Новини
Ракурс

Закінчення строку дії іпотечного договору та пов’язані із цим правові наслідки

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється, зокрема, у разі припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору. У практикуючих юристів виникають неоднозначні питання щодо альтернативності наведених підстав припинення іпотеки та універсальності другої із них.

Loading...

Статтею 1 відповідного закону визначено, що іпотека — вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори й інші правочини.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду, має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 1, 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»). Згідно з тлумачним словником сполучник «або» вживається на означення того, що з ряду перелічуваних предметів (явищ тощо) можливий тільки один. Тобто вже при визначенні законодавцем порядку виникнення та застосування іпотеки (ст. 3 закону) поряд із її похідним характером від основного зобов’язання (пов’язаності з ним) закладається альтернативність її дійсності: як до припинення основного зобов’язання, так і до закінчення строку дії іпотечного договору.

У ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зазначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Істотні умови договору іпотеки визначено у ст. 18 Закону України «Про іпотеку», перелік яких є вичерпним.

Серед визначених наведеною нормою істотних умов договору відсутній імперативний припис щодо обов’язкового визначення сторонами строку дії іпотечного договору.

Із аналізу цих норм випливає, що законодавством не встановлено обов’язку сторін погоджувати строк (термін) дії відповідного договору. При цьому у ч. 2 ст. 6 Цивільного кодексу України зазначено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами.

Більш того, на відміну від Цивільного кодексу УРСР, в якому пріоритет у регулюванні суспільних відносин надавався законам, підзаконним нормативно-правовим актам, а вже потім застосуванню підлягали договір і вимоги, що зазвичай висуваються до договірних відносин (наприклад, звичаї ділового обороту), Цивільний кодекс України на перше місце серед регуляторів цивільних відносин узагалі та відносин, що складаються при виконанні зобов’язання, зокрема, поставив саме договір.

Указана альтернативність за відсутності закріплення в нормах закону конкретних випадків або ж обмежень, пов’язаних із цим, дає підстави стверджувати, що Закон України «Про іпотеку» надає відповідне право на встановлення строку дії іпотечного договору на розсуд його сторін, обмежуючись установленням у ч. 1 ст. 17 закону відповідних наслідків.

Наявність домовленості сторін про строк дії іпотечного договору впливає на підстави припинення іпотеки, оскільки ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» визначено альтернативний період дійсності іпотеки — або до виконання основного зобов’язання, або до закінчення строку дії іпотечного договору. Аналогічні підстави закріплено в ч. 1 ст. 17 названого закону. Особливістю застосування такої підстави припинення іпотеки, як закінчення строку дії іпотечного договору, є наявність у договорі строку його дії, адже неможливе закінчення строку, який не встановлений.

Таким чином, визначена в ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» підстава припинення іпотеки — «закінчення строку дії договору» не має універсального характеру, а лише застосовується до договорів, які містять погоджений у порядку ст. 251, 252 Цивільного кодексу України строк дії. В межах строку дії іпотечного договору існує суб’єктивне право іпотекодержателя та суб’єктивний обов’язок іпотекодавця, після закінчення якого вони припиняються. Тобто із завершенням цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором іпотеки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права за договором іпотеки (шляхом подання позову), іпотекодержатель вчиняти не може.

Відсутність погодженого сторонами строку дії іпотечного договору свідчить про безстроковість його дії та виключає її припинення у зв’язку із закінченням строку дії договору згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку». Наведена позиція підтверджується також висновком, викладеним у постанові Верховного суду України від 22 жовтня 2014 року у справі №6-153цс14, згідно з яким у разі не встановлення сторонами дати, до якої діє договір іпотеки, він є таким, що укладений безстроково, а відтак, іпотека може бути припинена на підставі п. 1 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» не інакше, як із припиненням основного зобов’язання.

Відтак, іпотека може мати як строковий, так і безстроковий характер.

Як правило, в іпотечних договорах сторони вказують, що такий договір діє до повного виконання забезпеченого зобов’язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, із закінченням якого пов’язана дія чи подія, що має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін — певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, що має юридичне значення.

Посилання на повне виконання основного зобов’язання не є подією, яка повинна неминуче настати, а швидше є подією, можливість настання якої є ймовірною, тобто не відповідає закріпленому в нормі критерію «неминучості». Тому в розумінні приписів ст. 252 Цивільного кодексу України посилання на повне виконання зобов’язання в обґрунтування строку дії договору не є ні строком, ні терміном. А відтак, умова договору (в тому числі іпотечного) про його дію до повного виконання забезпеченого зобов’язання не є встановленням сторонами строку дії даного договору.

Аналогічної правової позиції стосовно застосування приписів ст. 251, 252 Цивільного кодексу України дотримується Верховний суд України, що випливає з його постанов від 17 вересня 2014 року у справі №6-53цс14, від 17 вересня 2014 року у справі №6-6цс14, від 21 травня 2012 року у справі №6-68цс11, а також із постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року. Згідно з переліченими постановами посилання на повне виконання боржником своїх зобов’язань перед банком не є встановленням сторонами строку дії договору, оскільки не відповідає поняттю строку/терміну в розумінні ст. 251, 252 Цивільного кодексу України.

Отже, наявність єдиного формулювання щодо строку дії іпотечного договору до повного виконання забезпеченого зобов’язання не свідчить про погодження сторонами строку дії договору, що виключає припинення іпотеки за таким договором на підставі ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» у зв’язку із закінченням строку його дії. Строк дії договору, за яким виникло основне зобов’язання (як правило, кредитне), чи строк повернення коштів за ним не є строком дії іпотечного договору, а тому його настання не тягне за собою передбачених ст. 17 Закону України «Про іпотеку» наслідків.

До інших не поширених на практиці випадків належать договори іпотеки, в яких сторонами погоджено конкретну дату закінчення договору або які містять альтернативні положення щодо його дії до конкретної дати або до повного виконання забезпечених зобов’язань.

Як було зазначено вище, формулювання положення договору про строк його дії до припинення забезпеченого зобов’язання не відповідає поняттю строку/терміну в розумінні ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, а тому не створює правових наслідків стосовно погодження строку дії договору. Таким чином, юридичні наслідки в частині встановлення строку дії договору породжують тільки його положення, які містять конкретну дату його дії.

Із настанням такої дати на підставі ч. 5 ст. 3 та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» припиняється чинність іпотеки, незалежно від виконання основного зобов’язання, на забезпечення виконання якого укладено договір, адже зазначена підстава припинення іпотеки є альтернативною припиненню основного зобов’язання.

На підставі викладеного вище можна зауважити, що положення ч. 5 ст. 3 та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» в контексті припинення іпотеки внаслідок закінчення строку дії іпотечного договору має місце лише за умови погодження сторонами у відповідному договорі строку його дії.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter




Загрузка...