Подвійні стандарти РФ

Російська Федерація не один раз представляла свої проекти резолюцій щодо України на розгляд Ради безпеки ООН, проте вони не були підтримані іншими членами Радбезу. Як заявив постійний представник РФ при ООН Віталій Чуркін, Росія «не може дозволити ситуації на сході України вийти з-під контролю», тому змінює тактику: замість нового проекту надасть ключові елементи, які можуть стати основою для майбутньої резолюції Радбезу ООН. Під «ключовими елементами» мається на увазі «Біла книга порушень прав людини і принципів верховенства права в Україні». У червні поточного року МЗС Росії (з повним текстом документа можна ознайомитися на сайті зовнішньополітичного відомства РФ) опублікував другу частину дослідження, що охоплює період з квітня по середину червня 2014 року.

З невеликим запізненням побачила світ «Доповідь про порушення прав людини та принципу верховенства права в Росії, в тому числі щодо росіян та російськомовних громадян» (документ був підготовлений інформаційно-аналітичним центром «Стратегія»). Дослідження охоплює період з листопада 2013 року по березень 2014-го, час, коли увага світової громадськості була відвернута на суспільно-політичні події в Україні, Олімпіаду-2014 в Сочі, військовий конфлікт у Криму та на сході України. У цей час за спиною світової спільноти в Росії тривали наступи на базові права людини і громадянина, порушення міжнародних договорів і законів самої Російської Федерації.

Це дослідження є відповіддю України в масштабній системі інформаційної війни, яку розгорнула РФ проти нашої країни. Сьогодні йде жорсткий вплив не тільки на уми жителів Росії, аналогічним способом РФ намагається впливати й на еліти Європи та Америки. Росія не спить — це величезна інформаційна машина, що будь-якими способами відбілює свою агресію в Україні. За допомогою спеціальних термінів, наприклад, «українська криза», на міжнародному просторі програмується сприйняття України як країни, яка не зовсім права у подіях на Сході.

Як вважає Денис Богуш, політтехнолог, експерт у сфері стратегічних комунікацій, в Росії сьогодні працює військова пропаганда: «Чим вона відрізняється від звичайної? Використовуються страхи, паніка, тривога і програмування психіки. Це дуже серйозно. У таких людей у свідомість вкладена низка установок. Є міфи, які вже запрограмовані у свідомості росіян, основні з них: бандерівці, «Правий сектор» (правосеки), євромайдан (майдануті), утиск російської мови в Україні, федералізація (ми працюємо, а вони там мітингують), фашисти, нацисти, київська хунта. Потім ці установки дуже складно вилучити. У тому числі й у жителів Луганської та Донецької областей. Основна з тем, яка дуже часто мусується на російських телеканалах, — тема фашизму. Це найбільш негативна установка для людей пострадянського простору. Фашизм для них — стовідсотковий негатив. На цьому страху грають. У Криму напередодні референдуму, наприклад, висіли плакати з таким змістом: 16 березня ми вибираємо — або Росія, або фашизм. Аналогічно: ДНР або фашизм. При цьому чимало росіян не бачать, що імідж Росії за кордоном — це імідж країни, яка продукує тероризм».

Ми вчимося воювати не тільки на передовій, а й давати відсіч агресору на фронті інформаційної війни. Наскільки успішно? Порівняймо основні моменти досліджень обох сторін.

Як заявляють творці «Білої книги», «вона являє собою систематизовану інформацію про ті злочини, які були скоєні київським режимом та озброєними бандитами і схожа зі слідчими матеріалами, які передаються до суду, тому в неї не увійшли вже скоєні, але поки недостатньо задокументовані з юридичної точки зору злочини». Тобто, за логікою, правопорушення, що увійшли до книги, не підлягають сумніву. Перше і головне питання: з яких достовірних джерел взято інформацію? Цитуємо «Білу книгу»: «Як його (дослідження. — Ред.) фактологічний базис, як і в першому виданні, були використані результати ретельного моніторингу українських, російських та деяких західних ЗМІ, висловлювання і заяви представників київської влади та їхніх прихильників, численні свідчення очевидців, в тому числі вміщені ними в інтернеті, а також матеріали, зібрані Московським бюро з прав людини, Групою інформації щодо злочинів проти особистості і Спеціальною моніторинговою місією ОБСЄ».

В основу української доповіді ліг «моніторинг даних, заяв, офіційних доповідей виключно російських правозахисних організацій (чи російських представництв авторитетних міжнародних організацій), а також повідомлення переважно (за одним винятком) російських ЗМІ. Як джерела були використані: Amnesty International в Росії; Правозахисний центр «Меморіал» (Росія); газета The Times (Велика Британія); Міжнародна експертна комісія з оцінки події 6 травня 2012 на Болотній площі в Москві; Московська Гельсінська група; Міжнародна правозахисна організація «Артикль 19». Кожен пункт доповіді має посилання на джерело інформації» (на відміну від «Білої книги»). У доповіді розглянуто 65 епізодів порушення прав людини в Російській Федерації за вказаний період. Цей список, звісно, далеко не вичерпний (за даними уповноваженого з прав людини РФ, щорічно він отримує понад 46 тисяч скарг!), а представляє лише найбільш резонансні або показові факти.

Особливе побоювання викликає той факт, що, декларуючи захист російських і російськомовних людей по всьому світу, на своїй власній території Російська Федерація фактично відмовляє російським і російськомовним громадянам у повноцінних політичних і громадянських свободах. Так, за даними Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), Росія залишається європейським лідером за кількістю порушень прав. У 2013 році в Страсбурзькому суді було розглянуто 129 справ проти Росії, щодо 119 з них було винесено обвинувальний вердикт. Серед близько 100 тисяч справ, що перебувають на розгляді ЄСПЛ, «частка» Росії — близько 17%. Найчастіше заявники з Росії скаржаться на незаконне затримання, тортури, порушення права на справедливий суд і свободу слова.

Так, «9 січня 2014 Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс постанову «Піцаєва та інші проти Росії» — об'єднану постанову щодо 20 скарг від 90 жителів та уродженців Чечні. Родичі заявників (усього 36 осіб) були затримані між 2000 і 2006 роками і зникли безвісти. ЄСПЛ визнав, що відповідальність за викрадення та ймовірну загибель цих людей несуть російські силові структури».

Окремо в доповіді виділено факти порушення прав людини і законів Росії при підготовці чи проведенні контртерористичних (антитерористичних) заходів. В боротьбі з незаконними збройними формуваннями Росія готова на крайні заходи, іноді навіть виходячи за рамки здорового глузду і законодавства. Разом з тим, на міжнародній арені РФ виступає чи не як головний прихильник «умиротворення» терористів і озброєних бойовиків, що й проявилося повною мірою під час сутички на сході України.

«Порушення прав людини та принципу верховенства права в ході так званої антитерористичної операції» в Україні («Біла книга»)

«2 травня 2014 українські війська почали штурм Слов'янська із залученням екстремістів з «Правого сектора» та інших ультранаціоналістичних організацій. У ході каральної операції українські силовики застосували бойові вертольоти і бронетехніку. У радіоефірі звучала англійська мова, серед нападників були помічені бійці, озброєні американськими гвинтівками М-16. Увірвавшись на околиці міста, бойовики «Правого сектору» грабували продуктові магазини і в пошуках ополченців вривалися в житлові будинки. Слов'янськ був повністю заблокований українськими військовими, які не дозволили вивезти з міста жінок і дітей».

«2 травня 2014 в інтернеті з'явився відеоролик, в якому активісти «Правого сектора» взяли на себе відповідальність як за минулі, так і за майбутні викрадення активістів опору в Харкові».

«Порушення прав людини при підготовці і проведенні контртерористичних заходів» в Росії

«20 лютого 2014 «силовики» підірвали саморобний вибуховий пристрій в будинку сім’ї людини, підозрюваної в участі в незаконних військових формуваннях у Дагестані. Внаслідок вибуху будівлю було серйозно пошкоджено. За два тижні до цього син господарів будинку (Дадаєвих) був убитий під час спецоперації, під час збройного опору правоохоронцям. 20 лютого «силовики» нібито виявили під час обшуку в оселі вибуховий пристрій, який і знищили на місці через небезпеку транспортування. Представники правозахисного центру «Меморіал» впевнені, що подія — каральна операція. Адже малоймовірним є зберігання готового до використання вибухового пристрою просто в житловому будинку родини. Крім того, «силовики», що прийшли в дім, одразу ж попросили всіх мешканців залишити будинок, взявши з собою документи та цінні речі, наче вже наперед були впевнені у виявленні вибухового пристрою.

За три дні до цього (17 лютого 2013) за нез'ясованих обставин зник сам господар будинку Алаутдін Дадаєв. Тільки 20 лютого його вдалося знайти в одному з ізоляторів тимчасового утримання. Навесні 2013 року, за інформацією правозахисників, в місті Буйнакську (Дагестан, Росія) за таким же сценарієм були знищені три будинки сімей, члени яких підозрюються в участі в незаконних збройних формуваннях: правоохоронці просять усіх вийти, потім демонструють одному з членів сім'ї «знайдений» вибуховий пристрій, а пізніше підривають пристрій на місці виявлення разом із будинком».

«У листопаді 2013 року в Росії набув чинності закон, згідно з яким відповідати за заподіяний терористами збиток (матеріальний і моральний) будуть їхні родичі. «Є така практика, коли карають родичів терористів — це в Ізраїлі. Там знищують будинки, справді йде помста тим, хто пов'язаний з терористами. Це принципи шаріату, коли за діяння відповідає  родич. На російське право вплинув шаріат, ми прийняли його принципи. З точки зору права це, звичайно, абсурд. Чи зупинить це терористів? Боюся, що ні», — упевнений член Московської Гельсінської групи Валерій Борщов».

«15 січня 2014 група депутатів Держдуми Росії внесла на розгляд пакет законопроектів, спрямованих на посилення заходів із боротьби з тероризмом. Зокрема, в Держдумі пропонують розширити повноваження співробітників ФСБ, дозволивши не тільки перевіряти документи, що засвідчують особу, а й здійснювати особистий огляд громадян та оглядати транспорт. Крім того, депутати мають намір внести зміни до Кримінального кодексу, що передбачають збільшення покарання за теракт, за низкою статей пропонується довічне ув'язнення. Також пропонується обмежити суму переказів грошових коштів при використанні платіжних інтернет-систем, щоб неперсоніфікований платіж не перевищував 1000 рублів. Російські правозахисники, оцінюючи цю ініціативу, звернули увагу, що такі закони часто обертаються проти рядових громадян та їхніх законних прав і свобод... Голова правозахисного центру «Меморіал» Олександр Черкасов наголосив, що існує небезпека використання антитерористичних законів не за призначенням: «Дуже велика спокуса використати це не за призначенням: для того, щоб захищати не громадян, не громадську безпеку, а політичний режим, власне нарощувати повноваження».

«Порушення права на свободу висловлення поглядів і переконань, у тому числі політичних. Залякування і викрадення політичних опонентів» в Україні («Біла книга»)

«25 квітня 2014 року в Ужгороді (Закарпатська область) встановили «монумент сепаратистам» — фігуру людини в шинелі з російськими прапорами і валізою в руках. Пам'ятник назвали «Чемодан-вокзал-Росія!». Поряд з «монументом» незабаром планують розмістити і «словник сепаратиста».

«8 квітня 2014 депутати Верховної Ради ухвалили поправки до Кримінального кодексу України, що збільшують термін позбавлення волі за «сепаратизм», а також закон про люстрацію суддів. 145 суддів будуть перевірені на предмет причетності до санкціонування заборон на проведення масових акцій на Майдані та притягнення до відповідальності їхніх учасників. Постійні погрози представників київського режиму звучать на адресу жителів Південного Сходу України, які виступають за федералізацію країни. Їх принизливо називають «сепаратистами» і «колорадськими жуками».

«1 травня 2014 окружний адміністративний суд Києва заборонив діяльність на території України всеукраїнської партії «Русское единство», звинувативши її в «посяганні на суверенітет і територіальну цілісність держави».

Тепер подивимося на ситуацію в Росії. «У лютому-березні 2014 року в Москві відбулося 14 акцій, при цьому 7 із них були розігнані поліцією та понад тисячу мирних демонстрантів було затримано; сотням людей згодом були призначені високі штрафи, а більше десятка були поміщені під адміністративний арешт».

«У грудні 2013 президент Росії Володимир Путін підписав закон, що посилює покарання за сепаратизм. За публічні заклики до порушення територіальної цілісності країни тепер можна отримати до п'яти років ув'язнення: за заклики до сепаратизму передбачено штраф у розмірі до 300 тисяч рублів, громадські роботи на строк до 300 годин, або позбавлення волі на строк до трьох років. Якщо ж правопорушення здійснювалися через інтернет або з використанням ЗМІ, то порушник може понести покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п'яти років».

«Дискримінація за етнічною та мовною ознакою, ксенофобія та агресивний націоналізм. Підбурювання до расизму» в Україні («Біла книга»)

«2 квітня 2014 в низці регіонів України, особливо на заході країни, розгортається рух із бойкотування товарів російських виробників. Активісти закликають не купувати одяг в російських магазинах і не харчуватися в ресторанах, власниками яких є росіяни. У супермаркетах розміщують стікери: «Бойкот окупантам! Захисти Україну — купуй українське». Київський кінотеатр «Магнат» відмовився показувати російські фільми. З'явився безкоштовний додаток для телефонів «Бойкот окупантам!», за допомогою якого можна просканувати штрих-код і з'ясувати, де вироблений товар».

«26 квітня 2014 в Києві в рамках «культурологічного» проекту «Український культурний фронт», організованого активістами «Євромайдану», було проведено інсталяцію «Обережно — росіяни», в рамках якої глядачам були показані три людини з георгіївськими стрічками, що сидять у клітці з написом «Тварин не годувати». Ці люди сиділи на підлозі, заваленій сміттям, пили горілку, грали на балалайці, матюкалися на адресу глядачів і погрожували їм. Організатори виставки заявили, що таким чином вони намагалися показати натуру російського народу».

«Ксенофобія. Порушення прав біженців, осіб без громадянства, іммігрантів. Неконституційна антиіммігрантська політика влади. Пасивність влади в міжнаціональних конфліктах» у Росії

«11 листопада 2013 російський правозахисний центр «Меморіал» констатував, що в російських містах з літа 2013 року йде антиіммігрантська кампанія. Офіційно влада анонсувала щотижневу операцію «Сигнал» із виявлення нелегальних іммігрантів. Насправді співробітники правоохоронних органів хапають на вулицях і везуть до відділку людей, схожих на іммігрантів, не перевіряючи документи на місці, орієнтуючись тільки за зовнішніми даними; затримані утримуються в переповнених приміщеннях; багатьох осіб (у тому числі й дітей) насильно виселяють з квартир, опечатуючи приміщення, фактично викидаючи на вулицю. Ці дії відбуваються з великою кількістю процесуальних порушень. При цьому під репресивні заходи потрапляють як справжні нелегальні іммігранти, так і біженці, особи, які мають вид на проживання, і навіть громадяни Росії».

«10 листопада 2013 14 біженців із Сирії, що перебували в Центрі утримання іноземних громадян (ЦУІГ) в Санкт-Петербурзі з липня 2013 року, були повернуті до Сирії. У серпні 2013 всі сирійці за допомогою адвоката звернулися до російської міграційної служби (ФМС) із заявою про надання тимчасового притулку, оскільки з причин гуманітарного характеру вони не можуть повернутися на батьківщину: там тривають бойові дії і відбуваються масові порушення громадського порядку. Проте співробітник ФМС, що проводила з сирійцями інтерв'ю, переконала мігрантів в тому, що подача заяви про надання притулку тільки продовжить їхнє ув'язнення в ЦУІГ на термін близько року і не має жодних шансів на успіх. Їм заявили, що якщо вони відмовляться від цих заяв, їх негайно відправлять в безпечні країни — Туреччину, Ліван або Лівію. Співробітники правозахисного центру «Меморіал» зазначають, що все сказане є обманом і порушенням законів: від обіцяної відправки в безпечні країни до інформації про розгляд заяви протягом року (насправді відповідь дається протягом трьох місяців).

Водночас рекомендації ООН саме щодо біженців із Сирії свідчать: «Коли такі особи потрапляють до країн з розлогою системою притулку, їм повинні бути забезпечені доступ на територію, процедура отримання статусу біженця і відповідні права... Затримання шукачів притулку повинно мати місце тільки у виняткових випадках, як останній можливий засіб ... ООН вважає, що більшість громадян Сирії, що звертаються за міжнародним захистом, відповідатимуть критеріям поняття «біженець», наведеного в Конвенції 1951 року про статус біженців, оскільки в більшості випадків їхній обґрунтований страх переслідувань буде пов'язаний з однією з конвенційних причин. Оскільки ситуація в Сирії є нестабільною і ще деякий час може залишатися невизначеною... ООН вдячна за те, що уряди вжили заходів для того, щоб призупинити примусове повернення громадян або постійних жителів цієї країни, включаючи тих, кому було відмовлено в наданні статусу біженця».

«Обмеження свободи ЗМІ та діяльності журналістів в Україні» («Біла книга»)

«26 квітня 2014 кореспондент Life News С. Голяндін був зупинений українськими військовими на блокпосту на кордоні Харківської та Донецької областей. Він був підданий принизливому допиту «з пристрастям».

«26 травня 2014 українські ВПС завдали ракетно-бомбового удару по аеропорту Донецька, де було припинено обслуговування авіарейсів. Під обстріл українських силовиків за півкілометра від аеропорту потрапила група російських та іноземних журналістів».

«17 червня 2014 під Луганськом сталася чергова жахлива трагедія. Внаслідок мінометного обстрілу українських силовиків за місцем, де відсутні будь-які військові об'єкти, загинули кореспонденти ВГТРК  І. Корнелюк і А. Волошин».

«Обмеження свободи слова. Перешкоджання здійсненню журналістами своєї професійної діяльності. Цензура. Переслідування журналістів» у Росії

«12 грудня 2013 міжнародна правозахисна організація «Артикль 19» опублікувала доповідь, у якій констатувала, що Російська Федерація не дотримується міжнародних стандартів свободи слова, і наголосила на необхідності більшого захисту для журналістів. Доповідь «Російська Федерація: журналісти під загрозою» вказує на конкретні приклади останніх шести років, що, порушуючи міжнародні норми в галузі прав людини та власного законодавства, російська влада не справляється з насильством проти журналістів. Неможливість віддати під суд злочинців і підбурювачів подібних нападів створює клімат безкарності в країні. Доповідь підтверджує особливий статус Північного Кавказу, де вбили найбільше  журналістів останнім часом, і ніхто всерйоз не був засуджений відтоді, як хвиля насильства починалася в 2008 році».

«14 грудня 2013 року в Москві відбулася конференція «Свобода слова: російські реалії, проблеми, перспективи». Її учасники зазначили, що Держдума та уряд Росії постійно будують все нові й нові паркани, встановлюють капкани практично на відкритому просторі. Журналісти та експерти зазначили, що за останні роки в Російській Федерації не було прийнято жодного закону, що посилює захист працівників ЗМІ. Зате журналісти дістали «оновлену» статтю Кримінального кодексу про наклеп, що передбачає штраф до 5 млн рублів. Учасники конференції зазначили, що коли представникам влади не вдається порушити справу на неугодного журналіста за наклеп, його критичні зауваження на адресу чиновників, уряду, поліції намагаються «підвести» під статтю про екстремізм, розпалюванні соціальної ворожнечі і т. д.»

На жаль, у форматі статті неможливо охопити всі 60 сторінок документа. Ця доповідь ще раз доводить: ми маємо справу з новим фашистським режимом в Росії з усіма відповідними загрозами для всього світу. Напевно, тому Путін нещодавно високо оцінив талант Геббельса — головного пропагандиста Адольфа Гітлера. Порушення прав людини в РФ повинні стати предметом ретельного аналізу з боку міжнародних організацій. Ініціатором має виступити Україна. Як писав Юліус Фучик: правда переможе, але необхідно їй рішуче допомагати.