Вибори в Україні: деякі секрети перемоги та поразки

Парламентські вибори в Україні відбулися. Триває підрахунок останніх бюлетенів. Хтось став переможцем і може пити шампанське, дехто ледь-ледь встигає стрибнути в останній вагон потяга, що йде на Грушевського. Інші (несподівано для виборців, і звісно, для самих себе), всупереч результатам багатьох соціологічних досліджень, не зможуть потрапити до будівлі під куполом. Що ж спонукало українців зробити саме такий вибір? Як партії заробляли собі голоси на виборах?

Піар-кампанії підлаштовуються під електорат. Наше суспільство дуже швидко подорослішало, стрибнувши набагато вперед за час, що минув від Майдану. Логічно, що в умовах нового запиту старі парадигми вже не працюють. Що хотіли почути українці під час передвиборчої кампанії? Наші співвітчизники прагнуть швидких змін, хочуть побачити зовсім іншу Україну, нові обличчя у владі. Українці шукали ті політичні сили, які зможуть змінити систему координат, в якій ми жили багато років. Більшість політичних сил почули цей запит суспільства і спробували врахувати його, вибудовуючи свою передвиборчу кампанію. На жаль, багато хто не відчув, що в гру вступила дуже важлива і поки що невідома для багатьох українських політиків категорія — репутація (тобто справжні справи та довіра), а не тільки слова. Доказ цьому — карколомна кампанія Радикальної партії Ляшка. Швидко надутий, мов кулька, рейтинг якого, так само миттєво почав здуватися.

«Виборець став розбірливішим, — констатує Андрій Ротовський, президент Української PR- ліги. — На фініші Олег Ляшко фактично отримав голоси Чернігівської губернії, себто своїх земляків. Історія з Радикальною партією показала, що на перший план виходить репутація та довіра. А з цими категоріями у багатьох лідерів політичних сил велика проблема. Наприклад, якщо відмежувати піар-кампанію «Батьківщини» від запитів українського суспільства, це була якісна кампанія для підручників — правильні слогани, їх варіювання на білбордах. Але виборець відповів: не вірю! Пір-кампанії, які раніше проводилися за подібним принципом, сьогодні зазнали колапсу. «Народний фронт» вийшов у лідери тому, що у них є ресурсна база, там є люди, справи яких говорять самі за себе — це створює репутацію, їм довіряють».

Одна з несподіванок — «Самопоміч», яка дістала бронзу на цих виборах. Андрій Садовий став першим мером з політичною силою такого масштабу. У чому секрет перемоги? «Львів став чудовим політтехнологічним кейсом, — вважає А. Ротовський. — У людей виникла асоціація: «Самопоміч» — буде як у Львові. До речі, за цю політсилу проголосувало найбільше  киян. Кияни приїжджають у Львів на відпочинок для отримання позитивних вражень. Сьогодні це місто для багатьох є певним острівцем майбутнього. Звісно, не все там добре, це певна міфологема. Але Садовий увібрав ці міфологічні риси. Українці запам'ятали, що Львів перший оголошував непокору Януковичу, забирав поранених з Майдану... Це ретрансляція львівського досвіду на всю Україну. «Самопоміч» можна вважати справжньою інтернет-партією. Вона орієнтується на електорат, який «живе» у Faceebook. Звісно, далі Садовий повинен нам показати, чи готовий він працювати на іншому рівні».

Андрій Омелян, експерт з комунікацій у соцмережаж Центру підтримки молодіжних ініціатив «Євромолодь» вважає, що «Самопоміч» вміє правильно використовувати інформаційні канали: «Андрій Садовий цьогоріч був найдинамічнішим політиком в соцмережах України (у нього 76 тис. підписчиків у FB). Сторінка партії «Самопоміч» у FB (порівняно з новими брендами «Народного фронту», Блоку Петра Порошенка, «Опозиційного блоку») є абсолютним лідером і налічує майже 72 тис. підписчиків. Це є маркером того, що «Самопоміч» правильно використовувала інформаційні канали. Левова частка людей, які голосували за цю політичну силу, є жителями міст-мільйонників. Це напряму пов'язано з тим, що у нас 3 мільйони користувачів FB, з яких майже 2,5 млн живе у великих містах».

Секрет перемоги «Народного фронту» (який об'єднав політиків-управлінців, громадських активістів та бойових командирів), в тому, що ця партія зуміла правильно використати своїх лідерів думок. Адже в цьому списку є блогери, які мають свою широку читацьку аудиторію. Наприклад, міністр МВС Арсен Аваков — 244 тис. підписчиків у FB. Прем'єр-міністр Арсеній Яценюк — 289 тис. читачів у FB та 251 тис. у Twitter. Тобто велика кількість людей мають контакт з кожним інформаційним меседжем цієї партії. «Народний фронт» дуже правильно використав свої можливості та підвів нас до того, що прем'єр-міністр повинен залишитися, адже «коней на переправі не міняють».

«У Блок Петра Порошенка потрапили найкрутіші блогери України. Майже всі лідери думок у FB опинилися у списку цієї політичної сили. Але їх не використали, — вважає А. Омелян. — Наприклад, ми не бачили конкретних меседжів від журналістів Мустафи Наєма та Сергія Лещенко, які ішли б в унісон з політикою партії. Це промах. До того ж, у президента також велика кількість підписчиків у FB (263 тисячі). До речі, соціальні мережі під час президентської кампанії зіграли велику роль у перемозі Порошенка.

Будь-яка кампанія починається зі змісту, повідомлення. Друге — технологічний спосіб донесення до виборців. Меседж Садового «піди і зроби» цілком органічний. Меседж «Народного фронту» — «сильна команда для складних часів, оборона, прем'єр-міністр» також знайшов відгук серед виборців. Для українців президент — це та людина, яка повинна окреслити, куди йде країна, образ майбутнього. Це взагалі класика політтехнології. Людина готова потерпіти, якщо вона розуміє, заради чого. Порошенко не зміг використати свій потенціал. Виборець побачив велику кількість реформ. Для більшості людей реформа — це негатив, адже щось руйнується. Фокус був на процесі, а не на результаті. До того ж, у Блоці Порошенка є лідер та всі інші, а не команда».

Рейтинг Радикальної партії Ляшка — це також заслуга саме соцмереж. «Я впевнений, що за цю політсилу голосували люди з середньою та нижчою освітою, — вважає А. Омелян. — Основні меседжи — радикалізм, рішучість, «вернемо Крим», «Ляшко-воїн» — дуже гарно проходили на його каналі YouTube, прекрасно тиражувалися «ВКонтакте», певною мірою чудесно йшли навіть у FB (їх висміювали, але впізнаванність дуже росла). Ляшка ми самі зробили. Наразі йому буде дуже важко витягти той інформаційний тон, який він сам задав. Адже у ВР з'явилися справжні бойові командири, люди, які тримали автомат. Можливо, тільки далі працюючи в соцмережах зі своєю аудиторією (Радикальна партія налічує 173 тис. підписчиків у FB, 144 тис. у Twitter, 200 тис. у YouTube) він зможе втриматися як парламентський політик».

«Опозиційний блок» та «Батьківщина» також намагалися бути активними в соцмережах, рекламна активність цих партій була високою. Але цільова аудиторія «Опозиційного блоку» не є фейсбучною. Вони хочуть виглядати іншими, давати правильні меседжи, але це їм не допомагає. «Опозиційний блок» просто зіграв на своєму електораті. У «Батьківщини» схожа ситуація. Багато з підписчиків на сторінці цієї партії у FB не мають аватару, що говорить саме за себе.

«Сильна Україна» Сергія Тігіпка програла тому, що її лідер зробив наголос на себе. Партія не пройшла, тому що не можна вічно кидати суспільство, репутація цього політика дуже підмочена.

«Фейсбучні лідери самі не можуть вигравати, — вважає А. Омелян. — Першою помилкою «Громадянської позиції» було те, що Анатолій Гриценко йшов першим у списку. Садовий, який йде під №50, пропустив поперед себе багато активних людей, лідерів думок та ньюзмейкерів. По-друге, «Громадянська позиція» взяла до себе активістів «Демократичного альянсу», але не скористалася їхніми меседжами. Тренд «Демальянсу» — люстрація».

Причина програшу «Свободи» в тому, що ця партія не змогла зберегти радикальну ідентичність на Майдані, а пішла за загальним трендом заморожування. Радикалами стали «Правий сектор», деяку частку прихильників радикалізму забрав Ляшко. «Свобода» почала наголошувати, що є проєвропейською партією. Тобто захотіла порвати з електоратом, який її породив. Але це завжди веде до поразки. Їхy. нішу фактично забрав «Правий сектор».

«Останній супермеседж з кіборгами Донецького аеропорту допоміг «Правому сектору» здобути прихильників, — вважає А. Омелян. — Є багато людей зі списку цієї політсили, які захищають аеропорт, вони не приїжджали на передвиборчу кампанію. Ярош — ідеологічний лідер, який не сидить у теплому місці, коли його побратими на війні. ПС має стабільний електорат. Слід зазначити, що ці люди будуть йти з ними до кінця, на відміну від прихильників інших партій».

На думку експертів, нова передвиборча кампанія не за горами і продовжить шлях оновлення влади. Виграють ті партії, які вже зараз почнуть працювати з електоратом. Основний комунікаційний засіб — не телебачення. В тренді буде той, хто правильно працюватиме з соцмережами. Хто матиме свій диванний полк і зробить партійні меседжи популярними. До того ж, це коштує набагато дешевше порівняно з телевізійною рекламою (наприклад, хвилина телевізійної реклами коштувала від 33 тис. грн. на «5 каналі» до 191 тис. грн. за ту ж хвилину на каналі СТБ) чи зовнішньою. Ще одним важелем стане фінансова прозорість: той, хто буде відкритішим, набиратиме більше. Лідерам слід не забувати про свою команду. Коли лідер стає за спиною людей — це дзеркало самоорганізації суспільства. Суспільства, де держава для людей, а не навпаки.

Підготувала Оксана ШКЛЯРСЬКА