Адвокати — про люстрацію суддів: старі порядки залишаться

Нашвидкуруч написаний та прийнятий Верховною Радою Закон України «Про відновлення довіри до судової системи України» викликав неоднозначну реакцію в юридичній спільноті. Йдеться навіть не про суддів, чиї права цим законом були знехтувані. Звичайні юристи — адвокати та викладачі права, проаналізувавши закон, були змушені визнати його недосконалим та таким, що порушує Конституцію. Усе це можна було б йому «пробачити» з огляду на так звану революційну необхідність, якщо б він справді виконав свою основну функцію — докорінно змінив судову систему, зробив такою, щоб їй дійсно можна було б довіряти. Але є побоювання, що зміни, які зазнає судова система завдяки цьому закону — суто декоративні: змінять одні обличчя на інші, але це не поліпшить якість відправлення правосуддя, не посприяє подоланню корупції.

Адвокат Армен Нерсесян, доцент Інституту держави і права ім. Корецького, проаналізувавши закон, зробив кілька зауважень. Він звернув увагу на ст. 3, яка називається «Зміст перевірки суддів», хоча її варто було б назвати інакше: «Підстави для перевірки суддів», бо у цій статті перелічені саме підстави для перевірки (читай — люстрації). Усі ці підстави насправді зводяться до двох обставин: участь судді у репресіях проти майданівців та розгляд справи або ухвалення рішення з допущенням порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, констатованих у рішенні Європейського суду з прав людини. Адвокат Нерсесян прозоро натякнув, що остання підстава писалася під одну людину (читай — Юлію Тимошенко). З цим можна не погодитися, в нас чимало рішень Європейського суду і на користь українських громадян. Але з огляду на кількість порушень у вітчизняних судах, ці окремі рішення — крапля в морі.

«Чому майже весь перелік підстав пов'язаний лише з подіями на Майдані?— дивується А. Нерсесян. — У нас і до цього виносилися неправосудні вироки, приймалися неправосудні рішення. У нас і до цього людина практично ніколи не могла спростувати у суді свою вину, наприклад, у справах про адміністративні правопорушення. Наша проблема не у цих конкретних суддях, це системна проблема. Уявіть, що суддя, який багато років поспіль виносив неправосудні рішення, на час Майдану взяв лікарняний, відпустку або ще якимось чином уникнув участі у репресіях. Такі судді є практично в кожному суді, про них в адвокатському середовищі ходять легенди. То що, ці судді не підлягатимуть перевірці? Верховна Рада, приймаючи цей закон, штучно звузила коло суддів, яких слід було б піддати перевірці».

З цим твердженням погоджується і адвокат Анна Колєснік: «Цей закон, спрямований на покарання вузького кола осіб, покликаний показати людям, що влада пішла їм назустріч, що вона карає осіб, які виносили неправомірні рішення під час Майдану. Я погоджуюся, що таких суддів треба покарати, причому першочергово. Але хіба заради цього люди виходили на Майдан? Вони вимагали усунення порушень їхніх прав. Хіба ці вимоги задоволено? Перевірці піддадуть лише суддів, які виносили так звані політичні рішення, а інші будуть і далі виконувати свої обов'язки. І я, і мої колеги можуть безкінечно розповідати, як судді порушують присягу, порушують право. В моїй практиці, наприклад, був випадок, коли судді Шевченківського суду впродовж місяців розглядали справу про вчинення особливо тяжкого злочину без участі адвоката, навіть пропонували обвинуваченого відмовитися від захисника. Таких суддів у нас, на жаль, не карають. І цей закон ніяк не посприяє тому, щоб їх було покарано. Ми почнемо заміняти одних людей іншими, але це нічого не вирішить у цілому. Потрібно змінювати підхід до виконання суддями своїх обов'язків, до контролю за цим виконанням та до відповідальності суддів за прийняті рішення. Громадськість повинна мати змогу контролювати дії суддів та впливати на якість здійснення правосуддя. На жаль, ті закони, які зараз приймаються, не ведуть до виявлення фактів правопорушень в судах та покарання винних осіб».

Пані Анна вважає, що закон, який вступає в протиріччя з Конституцією, іншими законами України та міжнародними нормами права, може в подальшому мати негативні наслідки для країни. Через деякий час звільнення керівників судів буде визнано незаконним, державу через Європейський суд з прав людини змусять виплатити цим людям компенсації. Судовим рішенням вони будуть відновлені на своїх посадах, а Україна втратить значні гроші з бюджету.

Адвокат Леонід Стєлєхов зауважує: «У Польщі напрацьований досить успішний люстраційний досвід. Там перевірці підлягають не лише судді, поліцейські та прокурори, але й адвокати. Навіть ті юристи, хто має бажання стати адвокатом. Тобто, перевіряють увесь масив учасників застосування права. Усіх їх підвели під загальні вимоги. І це правильно. Тому в них правова система діє на дуже високому рівні. Чому ж у нас не перевіряють усіх, хто працює у сфері правозастосування? Мої колеги-адвокати з нашого адвокатського об'єднання, усього 46 осіб, вирішили почати зміни з себе. Ми вирішили більше ні за яких обставин не носити суддям хабарів. Нам набридло бути такими собі “поштарями”, що носять гроші. Сподіваємося, в нас це вийде. Щоправда, є ризик, що відтепер будемо програвати у судах, адже представники іншої сторони такого зароку не давали».

Л. Стєлехов назвав норму, що диктує необхідність звільнення з постів керівників судів, міною уповільненої дії. І пояснив: «Скоріш за все, більшість судів, які в очах громадськості пов'язані з корупційним діям, просякнуті корупцією наскрізь. І кого б не вибрали на місце голови суду та його заступника, правила та порядки, які були за попередніх керівників, коли не йшлося про змагальність процесу, а діяли механізми банального підкупу, залишаться. Що може викликати нову хвилю протестів».

Адвокат Леонід Шалімов, який є громадянином Німеччини, свого часу закінчив юридичний факультет Національного університету ім. Шевченка. А от працює в Україні лише останні п'ять років — і як адвокат, і як викладач кримінального права. Раніше весь час працював за кордоном — у США, Сінгапурі, Тайланді, країнах Європи. Тож про міжнародний досвід знає не з чиїхось слів. Він розповідає: «У 1946 році у Німеччині відбувався подібний до нашого процес відновлення довіри, і була запроваджена програма боротьби з нацистською ідеологією. Тоді під люстрацію (денацифікацію) підпали 3000 суддів, з яких були покарані лише три особи. А ми хочемо одним законом на дві сторіночки покарати усіх, перевернути всю правову систему? На мій погляд, це неможливо».

Л. Шалімов вважає, що з точки зору відправлення правосуддя, цей закон не несе якихось новацій. Суддів, які судили майданівців, можна було б покарати, використовуючи і інші чинні норми. «Останній КПК України містить статтю 206, у якій точно і конкретно сказано: якщо суддя бачить, що у нього в залі побита людина, він мусить відреагувати — відправити побиту людину до лікарні, припинити слухання до того моменту, коли людина зможе говорити, давати якісь пояснення. Пригадайте, будь ласка, усе, що ми бачили протягом зими на тих судових процесах. Приводили людей до суду побитих в смерть, вони в суді непритомніли, а суддя розглядав справу. Так от я думаю, навіщо писати весь цей закон, який направлений проти таких суддів, якщо є ст. 206 КПК України? Якщо суддя не відреагував належним чином, як того вимагає закон, він скоїв злочин. З такими суддями мала б розібратися сама судова система, адвокат мусив би написати заяву, прокуратура мала б прийняти певні рішення. Інша річ, що нічого цього не відбувалося. Наша українська правова структура досить розгалужена і забезпечена різними способами вирішення питань. Усім відомо, що є Вища кваліфікаційна комісія суддів, Вища рада юстиції, куди можна звертатися зі скаргами на дії суддів. У той час це дійсно було марно. А зараз? І чи змінить щось цей закон? Я вам скажу, що й зараз, вже після Майдану і зміни влади, людей все ще б'ють — і при затриманні, і у райвідділках. Я бачив побитих затриманих на власні очі. І не лише б'ють при затриманні, але й обкрадають — витягають усі гроші. Тож, річ не в законі, а в його застосуванні».

Л. Шалімов вважає, що треба міняти не тільки підходи до правозастосування, а й поліпшувати юридичну освіту. «Я спілкуюся зі слідчими, які закінчили Академію МВС. Вони не знають, що таке кваліфікація злочину, що таке склад злочину, навіть не знають, що таке вина з юридичної точки зору. 70% тих правоохоронців, з ким я спілкувався, не знають, що таке вина! А цьому ж вчать в університетах. Це ж проста формула: вина = усвідомлював+передбачав+бажав. Я не питаю про це суддів, це було б некоректно, але впевнений, що в нас є і судді, які не знають таких речей. Вже не кажу про обвинувачених, які після жорстоких побоїв всі як один визнають свою вину, теж не розуміючи юридичного значення цього слова».

Адвокат різко висловився і про віковий ценз суддів, про моральну незрілість молоді в мантіях. «В Україні існує більше 700 судових інстанцій, в яких працює близько 20 тис. суддів. Значна частина з них — це дуже молоді люди, просто діти. Йому 25 рочків, а він вже суддя. Мені вже за п'ятдесят, я не взявся б когось судити. А це молода людина, яка починає своє життя, якій треба квартиру купити, машину, гарний одяг і тому подібне. В 25 років люди більше зацікавлені матеріальними здобутками, ніж люди старшого віку. Треба підвищувати віковий ценз».

«Щоб докорінно змінити ситуацію в правозастосуванні, потрібно не тільки “перетрусити” суддівський та прокурорський корпус, міліцію і усіх держслужбовців, а й внести багато змін до законів»,— каже А. Нерсесян.

Його підтримує Л. Шалімов: «Навіть те, що в нас в КК по кожному злочину є на розсуд судді різні види покарання, вже дає можливість судді якось маніпулювати. Взяв хабара — дав мінімальне покарання, не дали нічого — дав максимальне. В нас зараз існує 12 видів покарань, в Німеччині — три: конфіскація, штраф і позбавлення волі. Причому, в 70% вирок обмежується штрафом. В Україні вдвічі менше населення, ніж в Німеччині, а в наших місцях позбавлення волі сидить вдвічі більше людей, ніж там».

Адвокат Шалімов порівнює і процес підготовки законів: «В Швейцарії Кримінальний кодекс розробляли 25 років, дуже ретельно, з науковим підходом. Потім його приймали через загальнодержавний референдум. На Заході процес розробки важливих законодавчих актів відбувається надзвичайно тривалий час. Починається цей процес з наукових розробок в університетах. В нас є п'ять надзвичайно сильних університетів з великою науковою базою, які займаються кримінальним правом. Але їм держава не дає ніяких замовлень. У нас все робиться поспіхом, з нальоту. Якщо ми не схаменемося, не почнемо все робити належним чином, ми цього бруду не позбавимося»...

P.S.В результаті звитяжної битви громадськості проти призначення керівниками судів осіб, пов'язаних з попередньою владою, позиційні бої за ВГСУ завершилися тим, що його очолила людина, яку ЗМІ пов'язували з Андрієм Портновим.

Перші ж призначення на посади нових керівників судів свідчать про характерну вибірковість громадських активістів, які тримають руку на пульсі люстрації суддів. ВГСУ чи не через день з'являвся у новинах у зв'язку з пікетуванням, яке, бувало, доходили до виносу дверей. Проте столичний адмінсуд, Київський апеляційний госпсуд, Солом'янський суд, госпсуд столиці та інші такою увагою були обділені, широку громадськість за допомогою блогів і пікетів не сповіщали, і в ряді випадків старі керівники були обрані тихо і мирно. У всіх цих випадках «Правий сектор» команди брати суди на абордаж не отримував, а озвучений головним люстратором Єгором Соболєвим ультиматум про публікації кандидатур суддів за тиждень до виборів не дотримувався, здається, в жодному із судів. Боротьба за ВГСУ закінчилася виборами, результати яких влаштували активних членів громадськості, незважаючи на те, що колись «військовий» суддя Богдан Львов — теж людина з історією. Проте, залишається сподіватися, що, обійнявши таку посаду, він, як і інші його колеги, захоче і зможе почати з чистого аркуша.