Закон про «амністію» неможливо застосувати на практиці — експерти

16 вересня, рівно через вісім місяців після сумнозвісного «ручного» голосування скандальних законів 16 січня, Верховна Рада ухвалила на закритому засіданні два не менш резонансних закони — про особливий статус деяких районів Донбасу та помилування учасників збройних формувань і самопроголошених органів влади. Останній, про так звану амністію, президент вніс до парламенту прямо в день ухвалення, а текст обох законів з'явився на сайті парламенту ледь не після голосування за них у сесійній залі. Очевидно, президент і депутати дуже поспішали ухвалити їх до запланованого на вівторок відеомосту з Європарламентом з нагоди ратифікації Угоди про асоціацію. Зрозуміло, що жодних висновків ані комітети, ані експертні управління Ради щодо цих законів зробити не встигли. Тому ці висновки замість них доведеться робити нам самим, заручившись підтримкою юристів і правозахисників.

Почнемо з закону «Про недопущення переслідування та покарання осіб-учасників подій на території Донецької та Луганської областей».

Найбільшою проблемою цього закону доктор юридичних наук, професор Київського університету імені Т. Шевченка Микола Хавронюк вважає те, що його практично неможливо виконати: «По-перше, не передбачено жодного правового механізму перевірки того, чи виконали особи, яких передбачається звільнити від відповідальності або покарання, умови, прописані в ст. 1 закону. Єдине, що там написано: особи повинні подати відповідну заяву в орган досудового розслідування. Картину я бачу так: якісь люди, які воювали, стріляли тощо приходять в орган досудового слідства і пишуть заяву, що «ми не утримуємо заручників, здали всю зброю і боєприпаси, не займаємо і не утримуємо жодних будівель, я чистий і чесний, тому звільняйте мене (від відповідальності)». За цим законом виходить: якщо людина написала таку заяву, то ми її зобов'язані звільнити. Але підтвердження якогось немає (ані перевірки, ані кримінального провадження), підтвердження не вимагається цим законом».

Крім того, ухвалений закон суперечить Кримінальному кодексу України (КК), а саме: нормі загального характеру, викладеній у ст. 3 «Законодавство України про кримінальну відповідальність», яка проголошує: «Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом. «Таким чином, ми не можемо звільняти ні від кримінальної відповідальності, ні від покарання на тих підставах, які передбачені цим законом, без внесення змін до тіла КК», — упевнений М. Хавронюк.

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права та кримінології КНУ Костянтин Задоя також вважає, що закон «Про недопущення переслідування та покарання...» ставить під сумнів системність положень кримінального права. Він нагадав, що ст. 44 КК України визначає підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності. «Однак цей закон встановлює підстави для звільнення від відповідальності, які кодексом не передбачені. Якщо попередня редакція кодексу допускала підстави для цього, передбачені законом про амністію або актом про помилування, то після внесення змін декілька років тому цю нормативну підставу скасували. Тому цей закон, як і закони про так звану амністію, які ухвалювали в Раді взимку під час Майдану, є кроком назад у кримінальному праві».

На думку правників, закон не містить механізмів для його застосування. «Складається враження, що законодавець хоче створити величезну чергу осіб, які стоятимуть із написаними заявами про свою непричетність до злочинів, які не утримують заручників, здають зброю і т. д. Ви вірите в те, що зараз на тих територіях Донецької і Луганської областей, про які йдеться, натовпи таких осіб приходитимуть з такими заявами до якихось незрозумілих прокурорів? Хтось пустить туди взагалі цих прокурорів? Можливо, треба створювати якісь пункти, де будуть приймати цих колишніх терористів, куди вони зможуть прийти і де буде безпечно для прокурорів. Але в законі це не передбачено. Виглядає так, що ці прокурори, яким генпрокурор даватиме доручення згідно з законом, мають виїжджати на ті території і там, піддаючи життя небезпеці, іти до терористів і намагатися їх переконати, що вони повинні звільнити-відпустити і написати заяву», — каже М. Хавронюк.

Вимкнене табло Верховної Ради під час голосування за закони про Донбас. Фото Twitter / ZN.UA

Зазначимо, що закон окреслює перелік злочинів, вчинених у зоні АТО, за які не передбачається звільняти від покарання чи відповідальності (починаючи від умисного вбивства і закінчуючи контрабандою).

Повний перелік виглядає так: ст. 112 Кримінального кодексу України — посягання на державного чи громадського діяча; ст. 113 — диверсія; ст. 115 — умисне вбивство; ч. 2 ст. 121 — умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого (ч. 1 ст. 121 не згадується — умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя); ч. 2 ст. 147 — захоплення або тримання особи як заручника, якщо вони були вчинені щодо неповнолітнього або організованою групою, або були поєднані з погрозою знищення людей, або такі, що спричинили тяжкі наслідки (ч. 1 ст. 147 не згадується — захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника); ст. 149 — торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини; ст. 152 — зґвалтування; ст. 153 — насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом; ст. 187 — розбій; ст. 201 — контрабанда; ст. 258 — теракт; ст. 297 — наруга над могилою; ст. 348 — посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; ст. 349 — захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника; ст. 379 — посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; ст. 400 — посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги; ст. 442 — геноцид; ст. 443 — посягання на життя представника іноземної держави; ст. 444 — злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист.

«Виходить, що ми матимемо величезну кількість осіб, які абсолютно не зацікавлені у виконанні цього закону. Такі особи, на яких цей закон не поширюється, напевно будуть перешкоджати тим, хто вчинив менш тяжкі злочини, іти здаватися. І з цим так само треба щось робити. Можливо, треба говорити про якісь пункти на контрольованій нами території, куди можуть приїхати ті особи, яких ми хочемо звільнити від відповідальності. Цей закон не вирішує проблему, а створює нові», — зауважує правознавець-криміналіст М. Хавронюк.

До того ж, за його словами, у переліку злочинів, за які відповідальність зберігається, немає порушення правил ведення війни, екоциду, найманства і багатьох інших. Юрист наголошує, що цей склад злочинів визначено в міжнародних договорах, які уклала Україна, взявши зобов'язання визначити певні діяння злочинами та карати за них (а в тих випадках, коли не карає сама, видавати злочинців іншим державам). «Отже, не згадуючи цих злочинів у переліку тих, за які відповідальність залишається, ми порушуємо свої міжнародні зобов'язання і відмовляємось в односторонньому порядку від застосування положень Кримінального кодексу і міжнародних актів до даних осіб. Насамперед я маю на увазі найманців, які воювали на нашій території, і осіб без громадянства», — каже правознавець.

Здивування викликає також положення закону про звільнення від відповідальності для «осіб, які вчинили дії, що призвели до падіння 17 липня 2014 року в Донецькій області літака компанії Malaysia Airlines рейсу МН17, та/або перешкоджали проведенню розслідування цієї авіакатастрофи». «Ну хто тепер може знайти, хто саме з мінометів обстрілював район падіння літака в той час, коли там були представники ОБСЄ? Хто може довести їхню вину?» — дивується М. Хавронюк.

Фото ОБСЄ / Євген Малолєтка

Закон передбачає індульгенції не лише для багатьох кримінальних злочинів, але й для всіх (!) адміністративних. Документ пропонує без будь-яких умов і переліку правопорушень «звільнити від адміністративної відповідальності осіб, які вчинили в період з 22 лютого 2014 року по день набрання чинності цим законом включно на території Донецької, Луганської областей, на якій проводилась антитерористична операція». «Тобто це положення може стосуватися всіх, хто вчинив адміністративні правопорушення (наприклад, порушення правил безпеки на шахті). Адміністративні порушення можуть бути взагалі жодним чином не пов'язаними з політичними поглядами, але звільняють чомусь усіх гуртом», — звертає увагу правознавець.

Зазначимо, що закон має тимчасовий характер (передбачає звільнення від кримінальної відповідальності та покарання осіб, які вчинили певні злочини, починаючи з 22 лютого 2014 року до дня набрання чинності законом, а також виконали умови закону «до спливу місяця з моменту набрання чинності») і територіальні обмеження (ідеться про злочини, вчинені «на території Донецької, Луганської областей, на якій проводилась антитерористична операція»). Проте хто може сказати з певністю, де проходить межа зони АТО? Крім того, за ці півроку АТО проводилась на тих територіях, які зараз уже підконтрольні українській владі. Чи означає це, що закон поширюватиметься і на ці території?

Запитання викликає і пункт про заборону дискримінації, переслідування та притягнення до відповідальності осіб, яких звільняють від покарання. Цей пункт міститься в прикінцевих положеннях і ніяк не уточнюється.

«Оці закони, які ухвалюють з приводу конкретних подій, показують не те щоб неможливість, а швидше небажання певних політичних сил вирішувати якісь питання у своїй політичній площині. Фактично політична доцільність у нас переважає над верховенством права», — упевнений кандидат юридичних наук К. Задоя.

Як криміналіста К. Задою дивує також те, що закон передбачає колективну відповідальність — архаїчне для сучасного кримінального права поняття. «Така сама проблема була з так званими законами про амністію, які ухвалювали взимку під час Майдану, де було обумовлено, що певні кримінальні провадження закриваються, якщо в прокуратурі фіксують певні дії протестувальників (звільнення приміщень, вулиць і таке інше). Так само тут. Вимоги адресовано всім особам: всі будуть звільнені, якщо всі виконають певні умови. Тобто йдеться про якусь колективну відповідальність. Але сучасне кримінальне право розвинених держав вже давно не передбачає такого поняття. Кримінальне право оперує лише поняттям індивідуальної відповідальності. Я розумію, що цей закон — політичний компроміс, але з точки зору кримінального права це просто нонсенс», — резюмує К. Задоя.

Правозахисник Євген Захаров не такий категоричний щодо закону про помилування учасників збройних формувань на Донбасі, як юристи. На його думку, в цілому закон є прийнятним, бо зберігає покарання за насильницькі злочини. «А взагалі нашим державним діячам зараз не позаздриш, бо що робити з Донбасом, я, наприклад, не знаю. З одного боку, цей особливий правовий статус районів Донбасу означає консервацію проблеми, але з іншого боку наша держава не може протистояти російській, яка має зараз потужнішу армію. З іншого боку, такими законами влада зраджує український Донбас, не всі ж можуть переїхати... Є чимало людей, які хочуть жити в своєму домі, своєму місті і жити при цьому в Україні. Такі закони — це зрада цих людей. Чому, наприклад, представники ДНР і ЛНР були на перемовинах у Мінську, а український Донбас такого представництва не мав? Він також має право на це», — каже правозахисник.

Як бачимо, ухвалені закони викликають куди більше запитань, ніж відповідей. Шокована донецька місцева влада в особі Сергія Тарути, наприклад, уже заявила, що має до них як мінімум 50 запитань. Запитань немає лише в ДНР, де не квапляться читати ухвалені за ініціативою президента України документи і кажуть, що чекатимуть їх підписання, набуття чинності та перекладу. Водночас у Раді вже з'явилися пропозиції скасувати нашвидкуруч ухвалені закони...

Підготувала Марина БЛУДША