Чи потрібне Україні відомство захисту Конституції?

Ви коли-небудь бачили, щоби посеред вулиці вільно лежала пачка доларів? Звичайно, що ні! Бо це коштовна річ, за теперішнім курсом навіть дорогоцінна, її треба охороняти. Для цього існують банки, сейфи, озброєна охорона, яка завжди напоготові: «Стій, бо стріляти буду!»

Поставимо питання інакше: ви коли коли-небудь бачили, щоби виставляли воєнізовану охорону навколо купи сміття, старого брудного ганчір’я? Питання, звісно, риторичне, бо де знайдеться той ідіот, що буде витрачати кошти на зберігання непотребу...

Це, якщо хтось не зрозумів, була художня метафора. Тепер по суті.

Система законодавчих актів в Україні трохи нагадує піраміду, на вершині якої Конституція — Основний Закон, що має найвищу юридичну силу.

На щабель нижче розташовані закони, що ухвалюються Верховною Радою — парламентом країни.

Ще нижче розташовані різноманітні підзаконні акти, інструкції, положення, що ухвалюються урядом або іншими уповноваженими на те органами.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Втім, структура контролюючих та правоохоронних органів виглядає рівно навпаки: найбільшу увагу та сили приділено якраз захисту дрібних підзаконних актів на кшталт Правил пожежної безпеки, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій або ДБН — державних будівельних норм і правил тощо.

Тільки спробуйте в крамниці побудувати двері, що не в ту сторону відчиняються, — інспектор з пожежної безпеки закатує вас перевірками, будьте певні. І не дай вам Боже загубити Книгу доходів і витрат, коли прийде податківець...

Різноманітні Інструкції, Порядки, Положення — це святе письмо, на їх сторожі уся велич державного апарату, усі контролюючі та репресивні органи.

Трохи простіше із законами. Звісно, не варто порушувати Кримінальний кодекс, бо його шанував навіть Остап Бендер. Стережіться Податкового, Митного кодексів, бо за порушення — штраф, життя не вистачить розрахуватися...

Втім, сфера контролю дотримання законодавства державою в особі міліції, прокуратури, СБУ, фіскальних органів, відповідних контролюючих інспекцій — не перевищує десятої долі усіх законодавчих актів в Україні. Насправді, контролю підлягає лише те, за що передбачена відповідальність. Немає відповідальності — немає й контролю. Бо навіщо!?

Усілякі там закони про соціальні пільги, про ветеранів війни, учасників бойових дій, про чорнобильців, дітей війни тощо — кому взагалі в державі цікаво, чи виконуються вони, окрім самих пільговиків?

Гірше за все становище з дотриманням Конституції та наглядом за її виконанням. Виявляється, що не існує жодної відповідальності за порушення Конституції як норми прямої дії та немає жодного органу, до сфери відання якого б було віднесено нагляд за дотриманням приписів Основного Закону.

Відповідальність може настати лише у разі, якщо за збігом обставин на виконання положень певної статті Конституції прийнято закон або підзаконний акт, дотриманням якого займається конкретне державне відомство. Але не Конституції загалом. Яка відповідальність за порушення статей Конституції про право на безкоштовну медицину, освіту, права на роботу?

Якщо ви звернетесь із заявою (навіть не уявляю куди) про порушення конституційних прав громадян як про злочин – вас цілком обґрунтовано зарахують до дурнів, бо який же це злочин — порушення Конституції? Вас назвуть ідіотом (більш витончена версія — князем Мишкіним) та пошлють на три букви — в суд, або лісом до психіатричної лікарні, що майже одне і те саме.

Бо де ви бачили, щоби українська держава в своїй діяльності керувалася положеннями Конституції? Кому вона здалася, та Конституція?!

Це в Німеччині існує орган з красномовною назвою — Федеральна служба захисту конституції Німеччини. Ключовий силовий орган ФРН, фактично це — контррозвідка держави, основа захисту правопорядку. Але що німцю добре, то нашому брату — алес капут... Різниця в підходах пояснюється дуже просто.

Насправді ми досі живемо на руїнах радянської правової системи. Вона мала свої переваги, але й купу недоліків, подекуди ірраціональних. Серед курйозів радянського права — це викривлення ролі і місця Основного Закону в системі законодавчих актів. В радянській моделі Конституція ніколи не була законом прямої дії. Це навіть не обговорювалося. Основний Закон був своєрідним фетишем, предметом вшанування (як могила Невідомого солдата) без жодного практичного застосування. Чому? Важко знайти раціональне пояснення.

Є така версія, що усе — через статті про права людини, котрих ніхто не збирався дотримуватися. Втім, це можна було б якось підлаштувати, тим більше, що йшлося усього про дві чи три статті з понад півтори сотні загалом.

Натомість, був запроваджений компенсатор — це загальний прокурорський нагляд. Минула редакція закону «Про прокуратуру» від 1991 року містила, як на мене, непогану норму — ст. 4 закону «Завдання прокурорського нагляду за додержанням законів» такого змісту:

«Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань:

1) закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних груп і територіальних утворень;

2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина;

3) основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення».

При тому, що закон 1991 року був абсолютно радянським за своєю природою, він містив чітку і прозору відповідь: прокуратура і є тим відомством, що захищає Конституцію, законність та державний лад в країні.

Втім, з того часу відбулося чимало змін: з одного боку, Конституція набула нарешті статусу закону прямої дії (а яка іще може бути дія закону?!), але з іншого боку остаточно перетворилася на фільчину грамоту, схвалену лише про людське око. Кожен наступний президент, починаючи від Леоніда Кучми, підтирався Основним Законом, як брудною ганчіркою, іноді навіть не ополоснувши її після попередника...

Кожен наступний президент вважає за потрібне готувати і проводити конституційні заколоти і перевороти.

Чинний президент нічим не відрізняється від попередників: скандальні закони «Про Національне антикорупційне бюро України» та «Про внесення змін до Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України" щодо вдосконалення координації і контролю у сфері національної безпеки і оборони» — нічим не кращі за відоме рішення Конституційного суду про зміну редакції Основного Закону на попередню, чи інше рішення КСУ, що 1+1 = 1...

Насправді ж йдеться про одне і те саме: не просто про посилення президентської влади, а про створення засад адміністративно-командної системи, що не потребує Конституції в принципі.

Основний Закон є базисом правової системи, тобто системи, що заснована на принципах верховенства права, законності, де керуються законодавчими правилами безвідносно до прізвищ посадових осіб. Сталість приписів Конституції є запорукою стабільності правової системи. В нас же реформування конституційних положень перетворилося на балаган.

Якщо один відомий губернатор в обличчя глузує з Конституції, пояснюючи, що Основний Закон забороняє лише подвійне громадянство, а проти потрійного там нічого не написано, і при цьому президент робить вигляд, що нічого не трапилося, — то це і є кращим доказом того, що Конституція — це дійсно брудна ганчірка, смітник... Тому, напевно, і немає в Україні відомства із захисту Конституції — бо навіщо охороняти оцей непотріб?

Якби в Україні зафіксували на папері справжню конституцію, а не ту — удавану, що існує лише про людське око, то перші три статті виглядали б приблизно так:

1. Дурень думкою багатіє.

2. Кожному партизанському загону — по зраднику.

3. Завданням президента, уряду та депутатів є «нацарювати» 100 карбованців і тікати, тікати, тікати...

Втім, повертаючись від жартів до реалій сьогодення, кілька роздумів для наступного владного режиму. Саме для наступного, бо мені важко щось порадити чинним «папєрєднікам». Хіба що на думку спадають образливі слова. Але я не знаю, як перекласти їх грузинською, бо не всі в уряді розуміють українську. Може тоді іншим разом кілька слів на їдиші...

Отже, кілька слів для нащадків чинної влади, для тих, хто не буде ані жити по-новому, ані покращувати вже зараз...

По-перше, будь-який режим тримається на дотриманні того законодавчого поля, яке ухвалюється уповноваженими органами (монархами, президентами, парламентами, урядами, релігійними ієрархами тощо).

Життєздатність режиму залежить від того, чи зможе він не тільки нав’язувати суспільству правила гри, але й гарантувати їх дотримання усіма гравцями. Бо інакше народ буде грати у свою гру, влада — в іншу, і довго це не протримається. Тому авторитет влади залежить від її здатності забезпечити оці правила однаковими для всіх. Добрі ці правила, чи погані — то інше питання. Але роблю наголос на слові однакові. Тому критично важливим питанням є організація державного нагляду чи контролю (назвіть як бажаєте) за законністю в країні.

Для того, щоби правова система була справді системою, потрібно починати з Конституції, і далі вибудовуючи законодавче поле в узгодженості з Основним Законом. І лише в останню чергу — підзаконні нормативні документи.

В Україні усе до гори дригом — є масив несистемно ухвалених законів, що суперечать одне одному, Конституція — окремо, нагромадження різноманітних наказів, інструкцій — окремо. Чим наразі займаються наші горе-реформатори? Намагаються поодинокими точковими законами перелицювати оцю обчикрижену свитку.

Чому стільки зусиль, нервів, адмінресурсу заради ухвалення якогось там закону про розширення повноважень РНБО? Хіба цей дорадчий, підкреслюю — дорадчий орган при президентові на щось здатен самостійно? Хіба він наділений повноваженнями ухвалювати рішення без відповідного указу президента?

Навіщо цей самообман, хвороблива примара? Тільки заради того, щоби зазначити в законі конгеніальний висновок: «Кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні».

Я цілком згоден, що в головах авторів цього закону відбувається «крайнє загострення протиріч», але не варто узагальнювати власні хвороби на усю країну.

Те саме стосується запровадження Національного антикорупційного бюро. В чому сенс, яка відмінність від того, що є зараз? Скільки я себе пригадую, стільки ведеться боротьба з корупцією шляхом утворення, злиття, реорганізації чи перейменування одних підрозділів в інші. Хіба назва має значення? Чим бюро краще за службу з боротьби з організованою злочинністю і корупцією? Був департамент, до цього — головне управління з тих самих питань.

Давайте скажемо чесно: уся ця метушня заради двох «бонусів» — збирати гроші за призначення на посади в новій структурі, а потім відбивати витрачені кошти шляхом «решалова» питань про ухилення дійсними корупціонерами належної відповідальності. От і весь політ фантазії дрібних бариг при владі...

Є бажання подолати корупцію? Чудово! Тоді треба усвідомити просту річ: корупція зосереджується там і тоді, коли пересічні громадяни не можуть вирішувати поточні питання звичайним природним шляхом. Коли функція держави не виконується, а функція нагляду (контролю) недієздатна, або як зараз — скасована, тоді народ вимушений платити гроші за цілком законні рішення.

Отже, боротьба з корупцією починається не зі створення бюро, посад та бюджетів для супер-пупер боротьбистів. Вона починається просто і буденно: з належного та дієвого розгляду скарг та звернень громадян. Почніть із цього. Потім, не беріть гроші за окозамилювання при розгляді скарг. Або беріть дуже багато! Тоді переважній більшості чиновників, суддів, міліціонерів буде не по кишені «вирішувати питання», тому простіше і дешевше для них буде чесно і сумлінно в більшості випадків виконувати службові обов’язки.

Для цього потрібна система нагляду. Бажано загального...

Хто не вірить в загальний нагляд в європейських країнах, наведу красномовний приклад: прокурору міста Париж доручено перевірити законність фінансування «Національного фронту» Марі Ле Пен. Це те, що прямо заборонено новим Законом України «Про прокуратуру», але є рутиною для Франції.

Але починати треба з Конституції — бо саме Основний Закон визначає розподіл гілок влади, обсяги повноважень та сутність функцій ключових державних органів.

З метою, аби надихнути життя в цю конструкцію, треба вирішити питання із захистом Конституції як норми прямої дії.

До речі, на минулому засіданні Консультативної ради при Генеральній прокуратурі України було прийнято рішення, яким рекомендовано генпрокурору розробити новий галузевий наказ про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді, де передбачити необхідність захисту прокуратурою інтересів держави у випадку порушення положень Конституції як норми прямої дії.

Я доповідав це питання, колеги одноголосно підтримали. Чесно кажучи, я наївно сподівався, що ця ідея виглядатиме спокусливою для ГПУ, бо в умовах звуження повноважень прокурорам, як-то кажуть, треба шукати нові ділянки роботи, щоб не опинитися у лавах безробітних. І саме життя підштовхне їх до цієї логічної думки: що ніхто, крім прокуратури, не уповноважений захищати Конституцію... Бо, будьмо відверті, Конституційний суд не здійснює нагляд, він взагалі з власної ініціативи нічого не робить. А президент — він, звісно, гарант Конституції, але теж якийсь фальшивий гарант. Чим гарант відповідатиме за порушення свого обов’язку? Своїм майном?! Не смішить!

Натомість по кволій та розгубленій реакції самої прокуратури я відчув себе повноцінним князем Мишкіним, себто ідіотом, бо виявилося — прокуратурі це не потрібно! Їх ця перспектива лякає!

Загальна ідеологія полягає в тому, щоби позбавити прокуратуру «невластивих» функцій щодо підтримання законності як такої. Тобто, не потрібна законність в принципі — це теза number one. Тому і не потрібна функція прокуратури.

А що потрібно? Потрібно створити країну, де на порожнинах державної території існують потужні корпорації за великим парканом, обнесеним колючим дротом, з вишками, собаками, командою юристів та фінансистів. І бажано, щоб такою країною керував унікальний «грузинський» уряд.

А де ж тут місце для українського народу? Рівно там же, де й місце українській Конституції, яку ніхто навіть не охороняє за відсутністю потреби.

Тому хочу дати пораду прийдешній владі: хочете залиши по собі щось добре в історії — почніть з організації відомства по захисту Конституції. Не схибите.