Депутат повинен мати шосте почуття — почуття обов’язку перед виборцями

У перший день засідання Верховної Ради України восьмого скликання з трибуни в стінах парламенту багато говорилося про відповідальність депутатів перед народом. А ще про те, що люди багато чекають від них, тому треба виправдати, не підвести і допомогти.

Ще з радянських часів за депутатом закріпилося означення «народний», яке згодом почало сприйматися як епітет (художній вираз), а то і як оксюморон (поєднання протилежних за змістом понять).

Нова Верховна Рада справді оновилася і в певному сенсі стала ближчою до народу: у її лавах з'явилося багато, як ніколи, військових, журналістів, громадських активістів.

«Ракурс» вирішив долучитися до дискусії про те, яким має бути депутат, і чи достатньо йому бути просто хорошою людиною. Хто такий народний депутат? Людина, яка пише і ухвалює закони? Проводить газ до села, ремонтує дорогу на своєму виборчому окрузі, захищає права покривджених виборців? Чи може депутат обійтися без юридичної освіти? І якою є насправді його місія?

Сергій Висоцький, депутат,член фракції «Народний фронт», депутатська група «Самооборона Майдану» (на момент обрання: журналіст, спеціальний кореспондент інформагентства):

Я вважаю, що депутат — це точка входу у владу, точка комунікації між органами влади та громадянським суспільством, активістами. Кожен депутат відповідно до своїх широких повноважень і прав, передбачених законом «Про статус народного депутата України», може зайти до будь-яких органів влади, до будь-якого міністра. І це плюс. Наприклад, зараз у нас в Україні є волонтерський рух, який допомагає армії. Ніхто, окрім депутата, не може зробити кращою взаємодію між Міністерством оборони та волонтерами. Депутат може залучати для цього весь доступний йому апарат (юристів, помічників тощо).

Юридична освіта для депутата, на мою думку, необов'язкова. Депутат не робить все сам, його завдання — забезпечити комунікацію з народом України. Наприклад, я співпрацюю з волонтерами, вони озвучують, що їм потрібно, я подаю це професійним юристам. Не кожен юрист може написати закон, до речі. Але є апарат юристів у Верховній Раді, які спеціалізуються на цьому десятки років. Депутат є точкою виходу на цих людей.

Депутату важливіше мати комунікаційні здібності, аніж вищу освіту. У мене, наприклад, її немає (не закінчив хіміко-технологічний факультет КПІ). Зараз я вчуся в КНУ ім. Тараса Шевченка на факультеті філософії.

Артем Вітко, депутат, член депутатської фракції Радикальної партії Олега Ляшка (на момент обрання:командир батальйону«Луганськ-1»):

Для себе головним депутатським завданням я бачу захист інтересів учасників бойових дій, допомогу родинам переселенців з зони АТО, загиблих та поранених унаслідок бойових дій. Передусім депутат повинен допомагати людям, не слід забувати, що це слуга народу.

На жаль, виконувати обов'язки командира батальйону на фронті я не зможу, бо закон мені це забороняє. Хоча дуже сильно хотілось би. Але стосунок до батальйону я завжди матиму, він як дитина для мене. Можливо, в майбутньому ухвалять закон, який дозволяв би командиру підрозділу поєднувати депутатські повноваження з обов'язками командира. Я на це дуже сподіваюся.

Поки я не склав присягу депутата, бійці батальйону «Луганськ-1» не отримували «бойових». У них досі немає статусу учасника бойових дій, хоча наш батальйон звільняв Лисичанськ, Попасну, Сєвєродонецьк, Рубіжне.  На мою думку, такий статус їм не дали через злочинне недбальство керівництва ГУ МВС у Луганській області. При цьому начальник ГУ МВС, його заступник, який сидить у кабінеті, — учасники бойових дій, а мої бійці — ні! Думаю, тепер, коли я став депутатом, це питання вирішиться. А якщо не вирішиться, то я їм відірву... язика.

Щодо того, чи потрібно депутату мати юридичну освіту. Кожен депутат має бути спеціалістом у своїй сфері. Я прийшов з окопів, я знаю, які там проблеми. А для юридичних питань є помічники-консультанти, які можуть мені підказати, якщо в законі щось буде не так.

Я маю вищу освіту, закінчив факультет протиповітряної оборони сухопутних військ Харківського університету повітряних сил. Цього року отримав другу вищу освіту в Луганському аграрному університеті за спеціальністю землеустрій та кадастр.

Олег Рибачук, депутат Верховної Ради четвертого скликання:

В усьому світі депутати займаються не тільки законотворчою діяльністю, але й турбуються про проблеми своїх виборців. Наприклад, якщо ви зайдете в парламент Швеції чи Великої Британії і скажете, що ви хочете бачити свого депутата, то в будь-який час (якщо це робочий час) до вас вийде депутат і поцікавиться, якє питання ви маєте. Там є спеціальне місце для прийому, я перевіряв.

Депутату необов'язково потрібна юридична освіта, на мою думку. В українських реаліях депутату треба мати, в першу чергу, совість і високу мораль. Ми маємо високоосвічених і безмежно цинічних та аморальних людей, які є депутатами. Тому їхня освіта використовується не на благо України, а для власного збагачення.

Як у нас, так і за кордоном, якщо ви представляєте інтереси працівників агробізнесу, ви необов'язково маєте бути досвідченим у тому, що потрібно робити для агробізнесу. Але якщо Асоціація агровиробників (умовно) підготує для вас законопроект, ви зможете  просувати його в парламенті. Головне — мати компетентну команду і зв'язки з виборцями.

Інша крайність є тільки в нас, коли ти не представляєш жодну групу виборців, і незрозуміло, як ти потрапив у парламент...

Володимир Крижанівський, депутат Верховної Ради першого скликання, перший посол України в Російській Федерації (висунутий кандидатом у народні депутати трудовим колективом «УкрНДІпроектстальконструкція»):

Окрім законодавчої функції, депутат виконує контрольну (стежить за виконанням законів виконавчою владою) та представницьку (представляє або територію, якщо він мажоритарник, або всю державу, якщо обирався за списком партії).

Коли я став послом до Росії, хотів відмовитися від звання народного депутата (хоча тоді це можна було поєднувати), але президент попросив мене цього не робити. Я вів прийом громадян, писав тисячі звернень. Депутатський прийом громадян, особливо для мажоритарника — це дуже тяжко. Особливо тяжко це зараз, коли люди перебувають у важкому матеріальному становищі. І те, що депутатам скоротили зарплатню до 6,5 тис. грн — це просто смішно. У мене бувало таке: приходить людина в повному відчаї, і ти бачиш, що прямо зараз, негайно, ти нічим не можеш їй допомогти, тому даєш їй 25 рублів, а вже потім міркуєш, як допомогти вирішити ситуацію.

Ідею відкликання депутатів я вважаю нерозумною. Люди повинні відповідати за свої дії, у тому числі виборці. Якщо буде можливість обирати і звільняти щороку, то так і будуть обирати. Якщо ти будеш чітко розуміти, що це ти зробив дурницю, обравши цього депутата, то й розплачуватися за помилку треба тобі. Виборці теж мають бути відповідальні за свої дії. Їм дається один раз на п'ять років можливість керувати державою. Треба вчити людей.

Депутат може обійтися без юридичної освіти, але він має вивчати право і мати гарних помічників. Найкраще, якщо він є юристом. Після обрання першої Ради ми разом з декількома депутатами з «Народної Ради» (парламентська опозиція у Верховній Раді в 1990–1994 роках. — Ред.) пішли навчатися до університету, з комуністів ніхто такого не робив. Мені, на жаль, не вдалося закінчити юрфак, бо я поїхав послом у Росію, тому не міг це поєднувати.

Віктор Мусіяка, кандидат юридичних наук, професорНаціонального університету «Києво-Могилянська академія»,народний депутат України другого і четвертого скликань:

Завжди на депутата дивилися як на людину, яка є носієм законності, бачили в ньому захисника своїх прав. Нині люди зневірилися в депутатах, бо депутати почали працювати на олігархів, які фінансують їм передвиборчу кампанію. Тому, звісно, сприйняття людьми ролі та призначення депутата змінилося.

Щодо юридичної освіти, то, звісно, заможні депутати можуть найняти цілі команди професійних юристів, які готуватимуть їм законопроекти. Але коли людина взагалі не розуміється на правовій матерії, це дуже шкідливо. Під час редагування законопроекту в ньому можуть змінити цифру чи слово, і від цього хтось отримає великий зиск, а депутат цього і не помітить.

Врешті-решт, не можна йти в парламент вчитися. Як говорив один з наших президентів: «Першу каденцію я вчився бути президентом, тепер я буду президентом». На такі посади треба йти вже підготовленим.

Наталія Черниш, кандидат філософських наук, перший доктор соціологічних наук в Україні, завкафедроюісторії та теорії соціології Львівського національного університету імені Франка:

Депутат, як і кожний громадянин, має свою місію у суспільстві. Депутат Верховної Ради як законотворчого органу має продукувати такі закони, які забезпечили б проведення газу до осель мешканців, будівництво/ремонт дороги до місця їхнього проживання, зведення до мінімуму порушень прав людей. Саме ж проведення газу, якісний ремонт доріг, захист прав громадян мають робити газовики, ремонтники, юристи і міліціонери. Так має бути, коли кожний займається своєю працею, тому для мене важливим і пріоритетним є насамперед фаховість, професіоналізм, надто в умовах війни.

Як депутат обрана особа до того ж має ставити понад усе інтереси України, бо професійно можна й служити її ворогові. Якщо всі будуть працювати на своїх місцях як професіонали, во благо України, то і в країні буде порядок.

Артем Захарченко, журналіст:

Окрім створення законів, депутату варто було б бути містком між людьми і виконавчою владою. Те, що зараз працює переважно формально — усі ці депутатські приймальні.

Ще однією функцією нормальних депутатів є, на мою думку, прикривати собою революційні виступи. Те, що було на Майдані, і навіть частково під Українським домом.

Депутат може обійтися без юридичної освіти, але тоді має бути спеціалістом у своїй галузі: економіці, енергетиці, культурі. Тоді він буде дуже корисним на засіданнях комітетів, направляючи в потрібне русло все те, що понаписували юристи.

Але якщо в нього нема спеціальних знань, і він просто чесний хлопець і колишній активіст, це складніше. У такому разі він може спробувати контролювати своїх колег і дбати, щоб у Раді не було корупції.

Марина БЛУДША