Влада — нова, закон про прокуратуру — той самий

Реформаторство в Україні — невдячна справа, будь-які реформи просуваються дуже повільно, наражаючись на шалений опір з боку представників тої сфери, яку збираються піддати змінам. Не став вийнятком також інститут прокуратури, що його Україна марно намагається реформувати ще з 1995 року, згідно із взятими перед Радою Європи зобов'язаннями. Прокуратура залишається державною структурою, яка не приведена у відповідність до Конституції України, а закон про прокуратуру — єдиний не ухвалений закон зі «списку Штефана Фюле».

Намагання зробити певні кроки у цьому напрямку були: восени минулого року (через 18 років після взяття зобов'язань!) Верховною Радою нарешті був прийнятий у першому читанні законопроект №3541 «Про прокуратуру», який дістав схвальний відгук Венеційської комісії, однак до другого читання справа так і не дійшла.

Тоді українська влада, готуючись до підписання угоди з ЄС, вирішила швиденько «підібрати усі хвости», але, з огляду на подальші події, просування цього закону стало «недоцільним».

Які новації передбачав законопроект? Пропонувалося зняти всеосяжний нагляд за всім і вся, яким прокуратура послуговується не тільки в інтересах держави. Мав суттєво змінитися механізм відбору кандидатів на посади прокурорів, стати прозорим і зрозумілим.

За новим законом, прокурори отримували би більшу самостійність та незалежність від зовнішніх та внутрішніх впливів, від прокуратури вищого рівня і насамперед від генерального прокурора. Також закон передбачав, що жодна скарга на прокурора не залишиться без уваги. Та всі ці новації були якщо не поховані, то, принаймні, заморожені на невизначений термін.

Думки правозахисників і експертів про реформування прокуратури.

«Добір кандидатів має проводитися на підставі професійного конкурсу і об'єктивних критеріїв. Для цього слід створити кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів — колегіальний орган за участю як самих прокурорів, так і представників громадськості, який міг би обирати якісний склад прокуратури. Це знизило б можливість підбору кадрів за політичними критеріями. Бо на сьогоднішній день прокурорів, а особливо генерального прокурора, призначають виключно за політичними мотивами. Слід передбачити, що на посаду генерального прокурора особа може висуватися за рекомендацією кваліфікаційно-дисциплінарної комісії. Ця людина повинна проходити жорсткий конкурсний відбір,тестування», — вважає Роман Куйбіда.

«В Україні змінилася влада, проте на прокуратурі це ніяк не відбилося. Усі ті негативні явища, які були в прокуратурі, залишаються. Декілька прикладів. У смт. Шевченкове Харківської області міліція і прокуратура протягом понад шести років не випускали людей за межі селища. Шість років тривало розслідування привласнення майна, в рамках якого трьох мешканців тримали на підписці про невиїзд, фактично вони були заручниками слідства. Нещодавно Апеляційний суд Харківської області присудив їм за це компенсацію — по 15 тис. грн кожному. Ще один випадок — прокуратура Скадовського району, що на Херсонщині, надіслала подання до міської ради з дивною пропозицією — закрити міський центр з надання первинної правової допомоги, який надавав безкоштовну допомогу місцевим громадянам. Останній, свіжий, випадок — Генпрокуратура подала клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності Олександра Попова і Володимира Сівковича, які є підозрюваними у справі про кривавий розгін Майдану 30 листопада. Незважаючи на те, що керівництво прокуратури змінилося, методи залишилися тими ж», — розповідає Тетяна Печончик.

Аркадій Бущенко: «Влада змінилася, але прокуратура справді та сама. На мій погляд, жодна влада не зацікавлена у реформуванні прокуратури, бо це такий обушок, яким вона може розмахувати перед суспільством, залякуючи його. Для влади, яка намагається встановити авторитарну систему правління, прокуратура стає золотим інструментом. Чомусь мені здається, що ті опозиціонери, які зараз прийшли до влади, не дуже і хочуть розбудовувати демократичну державу, а намагаються зберегти певні авторитарні інструменти управління».

Аркадій Бущенко вважає, що основна мета реформування прокуратури має полягати в тому, щоб їй залишили лише одну з нинішніх функцій — державне обвинувачення у кримінальному процесі. «Слід демонтувати цей найбільш застарілий орган влади, який існує навіть не з радянських часів, а ще з часів Петра I. Тоді наглядова функція прокуратури була прогресивною, прокурори виконували повсюдне забезпечення виконання державних законів, але в XXI сторіччі багато що змінилося — в нас є й вільний доступ до законодавчої бази, й різні інституції, здатні забезпечити дотримання закону. Тож її наглядова функція стає не просто зайвою, а й шкідливою для суспільства, бо прокуратура надто настирливо втручається у суспільне життя, ні за що не відповідаючи, але все контролюючи, чим тримає суспільство у напрузі. Прокуратура створює величезну нерівність у судових процесах, коли виступає на боці держави у господарських справах. Не секрет, що державні підприємства й установи, коли мають намір судитися з бізнесовими структурами, щоб не платити чимале мито у господарському суді, звертаються за послугою до прокуратури. Вона ж, звертаючись до суду, цього мита не сплачує. І чому це прокуратура повинна представляти в суді сторону по справі? Чому казначейство чи будь-яка інша держустанова повинна отримувати правову допомогу за рахунок держбюджету, тобто за наш із вами рахунок? В них є достатньо ресурсів, щоб наймати собі кваліфікованих юристів».

Прокуратура формально перебирає на себе й функцію захисту прав людини. При тому, що в нас є інституції, які покликані дбати про це. Тобто прокуратура у цьому дублює інші державні структури. Втім, коли йдеться про реальні випадки порушення прав людини, прокуратура стає зовсім не на бік людини. Простий приклад, який наводить А. Бущенко: коли з державою судилися колишні в'язні однієї з колоній, які через жахливі умови утримання втратили здоров'я, дістали інвалідність, прокуратура стала на бік... колонії і держказначейства.

Безумовно, і державне обвинувачення саме по собі потребує реформування, але це можна зробити поступово, спочатку обмеживши функції прокуратури, звузивши їх до державного обвинувачення у сфері кримінальної юстиції.

Роман Куйбіда вважає, що тих змін, які було внесено у першому читанні, недостатньо. Деякими народними депутатами були внесені поправки, які передбачають більш глибоке реформування системи прокуратури. Зокрема, у зв'язку із звуженням функцій прокуратури, було запропоновано цей неймовірно роздутий штат — 15 тис. прокурорських працівників скоротити втричі (до 5 тис. осіб), до середньоєвропейського показника.

«Також ми пропонуємо, щоб усі прокурори проходили так звану перевірку на доброчесність. Це може бути як детектор брехні, так і імітація давання хабара. Якщо людина розумітиме, що їй будь-якої миті може зробити привабливу пропозицію той, хто перевіряє на доброчесність, вона боятиметься чинити корупційні дії», — каже Р. Куйбіда.

На думку експертів, слід скасувати практику притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності у разі винесення судом виправдувального вироку обвинувачуваному, бо це сприяє тому, що в нас так мало виправдувальних вироків — менше, ніж 0,25%. Що, в свою чергу, демонструє: суди і прокуратура працюють у тісній спайці, а змагальний характер процесу, на превеликий жаль, є фікцією. Ця ганебна підстава для дисциплінарної відповідальності прокурора, визначена постановою ВР, повинна бути виключена, а усі інші підстави мають бути чітко прописані у новому законі.

Один з авторів законопроекту про прокуратуру Роман Романов пояснює, чому «віз і нині там»: «У нас весь час не вистачало політичної волі, щоб прийняти цей важливий закон, який вже був розроблений і наближав нас до європейських стандартів права. Нині, коли вже ми підписали асоціацію з ЄС, знову ж таки бракує політичної волі. Ми чуємо, що цей законопроект був ініційований за часів Януковича, тому його приймати не потрібно, а слід починати все з початку. На мою думку, інститут прокуратури, яким він є зараз, залишається одним із стовпів влади Януковича. Це саме та прокуратура, яка переслідувала громадських активістів, це та прокуратура, надмірні повноваження якої завжди були причиною всіх зловживань, що були останніми роками, і не лише за часів Януковича, якщо вже бути відвертим. Ми маємо абсолютно політичне призначення генерального прокурора, пірамідальну систему, за якої думка начальника для будь-якого прокурора важить більше, ніж абстрактний для нього принцип справедливості. Як ми можемо побудувати нову систему правосуддя за таких умов?

Стосовно того, щоб «починати все з початку», то, панове вчорашні опозиціонери, а що ви робили увесь цей час, коли були не при владі? Що вам заважало займатися законотворчістю, розробляти якісь альтернативні проекти? Ви, прийшовши до влади, не маєте готової позиції з цього приводу. Ви навіть не маєте обґрунтованої критики (а що саме не так?), не готові до професійної дискусії, до якихось пропозицій, що можуть удосконалити законопроект. Професійна дискусія необхідна, але її ніхто не збирається проводити, тому що лишаються незмінними два принципи кадрової політики: хороша людина не може порадити погану (кумівство), ну і, звісно, грошові призначення. Якщо зараз поїхати за межі Києва, подивитися на кадрову політику в регіонах, то складається враження, що ніякого Майдану не було».

Р. Романов вважає, що чекати на те, що система змінить сама себе — марна справа, а для того, щоб виникла політична воля до справжнього реформування, потрібний потужний суспільний запит. Якщо він буде досить гучним, його неможливо буде проігнорувати. В іншому випадку будь-яка влада буде залишати ту прокуратуру, яка була при попередній — сильну, всюдисущу, яка відстоюватиме лише її інтереси, яка дозволятиме багато разів реприватизовувати «Криворіжсталь», змінювати права власності тих чи інших об'єктів, примушувати олігархів робити внески на підтримку тих чи інших політичних проектів і таке інше. Реформа прокуратури — це один з необхідних елементів демонтажу авторитарної системи державного правління, який, крім того, слугуватиме запобіжником відновлення такої системи.