Майдан. Рік тому

«А потім був гнів. Він прийшов на зміну страху. Я зрозуміла, що це побачила не я одна, що є інші, і вони «нелякані». І ось із цими, іншими людьми, я й опинилася ввечері того самого дня на Михайлівській площі. Я прийшла туди не одна. Зі мною був чоловік, мої близькі, друзі, однокласники. Люди йшли і йшли. Надвечір нас стало більше, і я перестала боятися остаточно. Пізно ввечері я пішла до «кривавої ялинки» й запалила свічку. Людей було не дуже багато, але вони не боялися.

Так почався мій Майдан. Особистий. З небажання жити в країні, де прокидаєшся від криків побитих людей. З бажання захистити дітей від кривавих сцен під вікнами їхньої спальні. Згодом, аналізуючи події, я зрозуміла, що сценарист і ляльковод тут явно був.

Але саме так я опинилася на Майдані. Я тут живу, тут розташований мій будинок. Я не можу абстрагуватися від цих подій. Вони увірвалися в моє життя і змінили його».

Не хочу прокидатися від криків побитих людей