі із залученням суб’єктів владних повноважень.

Однозначно неможливо відповісти, до якого з судів — адміністративного чи господарського — слід звертатися, щоб оскаржити законодавчі норми, які не узгоджується з чинним законодавством, звужують інтереси підприємства. Це залежить від органу, який прийняв акт, виду акту та підстав оскарження.

Едуард Трегубов, юрист, міжнародна асоціація «Сквайр Сандерс — Салком»:

Проблеми, пов’язані з розмежуванням окремих категорій справ між адміністративними і господарськими судами, не перший рік дискутуються між науковцями та юристами-практиками. Поступово судова практика сприяє вирішенню цього питання. Водночас деякі категорії справ, як і раніше, продовжують розглядатися одночасно адміністративними і господарськими судами. Така ситуація є неприпустимою з точки зору науковців та доктрини, проте серед практикуючих юристів оцінка існуючого становища є не такою категоричною.

Можливість вибору між двома судами зумовлює більш гнучкий підхід до розроблення стратегії судового захисту інтересів клієнта з урахуванням поставленої мети, витрат на оплату судового збору, фактичних обставин справи, існуючої судової практики тощо.

Законодавча невизначеність та відсутність однозначної судової практики залишає більший простір для маневрів.

Андрій Пожидаєв, старший юрист ЮФ «Астерс»:

В контексті спірних питань розмежування підвідомчості справ між адміністративними та господарськими судами найбільш типовим прикладом є спори щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету України. Нагадаю, щодо вказаної категорії спорів існує певна невизначеність, зумовлена колізією законодавчих норм, зокрема, статті 12 Господарського процесуального кодексу України, статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та статті 4 прийнятого Кодексу адміністративного судочинства України.

Не можуть визначитися і самі суди. Так, Вищий господарський суд України однозначно вважає, що правовідносини, пов'язані з обмеженням монополізму та захистом суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, є предметом регулювання господарського законодавства, а справи щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету України мають розглядатися господарськими судами. Адміністративні ж суди не мають чіткої позиції з цього питання. Деякі з них вказують, що дана категорія спорів не має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, тоді як інші вирішують цю категорію справ.

Важко сказати, в якому із процесів суб’єкт, що оскаржує відповідне рішення Антимонопольного комітету, має більше переваг. З одного боку, оскарження рішення до адміністративного суду означає певні переваги для суб’єкта господарювання з точки зору підсудності. Адже у випадку оскарження правових актів індивідуальної дії Кодекс адміністративного судочинства України дає можливість позивачу звернутись до адміністративного суду за власним місцезнаходженням, а не за місцезнаходженням відповідача. Суттєвою перевагою є також покладення тягаря доказування на відповідача.

Водночас, оскаржуючи рішення АМКУ про накладення штрафу до господарського суду, позивач має більше часу на звернення до суду (два місяці у порівнянні з одним місяцем, що надається за правилами Кодексу адміністративного судочинства України). Окрім цього, згідно зі статтею 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» оскарження рішення до господарського суду зупиняє його виконання, тоді як у разі оскарження такого рішення до адміністративного суду цього не відбувається. Важливим є те, що, зважаючи на сформовану роками практику, господарські суди є більш досвідченими у вирішенні зазначеної категорії спорів.

Загалом необхідність врегулювання питання підвідомчості справ є очевидною і має відбутись саме на законодавчому рівні шляхом усунення розбіжностей та приведення законодавчих актів у відповідність один до одного.

Підготувала Ліка Джерельна